Справа № 1952 Суддя суду 1 -ої інстанції Iтрін М.В.
Категорія 26 Суддя-доповідач апеляційного суду Вовненко Г.Ю.
УХВАЛА
Iменем України
6 грудня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних
справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Вовненко Г.Ю.,
суддів Галущенка О.I., Колосовського С.Ю.,
при секретарі судового засідання Фірсовій Т.В.,
за участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,
відповідача -державного нотаріуса Новоодеської державної
нотаріальної контори Магди Г.В. та її представника Князєва B.C.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві
цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на
рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 21
серпня 2006 року, постановлене за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_3 до
ОСОБА_4, державного нотаріуса Новоодеської державної нотаріальної
контори про визнання заповіту та свідоцтво про право на спадщину
за заповітом недійсними,
встановила:
5 липня 2005 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 звернулись в суд з
позовом до ОСОБА_4, державного нотаріуса Новоодеської державної
нотаріальної контори про визнання заповіту та свідоцтва про право
на спадщину за заповітом недійсними.
Позивачі зазначали, що IНФОРМАЦIЯ_1 в с. Бузьке Новоодеського
району Миколаївської області помер їх батько ОСОБА_5. Після смерті
батька їм стало відомо що за життя 9 лютого 2002 року він склав
заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Новоодеської
нотаріальної контори, за яким заповідав право на земельну частку
(пай) розміром 7,8 умовних кадастрових га ОСОБА_4. Заповіт було
підписано матір'ю спадкодавця ОСОБА_6.
На час складання заповіту заповідач за станом здоров'я міг
особисто підписати заповіт, а ОСОБА_6, будучи неграмотною, не
могла вчинити підпис. Тому вважають, що заповіт було вчинено
ОСОБА_5 внаслідок обману і з цих підстав просили визнати його
недійсним.
За таких обставин свідоцтво про право на спадщину за
заповітом видано з порушенням вимог закону, в зв'язку з чим
позивачі просили його визнати недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 p.). Просили також стягнути витрати, пов'язані з
явкою до суду в сумі 2125 грн. 22 коп.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області
від 21 серпня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_3, посилаючись на
недоведеність по справі того, що заповіт, який оспорюється,
відповідає волевиявленню заповідача, просять рішення суду
скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, які з'явились
в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів
вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Дослідивши обставини справи, права та обов'язки сторін, суд
дійшов правильного висновку, що підстав для визнання заповіту
недійсним як такого, що вчинений внаслідок обману, немає.
Відповідно до ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 р.) та
роз'яснень, викладених в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 28 квітня 1978 року № 3 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
"Про судову
практику в справах про визнання угод недійсними" під обманом слід
розуміти умисне введення в оман учасника угоди шляхом повідомлення
відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчують
обставини, які мають істотне значення для угоди, що укладається.
Між тим, по справі не встановлено, що заповідач діяв під
впливом обману, а іншою стороною були вчинені умисні дії,
направлені на формування у заповідача невірного уявлення щодо
обставин заповіту, прав та обов'язків сторін по зазначеному
правочину.
Доводи стосовно того, що заповіт підписано не заповідачем, а
іншою особою, що, на думку позивачів, свідчить про
недобросовісність відповідачів, суд правильно не прийняв до уваги,
оскільки ст. 543 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено право та порядок
підписання заповіту іншою особою. Матеріали справи свідчать, що на
час складання заповіту заповідач ОСОБА_5 через хворобу не міг
власноручно підписати заповіт і тому за законом заповіт могла
підписати інша особа, в даному випадку - мати заповідача ОСОБА_6.
Посилання позивачів на те, що ОСОБА_6 була неписьменна і не могла
вчинити підпис у заповіті також спростовуються матеріалами справи,
а саме: показаннями в судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8,
ОСОБА_9, ОСОБА_10, довідкою управління Пенсійного фонду та копією
заяви про призначення пенсії, які свідчать що ОСОБА_6
розписувалась власноручно, а тому у суду не було підстав ставити
під сумнів те, що заповіт підписаний ОСОБА_6 особисто. Більш того,
із показань свідка ОСОБА_7 вбачається, що він як двоюрідний брат
ОСОБА_5, їздив разом з ним та ОСОБА_6 в державну нотаріальну
контору для складання заповіту і цей заповіт відповідає
волевиявленню заповідача.
Що стосується показань свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12, то з їх
пояснень видно, що вони в силу службових та громадських обов'язків
займались збором та видачею грошей працівникам радгоспу "Бузький"
численністю 500 - 600 осіб, серед яких було багато неграмотних і
неписьменних, а тому ці свідки могли добросовісно помилятися щодо
письменності ОСОБА_6. Показання свідка ОСОБА_13 є неконкретними
щодо обставин справи, а тому вони не спростовують обгрунтованості
висновків суду.
Зважаючи на наведене, суд дійшов правильного висновку, що
підстав, передбачених ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, для визнання
заповіту, який оспорюються, недійсним не встановлено, а тому немає
підстав для визнання недійсним і свідоцтва про право на спадщину
за заповітом.
Процесуальних порушень, які могли б бути підставою для
скасування рішення суду по справі не встановлено.
Оскільки рішення суду постановлено відповідно до норм
матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги
не спростовують обгрунтованості висновків суду, то підстав для
його скасування не вбачається.
Між тим, всупереч положенням ст. 11 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд вийшов за межі заявлених вимог і зазначив в мотивувальній
частині рішення про те, що ОСОБА_6 втратила право на спадкування
обов'язкової частки у спадщині, хоча такі вимоги ніким не
заявлялись і ці обставини не були предметом дослідження в судовому
засіданні. Тому судова колегія вважає необхідним виключити із
мотивувальної частини рішення зазначений висновок.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_3 відхилити, а рішення
Новоодеського районного суду Миколаївської області від 21 серпня
2006 року залишити без змін.
Виключити із мотивувальної частини цього рішення висновок про
те, що ОСОБА_6 втратила право на спадкування обов'язкової частки у
спадщині.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її
проголошення, але з цього часу протягом двох місяців може бути
оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду
України.