Справа № 22-1135/2006 Головуючий у 1 інстанції Пантелєєв
Д.Г.
Категорія 40 Доповідач Песоцька Л.I.
УХВАЛА Iменем України
ЗО листопада 2006 року колегія суддів судової палати у
цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді Песоцької Л.I.
судців Трушкова М.М., Кучерявої В.Ф.
при секретарі Лепеха А.С. розглянувши у відкритому судовому
засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до
Відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) "Маріупольський
хлібокомбінат" про поновлення на роботі, стягнення середнього
заробітку за час вимушеного прогулу, заробітної плати на роботу в
нічний час, відшкодування матеріальної та моральної шкоди і витрат
на правову допомогу за апеляційною скаргою представника позивачки
ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя
Донецької області від 18 жовтня 2006 року,
встановила:
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя
Донецької області від 18 жовтня 2006 року в задоволенні позовів
ОСОБА_1. до ВАТ "Маріупольський хлібокомбінат" про поновлення на
роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
заробітної плати на роботу в нічний час, відшкодування
матеріальної та моральної шкоди і витрат на правову допомогу
відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_2. ставить
питання про скасування рішення з направленням справи на новий
розгляд, посилається на необгрунтованість і незаконність рішення;
неповне з'ясування обставин справи, невідповідність обставинам
справи висновків суду про те, що з позивачкою був укладений
трудовий договір на 2 місяці; не врахування, що мало місце
переукладення трудового договору; що позивачка працювала у
відповідача з 24 травня 2005 року, оскільки трудові відносини
продовжились з 24 липня 2005 року і ні одна із сторін не вимагала
їх припинення, трудовий договір вважався продовженим на
невизначений строк; справа розглянута у відсутності позивачки, яка
не була повідомлена про час та місце судового засідання.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників
позивачки ОСОБА_1. ОСОБА_2. і ОСОБА_3, які просили скаргу
задовольнити, представників відповідача Галахової Л.I. і
Дуплякіної Г.В., які просили рішення суду залишити без зміни,
обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали
справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає
відхиленню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд вказав на те,
що позивачка законно звільнена, оплачена її робота у нічний час,
відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за вимушений
прогул, відшкодування шкоди. Такі висновки є обгрунтованими.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі заяви від 24 травня
2005 року була прийнята на роботу у ВАТ "Маріупольський
хлібокомбінат" машиністом тісторозділювальних машин 2 розряду
тимчасово на 2 місяці з 26 травня 2005 року для заміщення
відсутніх працівників. За її заявою від 25 липня 2006 року строк
трудового договору був продовжений з 26 липня 2006 року на місяць.
З 12 серпня по 16 вересня 2005 року вона знаходилася на лікуванні.
З 25 серпня 2005 року позивачка звільнена з роботи у зв'язку із
закінченням строку трудового договору, за п.2 ст.36 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
. Допомога по листкам непрацездатності виплачена їй за
весь час хвороби. Оплачена робота в нічний час за червень 2005
року. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи.
З заяви ОСОБА_1. від 24 травня 2005 року (а.с. 16)
вбачається, що вона просила прийняти її на роботу тимчасово
машиністом тісторозділювальних машин 2 розряду з неповним робочим
днем, місячною нормою не менше 120 годин, оплатою за фактично
відпрацьований час, на 2 місяці. Наказом, №НОМЕР_1 позивачка була
прийнята на роботу тимчасово з 26 травня 2005 року строком на 2
місяці машиністом тісторозділювальних машин 2 розряду з неповним
робочим часом, місячною нормою не менше 120 годин і оплатою за
фактично відпрацьований час для заміщення тимчасово відсутніх
працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з наказом вона ознайомлена (а.с.
17,18).
З заяви позивачки від 25 липня 2005 року (а.с. 19)
вбачається, що вона просила продовжити строк тимчасової роботи з
26 липня 2005 року на один місяць і наказом НОМЕР_2 строк дії
трудового договору був продовжений з 26 липня 2005 року на один
місяць для заміщення тимчасово відсутніх працівників ОСОБА_6 і
ОСОБА_7 (а.с.20).
Зазначене підтверджуються поясненнями представників
відповідача, поясненнями представника ОСОБА_1. ОСОБА_2., яка
пояснила, що в заяві про прийняття на роботу позивачка писала, що
просить прийняти на тимчасову роботу на строк 2 місяці до 25 липня
2005 року. 26 липня 2005 року вона написала нову заяву про роботу
(а.с.57-57 зв.), підпис на заяві про прийняття на роботу позивачки
(а.с.58).
Тому посилання представника позивачки ОСОБА_2. в апеляційній
скарзі на неправильність висновків суду про те, що ОСОБА_1
приймалась на роботу з 26 травня 2005 року тимчасово на 2 місяці,
безпідставні.
Не можна погодитись і з посиланнями ОСОБА_2. на те, що
позивачка працювала у відповідача не з 26, а з 24 травня 2005
року.
Як вбачається з вищезазначених доказів, позивачка 24 травня
2005 року звернулася з заявою про прийняття на роботу (а.с. 16),
прийнята на роботу з 26 травня 2005 року (а.с. 17). Згідно даних
приймальної записки, журналу інструктажів, табелю виходів за
травень 2005 року, довідки про заробітну плату, вона з 26 травня
2006 року почала працювати у відповідача, обходила відповідні
виробничі служби (а.с.31), проходила стажування (а.с.29-30) і
відпрацювала в цей день 2 години (а.с. 195).
Згідно з ч.2 ст.23 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
строковий трудовий
договір укладається у
випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені
на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або
умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках,
передбачених законодавством.
Згідно з ст.39-1 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, якщо після
закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23)
трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає
їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на
невизначений строк. Трудові договори, що були переукладенні один
чи декілька разів, за винятком
випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються
такими, що укладені на невизначений строк.
З пояснень представників позивачки, відповідача, наказів про
прийнят тя позивачки на роботу, особових карток працівників
ОСОБА_1., ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_4, ОСОБА_5 . (а.с.32-34,47,48),
звітів відповідача центру зайнятості (а.с.49-52) вбачається, що
позивачка приймалася на роботу на два місяці, а потім трудовий
договір був продовжений на один місяць у зв'язку з заміщенням
відсутніх працівників. Тому посилання представника позивача на те,
що продовження строкового договору з позивачкою є підставою для
визнання трудового договору безстроковим не грунтуються на законі.
Вимоги про незаконність звільнення в позовних заявах (а.с.
1-3, 152) обгрунтовані тим, що звільнення в порушення положень ч.З
ст.40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
проведене в період непрацездатності
позивачки.
Між тим, і з цим не можна погодитись. Частина третя статті 40
КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
містить обмеження на звільнення
працівників за ініціативою власника. Позивачка звільнена з роботи
у зв'язку з закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36
КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
і на цей випадок зазначені обмеження не
поширюються.
Зі справи вбачається, що в день звільнення позивачка
знаходилася на лікуванні, 26, 31 серпня і 21 вересня 2005 року
відповідач письмово повідомляв її про звільнення. В день звернення
23 вересня 2005 року їй видана трудова книжка, тому правильно суд
дійшов висновку про відсутність вини відповідача у затримці видачі
трудової книжки.
Не встановлено доказів тому, що хвороба позивачки з 12 серпня
2005 року по 19 вересня 2005 року пов'язана з роботою у
відповідача. За медичними даними вона тривалий час хворіє
хронічними захворюваннями, у 2004 році було виявлене погіршення
стану (а.с.66-71,136-140,144). Тому суд обгрунтовано відмовив в
позовах про для відшкодування витрат понесених на придбання ліків,
продуктів та проїзд.
За висновками атестації робочих місць за умовами праці
(а.с.156-164), картами умов праці та фізіології праці робота, яку
позивачка виконувала не є тяжкою або шкідливою. Додаткова оплата в
розмірі 4% нараховується за емоційну напруженість внаслідок
одноманітності багатократно повторюваних операцій та тривалості їх
виконання.
З пояснень представників позивачки та відповідачів
вбачається, що під час роботи позивачці пропонувалося перейти на
іншу роботу, але вона відмовилася.
Як вбачається з пояснень представників відповідача, табелю
виходів та довідок про оплату праці, в червні позивачка
відпрацювала в нічну зміну 61 годину і ці часи їй оплачені в
порядку, передбаченому колективним договором, з доплатою 75%
тарифної ставки. Посилання представника позивачки на те, що
відпрацьовано було 64 години, підтвердження не знайшли.
Обгрунтовано суд дійшов висновку про відсутність підстав для
задоволення позову про відшкодування моральної шкоди.
Нема підстав погодитись з посиланнями ОСОБА_2. про порушення
судом норм процесуального права.
Зі справи вбачається, що судом приймались заходи до виклику в
судове засідання позивачки, направлялись повідомлення про
розгляд справи (а.с. 191),
оголошувалась перерва у зв'язку з її неявкою (а.с. 189).
Iнтереси позивачки в судовому засіданні представляла за
довіреністю її мати ОСОБА_2., яка повідомляла про причини неявки
позивачки, і в останньому судовому засіданні просила справу
розглянути у відсутності ОСОБА_1.
Iнтереси відповідача за довіреностями представляли Дуплякіна
Г.В. і Галахова Л.I. (а.с. 10-11). Після закінчення повноважень за
довіреностями від 25 жовтня 2005 року ними не були своєчасно
надані довіреності, але з листів відповідача вбачається, що
відповідач уповноважував їх представляти інтереси підприємства,
звертаючись з клопотаннями, про відкладення справи у зв'язку з
неможливістю їх явки (а.с. 127, 148), і в засідання апеляційної
інстанції представниками відповідача надані довіреності від 12
січня 2006 року зі строком дії до грудня 2006 року.
Рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 11,60,213-215 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
і постановлене на підставі
ст.ст.21,23,36,39-1,40, 108, 153, 237-1КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
,
підстав для його скасування не має.
Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів,
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 18
жовтня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з дня проголошення і може
бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня
набрання законної сили.