УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2006 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючої -
Гурової О.М., суддів - Могутової Н.Г., Шевченко В.Ю. при
секретарі - Миснянко М.П., за участю - представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м.
Дзержинську Донецької області на рішення Дзержинського міського
суду Донецької області від 30 жовтня 2006 року по цивільній справі
за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань в м. Дзержинську Донецької області про
стягнення моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва,-
ВСТАНОВИВ:
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у
м. Дзержинську Донецької області звернулось до Апеляційного суду
Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Дзержинського
міського суду Донецької області від 30 жовтня 2006 року, яким
позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто на його
користь 13 500 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі Відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування просило скасувати зазначене рішення у
зв'язку з тим, що згідно до Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві і професійного захворювання" від 23.09.1999
р. всі види соціальних послуг і виплат повинні бути підтверджені
висновком МСЕК. Довідка ж МСЕК про відсоток стійкої втрати
працездатності не є підтвердженням факту заподіяння моральної
шкоди. Крім того, відповідно до п.27 ст. 77 Закону України "Про
державний бюджет України на 2006 рік" ( 3235-15 ) (3235-15)
зупинено дію
абзацу 4 ст. 1, підпункту "є" п.1, ч.1,ст. 21,
ч.3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ) (1105-14)
. .
Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1,
посилався на те, що позивач з січня 2002 року працював на
ремонтно-механічному заводі ДП "Дзержинськвугілля" токарем.
13.04.2004 року під час виконання трудових обов'язків йому в око
попала окалина, в результаті чого він отримав проникаюче поранення
роговиці лівого ока. 17 серпня 2004 р. обласною профпатологічною
медико-соціальною експертною комісією позивачу вперше була
встановлена третя група інвалідності і встановлено 35% втрати
професійної працездатності в зв'язку з вказаним трудовим
каліцтвом. При переогляді 09.03.2005 року йому була залишена третя
група інвалідності і встановлено 45 % втрати професійної
працездатності.
Враховуючи тяжкість стану здоров'я, тривалий термін
лікування, необхідність додаткових зусиль для організації життя,
порушення звичайних життєвих стосунків, суд вважав за можливе
стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 -
13 500 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника
відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний
суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, суд
апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює,
що суд 1-ї інстанції постановив рішення з додержанням вимог
матеріального і процесуального права.
Встановлено, що судом при розгляді даної справи таких
порушень припущено не було, тому підстави для скасування рішення
відсутні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з січня 2002
року працював на ремонтно-механічному заводі ДП
"Дзержинськвугілля" токарем. 13.04.2004 року під час виконання
трудових обов'язків йому в око попала окалина, в результаті чого
він отримав проникаюче поранення роговиці лівого ока. 17 серпня
2004 р. обласною профпатологічною медико-соціальною експертною
комісією позивачу вперше була встановлена третя група інвалідності
і встановлено 35% втрати професійної працездатності в зв'язку з
вказаним трудовим каліцтвом. При переогляді 09.03.2005 року йому
була залишена третя група інвалідності і встановлено 45 % втрати
професійної працездатності.
Відповідно до ст. 21 п.1 пп. "є" та ст. 28 Закону України
"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
. , у разі настання
страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних
випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку
своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну
працівникові внаслідок ушкодження його здоров"я, виплачуючи йому
грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї
шкоди потерпілому.
Відшкодування моральної шкоди застрахованим особам є одним із
способів захисту особистих немайнових прав працівника і
передбачено ст. 1 згаданого Закону незалежно від відшкодування
майнової шкоди.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України
від 27.01.2004 p., моральна шкода потерпілого від нещасного
випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає,
відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зокрема, у
фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у
зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я.
Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва,
спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на
життя, право на охорону здоров"я тощо.
Ушкодження здоров"я, заподіяні потерпілому під час виконання
трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної
працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування
від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом
реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим
громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання.
Встановлюючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з
відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, суд
першої інстанції урахував конкретні обставини справи, характер і
ступінь моральних страждань позивача, перебування останнього на
лікуванні у зв'язку із виробничою травмою, постійні приступи болю,
підвищену емоційну напруженість в зв'язку зі стійкими
морфологічними змінами у стані здоров'я, нервово-психологічне
навантаження з приводу порушення нормального укладу життя
внаслідок неможливості відновлення попереднього стану здоров'я і
обгрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позову
про відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду відповідає вимогам процесуального і
матеріального права і підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань в м. Дзержинську про втрату позивачем
права на відшкодування моральної шкоди не заслуговують на увагу,
оскільки спірні правовідносини виникли під час дії Закону України
""Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві..." ( 1105-14 ) (1105-14)
. , який
передбачає відшкодування потерпілим на виробництві моральної шкоди
і до вказаного Закону не внесені відповідні зміни. Крім того,
Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"
( 3235-15 ) (3235-15)
не скасована відповідальність відповідача перед
позивачем в частині відшкодування моральної шкоди, а тому він не
має зворотної сили.
Iнші доводи апеляційної скарги також не спростовують
висновків суду.
Керуючись ст.ст. 308,315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, Апеляційний
суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України у м. Дзержинську відхилити.
Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 30
жовтня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту
проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного
Суду України протягом двох місяців.