22ц-2077/2011 Про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 21.12.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 09 листопада 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м.Севастополі про поновлення на роботі, зобов`язання сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу,-

У травні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до Управління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м.Севастополі та просив скасувати наказ №25 від 26.04.2011 року, поновити його на роботі на посаді провідного спеціаліста відділу юридичної роботи, та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.09.2010 року він був прийнятий на роботу до відповідача на посаду провідного спеціаліста відділу юридичної роботи.17.02.2011 року відповідач видав наказ №19-Д щодо реорганізації управління із скороченням штату чисельності працівників управління. Відповідно до наказу №25 з позивачем було припинено трудовий договір, та він був звільнений 26.04.2011 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Із своїм звільненням ОСОБА_6 не погоджується, вважає своє звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату незаконним на підставі того, що відповідачем був порушений порядок його вивільнення, передбачений законодавством України про працю, а тому просить поновити його на роботі.

рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 09 листопада 2011 року у задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з підстав порушення судом норм процесуального та матеріального права, та просить постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що остання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 необґрунтовані, тому не підлягають задоволенню.

З такими висновками суду не може погодитися колегія суддів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч.ч.1,3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до роз’яснень, викладених в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) "Про практику розгляду трудових спорів", розглядаючи трудовий спір, пов'язаний зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суд мав з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або ж власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_6 з 13 вересня 2010 року на підставі Наказу начальника управління № 72ос від 13 вересня 2010 року працював у відділі юридичної роботи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Севастополі (надалі Управління), займаючи посаду провідного спеціаліста (а.с.4).

Наказом від 17.02.2011 року № 19Д всі працівники управління були попереджені про проведення реорганізації структури управління із зміною переліку та назв структурних підрозділів та посад, скороченням штатної чисельності працівників. (а.с.44).

Згодом на підставі зазначеного наказу з 27.04.2011 року, наказом № 43Д від 07.04.2011 року були введені нова структура і штатний розклад управління зі скороченнями чисельності працівників управління (а.с.9,10).

Таким чином була проведена ліквідація відділу юридичної роботи, у якому працював позивач, введений сектор юридичної та кадрової роботи, та скорочена посада провідного спеціаліста відділу юридичної роботи ОСОБА_6 ( а.с.72).

26 квітня 2011 року на підставі Наказу начальника управління № 25ос від 26 квітня 2011 року позивач був звільнений із займаної посади у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, реорганізації установи зі скороченням штатної чисельності працівників (п.1 ст. 40 КЗпП України)(а.с.7).

Однак, про майбутнє звільнення ОСОБА_6 був попереджений тільки 08 квітня 2011 року, тобто із порушенням двомісячного строку, передбаченого ч.1 ст. 49-2 КЗпП України. Одночасно з попередженням про звільнення, а також 26 квітня 2011 року, працівникові було запропоновано іншу роботу у тому ж Управлінні, а саме посаду спеціаліста першої категорії адміністративно-господарського відділу(а.с.17,18-20). Роботу у секторі юридичної та кадрової роботи позивачу запропоновано не було, відомості про відсутність вакантних посад у цьому секторі, тобто за фахом працівника, суду не представлені.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_6 було здійснено відповідачем із порушенням чинного законодавства, а тому позивач підлягає поновленню на роботі на посаді провідного спеціаліста з 27 квітня 2011 року.

Доводи відповідача про те, що позивач був повідомлений про майбутнє вивільнення 17 лютого 2011 року, будучи ознайомленим з Наказом начальника управління № 19Д від 17 лютого 2011 року "Про проведення реорганізації управління та скорочення штатної чисельності", до уваги колегією суддів прийняти бути не можуть, оскільки питання про безпосереднє скорочення посади провідного спеціаліста відділу юридичної роботи ОСОБА_6 даним наказом не вирішувалось (а.с.44).

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Виходячи з того, що звільнення ОСОБА_6 визнано незаконним, на користь останнього підлягає стягненню середній заробіток за час вимішеного прогулу за період з 27 квітня 2011 року по 21 грудня 2011 року в сумі 13 015 грн. 04 коп. ((1614,62 грн. +1639,14 грн.):2 х 8) (а.с.78).

При цьому, суд враховує, що позивачу при звільненні була виплачена вихідна допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.5).

Таким чином, рішення суду ухвалено із порушенням вимог матеріального закону та на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 шляхом поновлення його на роботі поновленню на посаді провідного спеціаліста з 27 квітня 2011 року та стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за час вимішеного прогулу за період з 27 квітня 2011 року по 21 грудня 2011 року в сумі 13 015 грн.

Відповідно до ст.ст. 79, 88 ЦПК України, Закону України "Про судовий збір" (3674-17) з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Севастополі підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 283 грн. 30 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 09 листопада 2011 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_6 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про поновлення на роботі, зобов’язання сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу задовольнити.

Поновити ОСОБА_6 на посаді провідного спеціаліста відділу юридичної роботи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України з 27 квітня 2011 року.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 13 015 грн. 04 коп.

Допустити негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_6 на роботі та виплати на його користь середнього заробітку за один місяць.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Севастополі на користь держави судовий збір у розмірі 283 грн. 30 коп.

рішення апеляційного суду набирає законної чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.