АПЕЛЯЦIЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛIКИ КРИМ
Справа № 22-7947/06 р. Голов. 1 інст.-Чумаченко Р. Д.
Доповідач - Белинчук Т. Г.
УХВАЛА IМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року грудня місяця 25 дня, колегія суддів судової палати
у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим, в складі:
Головуючого, судді Панкова М.В., Суддів Iсаєва Г. А.,
Белинчук Т.Г.,
При секретарі Сафіній Ф.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі
цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання договору
дарування недійсним і визнання права загальної власності на
спільно нажите майно
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення від 19.05.2006
року та ухвалу від 19.10.2006 року Київського районного суду міста
Сімферополя Автономної Республіки Крим, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3,
ОСОБА_4, треті особи приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання
договору дарування недійсним і визнання права загальної власності
на спільно нажите майно.
Свої вимоги мотивує тим, що вона перебувала в зареєстрованому
шлюбі з ОСОБА_3 з березня 1985 року по січень 1993 року. Від Шлюбу
мають дочку ОСОБА_2, IНФОРМАЦIЯ_1. Після розірвання шлюбу, вони з
відповідачем продовжували проживати однією сім'єю. 12 грудня 1995
року на праві сумісної власності на сумісні кошти придбали
домоволодіння, розташоване поАДРЕСА_1. З грудня 1995 року по
серпень 1999 року, вона з відповідачем сумісною працею, за сумісні
кошти провели реконструкцію домоволодіння, в наслідок чого
вартість майна значно зросла. Після закінчення реконструкції в
серпні 1999 року вона з відповідачем і донькою переїхали в нове
спірне домоволодіння, стали в ньому проживати, зареєструвалися за
адресою цього домоволодіння, проживали спільно до червня 2001
року. Потім припинили сумісне мешкання, оскільки відповідач почав
створювати умови, що унеможливлювали сумісне проживання. Вона з
донькою змушені були переїхати в інше місце і жити окремо від
відповідача ОСОБА_3 У вересні 2003 року їй стало відомо, що
відповідач уклав договір дарування спірного домоволодіння з
відповідачем ОСОБА_4 Договір дарування вважає незаконним, оскільки
при його укладенні не ураховані її інтереси і інтереси
неповнолітньої дитини.
Рішенням Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим
від 19 травня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
відмовлено.
Ухвалою Київського райсуду м. Сімферополя ухвала суду від 21
січня 2004 року
про накладення арешту на домоволодіння АДРЕСА_1 скасовано,
арешт з домоволодіння знятий.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 просить вказані рішення та
ухвалу суду
скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до
суду першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг зводяться до того, що висновки суду
не відповідають
фактичним обставинам справи, рішення та ухвала суду
постановлені з порушенням норм
матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися до суду
апеляційної інстанції,
дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги,
колегія суддів дійшла
висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Постановляючи рішення про відмову в позові, суд першої
інстанції виходив з того,
що позивачки не надали суду достатніх доказів тих обставин на
які вони посилається як
на обгрунтування своїх позовних вимог.
З даними висновками суду першої інстанції не погоджується
колегія суддів,
оскільки вони не в повної мірі відповідають вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що сторони з 1985 по 1993 рік
знаходилися в
зареєстрованому шлюбі. Шлюб був розірваний за рішенням суду
у 1990 році, проте
свідоцтво про розірвання шлюбу отримано у 1993 році (а.с.
7). Від шлюбу сторони
мають доньку ОСОБА_2, IНФОРМАЦIЯ_1 (а.с. 7)
Сторони, та їх неповнолітня на той час донька ОСОБА_2, були
прописані за
адресою АДРЕСА_2 до 22.06.1999 року (а.с.13).
12 грудня 1995 року ОСОБА_6, яка мешкала в с. Кірово
Ленінського району АР
Крим, та ОСОБА_7, якій мешкав у м. Горлівка Донецької
області, уповноважили
дорученням позивачку по справі ОСОБА_1 бути їх представником
в БТI та нотаріальної конторі, та продати жилий будинок АДРЕСА_1,
якій належав їм на підставі свідоцтва про спадщину. (а.с.9).
01 березня 1996 року позивачка ОСОБА_1 продала від імені
ОСОБА_6 та
ОСОБА_7 вказане домоволодіння відповідачу по справі ОСОБА_3
В договорі
купівлі-продажу як місце проживання ОСОБА_1 так і ОСОБА_3
вказане АДРЕСА_3. (а.с. 10).
Згідно домової книги на домоволодіння АДРЕСА_1
сторони по справі - ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прописані у
спірному домоволодіння з 22 червня 1999 року (а.с. 9)
Відповідач ОСОБА_3 не
заперечує що з 1999 року по 2001 рік усі мешкали у придбаному
домоволодінні.
Позивачка ОСОБА_1 в своєму позові на підставі ст. 17 Закону
Украї Про власність" ставить питання про визнання права загальної
власності на спільно нажите майно у вигляді домоволодіння
АДРЕСА_1, та вказує про те що на сумісні кошти 12 грудні 1995 року
вони з відповідачем придбали спірне домоволодіння.
За такими обставинами суд першої інстанції повинен був
притягнути до участі у справі у якості третіх осіб колишніх
власників спірного домоволодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7, для
встановлення фактичних обставин по справі при придбанні
домоволодіння, так як рішення суду повинно бути законним і
обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих
обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і
заперечень, підтверджено тими доказами які були досліджені в
судовому засіданні.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції вирішив питання про
права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі, що на
підставі п. 4 ст. 311 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є безумовною
підставою для скасування рішення суду з направленням справи на
новий розгляд.
Ухвалою від 19 жовтня 2006 року була скасована ухвала від 21
січня 2004 року про накладення арешту на домоволодіння АДРЕСА_1 та
знятий арешт з вказаного домоволодіння, з тих підстав, що рішенням
суду від 19 травня 2006 року в задоволені позову відмовлено і
вказане рішення набрало законної сили (а.с. 161).
Проте вказаний висновок суду першої інстанції, колегія
суддів, вважає помилковим, у зв'язку з тим що у встановленій
частиною 1 статті 294 ЦПК України строк ОСОБА_1 принесла
апеляційну скаргу(а.с. 134, 137), яка була залишена без руху
ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 14 липня 2006 року, та
апелянтові надано строк до 25 серпня 2006 року сплатити держмито
(а.с. 151). Вказані недоліки були виконані ОСОБА_1 01.08.2006 року
(а.с. 180-182) та доказі про це надійшли до суду апеляційної
інстанції 07.08.2006 року вх № 1615, у зв'язку з чим ухвалою від
30 листопада 2006 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду
була прийнята до розгляду
правового значення не має.
Крім того в матеріалах справи взагалі відсутні данні про те,
що сторони повідомлялися про слухання заяви про зняття арешту у
судовому засіданні 19 жовтня 2006 року.
У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги на ухвалу
суду заслуговують уваги, та підлягають задоволенню. Ухвалу суду
від 19 жовтня 2006 року належить скасувати, та постановити нову
ухвалу про відмовити в задоволені заяви про зняття арешту оскільки
рішення по справі скасовано, та відносно спірного будинку мається
на цей час спір.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, п. 4
ст. 311, 312 п.2, 315, 325 Цивільного процесуального кодексу
України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим
від 19 травня 2006 року скасувати, справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалу Київського райсуду м. Сімферополя АР Крим від 19
жовтня 2006 року скасувати, та постановити нову ухвалу про відмову
в задоволені заяви ОСОБА_3 про зняття арешту з домоволодіння
АДРЕСА_1.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може
бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції
протягом двох місяців.
Головуючий, суддя Судді
Панков М.В. Iсаєв Г.А. Белинчук Т.Г.