Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Меленко О.Є., Павлишиної А.Т.

секретаря Юрків І.П.

з участю представника казначейство

представника прокуратури

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу з апеляційними скаргами представника Державного казначейства України та виконуючого обов'язки, начальника управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського міського суду від 6 липня 2006 р,-

В січні 1999 року в суд з позовом до Управління державного казначейства в Івано-Франківській області звернувся ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах дружини ОСОБА_2, неповнолітньї дочки ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди завданої незаконними діями слідства та прокуратури.

Позивач обгрунтував заявлені вимоги тим, що 24 серпня 1994 року старшим слідчим Городенківського РВ УМВС України в Івано-Франківській області, проти нього була порушена кримінальна справа, в цей же день був затриманий, 31 серпня 1994 року пред"явлено обвинувачення у вчиненні злочинів передбачених ст.ст. 86; 165 ч.2 172 КК України (2341-14) , а прокуратурою санкціоновано взяття під варту. При вирішенні справи по суті Івано-Франківський міський суд 1 лютого 1995 року направив справу на додаткове розслідування, а через кілька днів йому змінена міра запобіжного заходу на підписку про невиїзд. 22 серпня 1998 року кримінальну справу прокурором області закрито за відсутністю в діях складу злочину.

Постановами начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області від 13 грудня 1998 року та 18 січня йому та членам сім"ї відмовлено у відшкодуванні матеріальної шкоди завданої незаконними діями, тому звернувся з позовом в суд.

ОСОБА_1 зазначає в заяві, що за час незаконного тримання його під вартою, накладенням арешту на частку сім"ї в статутному фонді та майні банку "ІНФОРМАЦІЯ_2" в якомсу займав посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 не отримано доходи сумою 3.761,667,55 гривень через неотримання банком 4.463,298 гривень прибутку

Відповідно до пайового внеску до статутного фонду банку особисто 33,17 відсотків, внеску дружини 18.07 відсотка, дочки 33,04 відсотка просив стягнути в свою користь 1.480.475,95 гривень, ОСОБА_2 806,517,95 гривень, неповнолітньої дочки 1.474.673,66 гривень неотриманих доходів.

Справа № 22-1173/2006 р. Головуючий у І інстанції Лазарів О.Б.

Категорія 22 Доповідач Матківський Р.Й.

Крім того, у зв"язку з незаконним арештом були припинені будівельні роботи п'ятиповерхового будинку АДРЕСА_1. Через непроведения консервації будівництва для проведення відновлювальних робіт необхідно затратити 50.510 гривень, тому вважає, що відповідач зобов"язаний повернути і ці додаткові витрати.

Ухвалами суду до участі у справі як співвідповідача притягнуто Державне казначейство України та залучено прокуратуру міста Івано-Франківська.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 6 липня 2006 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України завдану матеріальну шкоду незаконними діями слідства на користь ОСОБА_1 1.480.475,95 гривень, ОСОБА_2 806.517.95 гривень, ОСОБА_3 1.474.673,66 гривень.

На дане рішення представник Державного казначейства України та виконуючий обов'язки начальника управління Державного казначейства в Івано-Франківськй області подали апеляційні скарги в яких просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Представник Державного казначейства в скарзі ззначає, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, як основний доказ суд прийняв до уваги висновок незалежного аудитора ОСОБА_4 про те, що розмір неотриманих доходів від діяльності "банку ІНФОРМАЦІЯ_2" за період з серпня 1994 року по 1998 роки становить 4.465.2098 гривень. Висновок незалежного аудитора не може бути належним доказом, поскільки аудит та експертиза є різними поняттями. У 1999 році не було проведено комплексну судову фінансову економічну експертизу при наяності в той час необхідних фінансових та бухгалтерських документів.

Згідно даних в матеріалах справи розслідування кримінальної справи відносно позивача тривало з 23 серпня 1996 року, тому 1994 року по 22 серпня 1996 року, тому вимоги про відшкодування шкоди по червень 1998 року є безпідставними. Не є обгрунтованим висновок суду про те, що саме арешт позивача ОСОБА_1 як основного з співвласників банку став причиною того, що вкладники різко почали забирати свої вклади з банку, що призвело до зменшення отриманих банком суми прибутків та ліквідації банку. Незважаючи на арешт ОСОБА_1 банк очолював директор і він продовжував працювати, процес надання послуг не було порушено. Доходи банку зменшувались з інших причин, зокрема ризикових депозитних операцій. На початку своєї діяльності банк укладав угоди депозитних рахунків під високі відсотки. Після того як банк скориставшись зниженням Національним Банком ставок рефінансування розірвав з клієнтами невигідні для себе договора у зв"язку з чим частина вкладників не бажаючи укладати нові угоди під нижчі відсотки, вилучила з банку вклади. Внаслідок масового відтоку вкладників банк втратив можливість здійснювати активні операції, що й призвело до зниження доходів. Висновок аудитора складено на підставі непередбаченої жодним правовим чи науковим документом методики. Тобто доказування по справі не може грунтуватись на припущеннях. Зазначена в рішенні шкода не може відшкодовуватись за рахунок коштів Державного бюджету України, по даній категорії справ відповідачами повинні бути відповідні органи влади, незаконними діями яких громадянам завдана шкода.

Суд рішенням стягнув кошти з Державного казначейства України як юридичної особи, зробив невірний висновок, що розпорядником коштів Державного бюджету є Державне казначейство.

Крім зазначеного в.о. начальника управління Державного казначейства в Івано-Франківській області зазначає в скарзі, що управління не є належним відповідачем поскільки відповідно до ст. 35 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виконання судових рішень які передбачають відшкодування такої шкоди здійснюється Державним казначейством України.

Вислухавши представника апелянтів ОСОБА_5 та представника прокуратури Івано-Фпранківської області Журавльову Н.Є. які вимоги апляційних скарг підтримали, позивача та представника позивачів за дорученням ОСОБА_1 який вимоги скарги не визнав, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задоволити частково.

Постановляючи рішення суд першої інстанції неповно з"ясував обставини, що мають значення для справи, недоведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому є підстави для його скасування і ухвалення нового рішення.

Судом помилково вважав, що на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є підстави для стягнення втраченого прибутку який вони не отримали відповідно до своєї частки від діяльності акціонерного комерційного банку "ІНФОРМАЦІЯ_2" через незаконне накладення арешту на майно, а в користь ОСОБА_1 неправильно визначив розмір втраченого прибутку внаслідок незаконного взяття і тримання під вартою, накладення арешту на майно.

Судом встановлено, що постановою старшого слідчого Городенківського відділу міліції в Івано-Фпранківській області порушена кримінальна справа і в цей же день ОСОБА_1 затримано, взято під варту де він утримувався по 9 лютого 1996 року.

Постановою прокурора Івано-Франківської області від 22 серпня 1996 року кримінальну справу ОСОБА_1 та інших за ст.ст. 861, ч.2 ст. 165; ст. 172 КК України закрито провадженням за відсутністю в діях складу злочину. Постановами прокуратури Івано-Франківської області від 23 грудня 1998 року та 18 січня 1999 року позивачам в задоволенні заяви про відшкодування неотриманого прибутку банком внаслідок незаконних дій органів попереднього слідства та прокуратури відмовлено у зв"язку з необхідністю вирішення таких заяв в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1; 2; 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (266/94-ВР) від 1 грудня 1994 року №266 із змінами (далі Закон №266 (266/94-ВР) ) громадянинові дійсно підлягає відшкодуванню шкода завдана внаслідок незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного накладення арешту на майно у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю у діях складу злочину і поверненню підлягає неотриманий прибуток від належної частки в статутному фонді господарського товариства.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в інтересах дочки ОСОБА_3 безпідставно посилаються як на підставу вимог про відшкодування втраченого прибутку відповідно до частки в статутному фонді АКБ "ІНФОРМАЦІЯ_2", у зв"язку з незаконним накладенням арешту на майно органами досудового слідства чи прокуратури. Такого права на відшкодування шкоди відповідно до Закону №266 (266/94-ВР) вони не мають, поскільки арешт на їхнє майно не накладався.

В матеріалах справми відсутня постанова досудового слідства про накладення арешту на майно, однак відповідно до протоколу загальних зборів акціонерів АКБ "ІНФОРМАЦІЯ_2" від 20 березня 1996 року за участю всіх акціонерів директором банку зазначено що проблеми в діяльності банку виникли через накладення органами внутрішніх справ арешту на майно ОСОБА_1. ОСОБА_1 як ІНФОРМАЦІЯ_1 банку на цих зборах також зазначав, що руйнація та падіння фінансово-економічного стану банку склалася у зв"язку з незаконними діями слідчих органів по відношенні до нього. Тому у зв"язку із зазначеними доказами вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в інтересах дочки ОСОБА_3 відшкодувати втрачений прибуток відповідно до частки в статутному фонді внаслідок незаконного накладення арешту на їх майно є безпідставними.

Є доведеним в судовому засіданні той факт, що ОСОБА_1 незаконно взятий та утримувався під вартою, на його майно був незаконно накладений

арешт, тому він згідно ст. 1; 2; 3 Закону №266 (266/94-ВР) має право на відшкодування неотриманого прибутку відповідно до частки 33,17 відсотка в статутному фонді АКБ "ІНФОРМАЦІЯ_2".

Не є підтверджені доказами доводи апеляційних скарг в тій частині, що зменшення прибутків банку мало місце у зв"язку з вчиненням ризикових операцій та іншої неефективної роботи органів управління, а не від арешту ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 його ролі в управлінні установою.

Колегія суддів вважає, що між незаконними діями досудового слідства та прокуратури і втратою прибутку банку є причинно-наслідковий зв"язок який є підставою для відшкодування, і погоджується з висновком незалежного аудиту від 12.02.1998 року у справі, НОМЕР_1 за 1997 рік аркуш 66 в тій частині що були всі підстави для динамічного розвитку банку, сума неодержаних доходів також повинна вираховуватись методом аналогу з банком "Прикарпаття" який в тих роках за показниками своєї діяльності і розміру був подібний до банку "ІНФОРМАЦІЯ_2".

Матеріалами справи також підтверджено, що іншого висновку пов"язаного із розрахунками в даний час встановити неможливо у зв"язку з тим, що документи банку втрачені.

Протоколом НОМЕР_2 позачергових загальних зборів акціонерів АКБ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 20.03.1996 року також засвідчено, що з часу безпідставного затримання ІНФОРМАЦІЯ_1 банку накладенням арешту на його майно отримано незначний прибуток який не дав можливості сформувати власні фонди для подальшого розвитку та зміцнення матеріально-технічної бази, стало неможливим виведення майнових внесків з статутного фонду банку на підставі постанови НБУ від 20.08.1994 року НОМЕР_3 через накладений арешту на майно ОСОБА_1, понизився імідж банку.

На зборах ОСОБА_1 як ІНФОРМАЦІЯ_1 банку враховуючи ситуацію що призвела до руйнації та падіння фінансово-економічного стану банку, неможливістю в короткий термін наростити статутний фонд вніс пропозицію звернутися до акціонерів AT "Західно­український Комерційний Банк" про злиття банків і на їх матеріально-технічній базі створити філіал AT "ЗУКБ". Всі акціонери одноголосно прийняли рішення про припинення діяльності АКБ "ІНФОРМАЦІЯ_2" шляхом приєднання до AT "Західно-Український Комерційний Банк". Після прийняття акціонерами рішення про припинення роботи банку відсутні законні підстави для відшкодування втраченого прибутку згідно Закону №266.

Враховуючи прийняте акціонерами рішення про припинення діяльності банку шляхом приєднання до іншого колегія суддів вважає, необгрунтованим вимоги позивача про відшкодування розміру втраченого прибутку згідно розрахунку незалежного аудита на 1.06.1998 року.

Враховуючи наявні докази ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню неотримані прибутки які складаються з різниці по банках "Прикарпаття" та "ІНФОРМАЦІЯ_2" між розмірами уставного фонду і прибутку разом як визначено на підставі документів незалежним аудитом за 1994 та 1995 роки тобто на 1.01.1996 року.

Згідно пояснень аудитора ОСОБА_4 розрахунок втраченого прибутку на 1.01.1995 рік визначений за 1994-й рік, а на 1.01.1996 року за весь 1995-й рік.

Тому визначаючи суму втраченого прибутку для ОСОБА_1 слід виходити з таких розрахунків поданих аудитом в гривнях. 100.000 + 206,000 = 306.000 отриманий прибуток банку Прикарпаття у 1994 році.

53,190 + 24,910 = 78100 отриманий прибуток банку "ІНФОРМАЦІЯ_2" у 1994 році.

Різниця між банками враховуючи уставний фонд і прибуток 306,000 - 78,100 = 227,900 гривень втрачений прибуток за 1994 рік.

За 1995-й рік.

Банк "Прикарпаття" 1000.000 + 379,000 - 1.379.000 прибуток за 1995 рік.

Банк "ІНФОРМАЦІЯ_2" 53,190 + 27,060 = 80,250 отриманий прибуток.

1,379,000 - 80,250 = 1.298,750 втрачений прибуток за 1995 рік.

1,298,750 + 227,900 = 1,526,650 втрачений прибуток за два роки із застосуванням коофіцієнта 0,5 по методиці аудитора як ступінь достовірності цієї події = 763,325 гривень втраченого прибутку х 33,17% частка позивача в статутному майні банку = 253,194,9 гривень що й підлягає степенню я втрачений прибуток внаслідок незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного накладення арешту на майно.

Суд першої інстанції відмовляючи ОСОБА_1 в стягненні 50,510 гривень для проведення комплексу відновлювальних робіт для будівництва будинку АДРЕСА_1 правильно встановив відсутність доказів для такого відшкодування і позивач в ці частині рішення не оскаржував.

На підставі ст.ст. 1; 2; 3; 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду керуючись ст.ст. 307; 309; 316; 319 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів,-

Апеляційні скарги представника Державного казначейства України та виконуючого обов'язки начальника управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 6 липня 2006 року скасувати та постановити нове рішення.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 253, 194,9 гривень втраченого прибутку внаслідок незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного накладення арешту на майно. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Зобов'язати Державне казначейство України списати зазначену суму з рахунку на якому обліковуються кошти Державного бюджету України.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення 806,517,95 гривень, ОСОБА_3 1.474,673К6 гривень втраченого прибутку внаслідок незаконного накладення арешту на майно відмовити за безп ідставністю.

Рішення набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.