РIШЕННЯ Iменем України
22 листопада 2006 року апеляційний суд Житомирської області у
складі:
головуючого Зарицької Г.В. суддів: Рафальської I.М.
Балашкевича С.В. при секретарі: Сухоребрій Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі
справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності
на 1/2 частину будинку і надвірних споруд та визнання частково
недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно на
рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 04
липня 2006 року
встановив:
У березні 2006 року позивачка звернулася з позовом до ОСОБА_2
та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку
та надвірних споруд, що знаходиться АДРЕСА_1 та визнати частково
недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане
31.12.2004 року виконкомом Андрушківської сільської ради на ім'я
ОСОБА_2 в 1/2 його частині. Свій позов обгрунтовувала тим, що
вказаний будинок вона побудувала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3
(сином відповідача) за спільні кошти та спільними зусиллями в
період шлюбу. Вважала, що відповідно до ст.ст. 13, 16, 17 Закону
України "Про власність" 22 Кодексу про шлюб та сім'ю Укр спірний
будинок є спільною сумісною власністю її та чоловіка.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області
від 4 липня 2006 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку і
надвірних споруд за адресою АДРЕСА_1.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на
нерухоме майно від 31.12.2004 року, видане виконкомом
Андрушківської сільської ради на ім'я ОСОБА_2 в 1/2 його частині.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 268 грн. 94 коп.
сплаченого державного мита.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та
ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт
посилається на порушення судом норм матеріального та
процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив з того, що
відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час
шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної
власності. При цьому суд прийняв до уваги, що позивачка перебувала
у шлюбі з сином відповідача з 1994 року і разом зі своїм чоловіком
активно займалась будівництвом спірного будинку, вкладали свої
зароблені кошти в будівництво, по закінченню будівництва проживали
в цьому будинку та були зареєстровані. Чоловік позивачки, ОСОБА_3,
був головою двору.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про
практику застосування судами законодавства, що регулює право
приватної власності громадян на жилий будинок" за № 7 від
04.10.1991 р. з послідуючими змінами роз'яснено, що оскільки
згідно зі ст.17 ЗК і ст.14 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
земельна ділянка для будівництва жилого і господарських
будівель надається громадянину в приватну власність, участь інших
осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на
жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.
Згідно зі статтями 16 і 17 Закону Украї "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
таке право, зокрема, виникає коли будівництво велось
подружжям у період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх
спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці
членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю,
якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Iнші особи, що брали участь у будівництві жилого будинку
(його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної
власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не
визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат
на будівництво (купівлю будинку, якщо допомогу забудовнику
(покупцю) вони давали не безоплатно.
Судом встановлено, що рішенням виконкому Андрушківської
сільської ради Попільнянського району від 19 березня 1993 року
відповідачу ОСОБА_2 під будівництво індивідуального жилого будинку
АДРЕСА_1 було виділено земельну ділянку розміром 0,05 га.
Будівництво вказаного будинку відповідач розпочав 1994 році і
закінчив у 1997 році.
Право власності на спірний будинок за ОСОБА_2 зареєстровано
31.12.2004 року, що стверджується свідоцтвом про право власності
на нерухоме майно а.с.9.
Письмова угода про спільне будівництво між позивачкою, її
чоловіком та відповідачем не укладалася.
За таких обставин, висновок суду про те, що будинок АДРЕСА_1
є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1, є
необгрунтованим.
Позивачка вправі вимагати не визнання права власності на
будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо
допомогу забудовнику вона давала не безоплатно.
Рішення, ухвалене з порушенням норм матеріального права,
підлягає скасуванню з ухваленням нового.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК
України, ст.17 ЗК Укр , ст.ст.14, 16, 17 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду
України "Про практику застосування судами. законодавства, що
регулює право приватної власності громадян на жилий будинок"
( v0007700-91 ) (v0007700-91)
за № 7 від 04.10.1991 р. з послідуючими змінами,
апеляційний суд
вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення
Попільнянського районного суду Житомирської області від 04 липня
2006 року скасувати
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за
безпідставністю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з
цього ж часу може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду
України протягом двох місяців.
Головуючий