РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2006 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі головуючого:
Шабанової В.О., суддів: Стратіло В.I., Резникове Л.В. при
секретарі КошмакТ.С, з участю позивача ОСОБА_1, представника
відповідача Каракай ЮС,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні
апеляційного суду в м.Донецьку справу за апеляційною скаргою
відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України
у м. Шахтарську на рішення Шахтарського міськрайонного суду
Донецької області від 13 вересня 2006 року у справі за позовом
ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних
захворювань України у м. Шахтарську про відшкодування моральної
шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних
захворювань України у м.Шахтарську подав апеляційну скаргу на
рішення Шахтарського міськрайонного суду від 13 вересня 2006 року,
яким частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення
моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві.
Суд стягнув з відповідача на користь позивача в рахунок
відшкодування моральної шкоди 27 000 грн., тоді як позивач просив
стягнути 45 000 грн.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з
того, що позивач тривалий час працював у вугільній промисловості
на підземних роботах у шкідливих умовах виробництва, у зв'язку з
чим отримав професійне захворювання - антрако-сілікатоз, вузликова
форма (1/1, р\т), хронічне обструктивне захворювання легенів
першого ступеня легке протікання, легенева недостатність
першого-другого ступеня, а також ряд супутніх хвороб, що призвело
до встановлення йому втрати професійної працездатності у розмірі
45% безстроково згідно з висновками МСЕК від 09.06.2006 року та
визнання його інвалідом 3-ї групи.
Суд, приймаючи до уваги вказані обставини, зробив правовий
висновок, що позивачу заподіяно моральну шкоду у зв'язку з
ушкодженням здоров'я умовами виробництва і, посилаючись на Закон
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання,
які потягли втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
, постановив
рішення про стягнення вказаної суми в рахунок відшкодування
моральної шкоди.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням, подав апеляційну
скаргу, вважає рішення необгрунтованим і таким, що підлягає
скасуванню. При цьому апелянт вказував, що позовні вимоги
недоведені, оскільки відсутній висновок МСЕК з приводу заподіяння
моральної шкоди. Крім того, з 01.01.2006 р. набрав чинності Закон
України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" ( 3235-15 ) (3235-15)
,
згідно з яким зупинена дія статей Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
в частині
відшкодування моральної шкоди застрахованим особам.
Також апелянт вважає, що немає вини Фонду у заподіянні
моральної шкоди позивачу, оскільки моральна шкода потерпілому
відшкодовується особою, яка заподіяла таку шкоду. На думку
апелянта відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди, якщо
така була заподіяна позивачу умовами виробництва, повинно нести
підприємство, де він працював і отримав ушкодження здоров'я. Крім
того, у апеляційній скарзі йдеться про те, що вказані
правовідносини врегульовано ст.237-1 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, яка
передбачає відшкодування моральної шкоди роботодавцем, а також
СТ.233 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, якою встановлено строк звернення
працівником за захистом порушеного права терміном у три місяці і
який позивачем пропущено без поважної причини.
У апеляційній скарзі висловлене прохання про скасування
рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про
відмову у задоволенні позову.
Від позивача письмових заперечень на скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави
апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга
підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції
підлягає зміні з таких підстав.
Відповідно до п.1. ч.I ст.309 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підставами для скасування рішення суду першої інстанції і
ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування
судом обставин, що мають значення для справи.
Судом встановлено, підтверджено наявними у справі доказами і
сторонами не заперечується, що позивач ОСОБА_1 тривалий час
працював на підприємствах вугільної промисловості, а саме з січня
1978 року працював на шахті "Вінницька" шахтоуправління ім. .
"17-го Партз'їзду", на шахті " їм. Першого Травня", на шахті "їм.
В.I.Чапаєва" у якості гірничого працівника очисного вибою,
начальником зміни, начальником дільниці, що підтверджується копією
його трудової книжки (а. с. 6-9). Працюючи у вкрай тяжких умовах
підземної роботи з підвищеною концентрацією породно-вугільного
пилу, несприятливого мікроклімату, в умовах тяжкої фізичної праці,
він отримав професійне захворювання - антрако-сілікатоз, вузликова
форма (1\1; р\т) першого ступеню стадія легкої течії, легенева
недостатність першого-другого ступеню, що підтверджується актом
розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4
від 02.06.2006 року .
Висновком МСЕК від 09.06.2006 року йому вперше встановлено 40
% втрати професійної працездатності у зв'язку з цим професійним
захворюванням безстроково та визнано інвалідом 3-ї групи. Крім
того, йому протипоказана важка праця та робота в умовах
професіональної шкідливості, він потребує лікування у лікаря
пульмонолога (а.с.11-13).
Проти вказаних обставин не заперечував і відповідач.
Відповідно до статей 1, 3, 21, 43 ч.4, 46 ч.I та ч.2
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Україна, як соціальна держава,
зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх
гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і
здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на
забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний
захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,
підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших
джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального
страхування, згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 4 Основ
законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування (далі Основи), є страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності.
Основами передбачено відшкодування збитків, заподіяних
працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з
виконанням ним своїх трудових обов'язків (п.4 ч.I ст.25).
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про охорону праці"
( 2694-12 ) (2694-12)
в редакції від 21 листопада 2002 року державна
політика а галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах
пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності
роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов
праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування
шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань. Згідно з ч.I ст.9 цього Закону
відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження
його здоров'я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом
соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного виЙадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
(далі Закон).
Преамбулою Закону передбачено, що він визначає аравову
основу, економічний механізм та організаційну структуру
загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих
на виробництві.
Зазначені закони України, по-перше спрямовані на соціальний
захист працівників, які внаслідок нещасного випадку чи
професійного захворювання отримали ушкодження, що призвели до
втрати професійної працездатності, і по-друге, передбачають
відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків
шкоди шляхом надання потерпілим соціальних послуг та виплат, у
тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З урахуванням конституційної значущості здоров'я як
невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від
народження і охороняється державою, законодавець урегулював обсяг
та характер відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок
ушкодження його здоров'я нещасним випадком чи професійним
захворюванням, і передбачив комплекс заходів, спрямованих на
відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і
членам їх сімей.
Враховуючи особливості захисту здоров'я потерпілого, поряд із
відшкодуванням матеріальної шкоди компенсується і моральна шкода
за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Відшкодування моральної шкоди застрахованим особам незалежно
від відшкодування майнової шкоди передбачено статтею 1 Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
і є одним із
способів захисту особистих немайнових прав працівника.
Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування
від нещасного випадку, страховик
соціальні
послуги та виплати. Надаючи соціальні послуги застрахованим та
здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фоцр, соціального
страхування від нещасних випадків здійснює забезпечення
соціального захисту громадян у разі тимчасової, стійкої або повної
втрати працездатності.
До страхових виплат належать, зокрема, грошова сума, яка
виплачується застрахованому за моральну шкоду за наявності факту
заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт "є" пункту 1 частини
першої статті 21, частина третя статті 28 Закону).
Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на
виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у
фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає.
Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва,
спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на
життя, право на охорону здоров'я тощо.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання
трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної
працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У
випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно
більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не
втратив професійної працездатності.
Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування
від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом
реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим
громадянам забезпе чення прав у страхуванні від нещасного випадку
та професійного захворювання (стаття 3 )
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку
про наявність заподіяння позивачу моральної шкоди умовами
виробництва, що покладає на відповідача обов'язок відшкодувати цю
шкоду.
Доводи апелянта про те, що у даному випадку обов'язок по
відшкодуванню моральної шкоди необхідно покласти на підприємство,
на якому стався нещасний випадок з позивачем, не заслуговують на
увагу, оскільки вони не основані на законі.
Посилання апелянта на пропуск строку позовної давності,
передбачений ст.233 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
є безпідставними,
оскільки: по-перше спірні правовідносини не врегульовані нормами
КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
; по - друге відповідно до п. З ч.I ст.268
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позовна давність не розповсюджується на
вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим
ушкодженням здоров'я чи смертю.
Що стосується доводів відповідача в тій частині, що положення
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
які передбачають відшкодування моральної шкоди призупинено Законом
України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" ( 3235-15 ) (3235-15)
,
вони не можуть бути прийняті до уваги і бути підставою для відмови
у задоволенні позову, оскільки право на відшкодування моральної
шкоди, заподіяної умовами виробництва, передбачене вказаним
Законом, до якого не внесено будь-яких змін щодо спірних
правовідносин.
Крім того, відповідно до положень ст.22 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
у разі прийняття нових законів або внесення змін до
діючих законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих
прав та свобод.
В той же час з висновками суду щодо розміру морально* шкоди,
який підлягає стягненню на користь позивача, погодитись не можна.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму
Верховного Суду України "Про судову практику в справах про
відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995
року №4 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
, розмір відшкодування моральної
(немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно
від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізидаих
страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня
вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер
і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість
завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених
змін у його життєвих і виробничих стосунках.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості
та справедливості.
Визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди,
суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.
Ухвалюючи рішення про стягнення з Фонду на користь позивача
27000 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд не навів
відповідних мотивів визначення саме такого розміру відшкодування,
не вказав в чому полягає важкість вимушених змін в житті позивача,
характер додаткових зусиль для організації його життя, а в
матеріалах справи відсутні докази про вказані обставини.
За таких обставин апеляційний суд, виходячи з засад
розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне
зменшити розмір стягнутої моральної шкоди до 12000 грн., що буде
відповідати зазначеним вище вимогам.
Керуючись ст.ст.303-305, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
, апеляційний суд, -
ВИРIШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і
професійних захворювань України у м. Шахтарську задовольнити
частково.
Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області
від 13 вересня 2006 року змінити.
Стягнути моральну шкоду з відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань України у м. Шахтарську на користь
ОСОБА_1 в сумі 12 000 (дванадцять тисяч) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, однак
може бути оскаржене протягом двох місяців з моменту набрання ним
чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.