УХВАЛА IМЕНЕМ 
 
                             УКРАЇНИ
     16 листопада 2006 року
     Колегія   суддів   судової   палати   в   цивільних   справах
Апеляційного суду Тернопільської області в складі:
                    Головуючого - Кузьми P.M.
     суддів - Шевчук Г.М., Стефлюк О.Д.
     при секретарі - Гачинській М.В.
     за участі апелянта ОСОБА_1, позивачки
     ОСОБА_2, адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
     розглянувши у відкритому  судовому  засіданні  в  М.Тернополі
цивільну  справу  за  апеляційною  скаргою  ОСОБА_1   на   рішення
Монастириського районного суду від 11 серпня 2006 року  по  справі
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право  на
спадщину за законом недійсним, визнання  договору  купівлі-продажу
будинковолодіння  недійсним,  продовження,  строку  для  прийняття
спадщини та визнання права власності на спадкове майно,
 
                           ВСТАНОВИЛА:
     В квітні 2006 року ОСОБА_2 пред"явила позов  до  ОСОБА_1  про
визнання свідоцтва про право на  спадщину  за  законом  недійсним,
визнання  недійсним  договору  купівлі-продажу   будинковолодіння,
продовження  строку  для  прийняття  спадщини  та  визнання  права
власності на спадкове майно.
     Позивачка вказала, що IНФОРМАЦIЯ_1 помер її  батько  ОСОБА_5,
який  проживав  один  в  спірному  жилому  будинку,  і  відкрилась
спадщина. Про смерть батька їй стало  відомо  лише  в  кінці  2005
року, оскільки разом з батьком не проживала і тісних  зв"язків  не
підтримувала. Тоді ж вона довідалась, що свідоцтво  про  право  на
спадщину за законом на батьківський будинок 16  серпня  2005  року
одержала батькова сестра ОСОБА_6, але по  смерті  свого  батька  і
діда позивачки- ОСОБА_7, який помер ще IНФОРМАЦIЯ_2.  Про  те,  що
спірне будинковолодіння належало померлому ОСОБА_5, та що в  нього
є спадкоємці за законом, ОСОБА_8 від нотаріуса утаїла.
     Одержавши 16 серпня 2005 року свідоцтво про право на спадщину
на спірне будинковолодіння, ОСОБА_6 наступного дня, 17 серпня 2005
року,  продала  його  відповідачці  ОСОБА_1  IНФОРМАЦIЯ_3  ОСОБА_6
померла.
     Оскільки  ОСОБА_6  була  неналежним  спадкоємцем,   позивачка
просила визнати видане їй  свідоцтво  про  право  на  спадщину  за
законом та договір купівлі-
     Справа № 22а-1112  Головуючий 1 інстанції - Костюк МЛ.
     Категорія спадкові  Доповідач -  Стефлюк О.Д.
     продажу, укладений між нею і ОСОБА_1,  недійсним,  продовжити
їй строк для прийняття спадщини по смерті батька та визнати за нею
право власності на спадкове майно.
     Рішенням Монастириського районного суду від  11  серпня  2006
року позов задоволено повністю.
     В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і
ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те,
що суд не дотримався норм матеріального та  процесуального  права,
та що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
     Заслухавши  доповідь  судді  апеляційного   суду,   пояснення
апелянта ОСОБА_1  та  адвоката  ОСОБА_3,  які  підтримують  доводи
апеляційної скарги, заперечення на  скаргу  позивачки  ОСОБА_2  та
адвоката ОСОБА_4, розглянувши матеріали справи, колегія суддів  не
вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
     Визнаючи  недійсними  свідоцтво  про  право  на  спадщину  за
законом, видане на ім"я ОСОБА_6 16 серпня 2005  року,  та  договір
купівлі-продажу житлового будинку, укладений 17 серпня  2005  року
між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, суд виходив з того,  що  обидва  правочини
були вчинені під впливом обману, у зв"язку з чим є недійсними.
     З  таким  висновком  суду  слід  погодитись,   оскільки   він
відповідає вимогам закону і грунтується на матеріалах справи.
     За правилами ст.230 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         правочин визнається
недійсним, якщо одна із його сторін навмисно ввела другу сторону в
оману щодо обставин, які мають істотне значення.
     Судом встановлено, що спірний житловий будинок,  розташований
АДРЕСА_1, належав ОСОБА_7, який  помер  в  1994  році.  В  будинку
залишились проживати (що свідчить  про  прийняття  ними  спадщини)
вдова ОСОБА_9, яка померла в  2000  році,  та  син  ОСОБА_5,  який
продовжував проживати в  батьківському  будинку,  а  отже  прийняв
спадщину і по смерті матері. Будь-хто з інших спадкоємців померлих
ОСОБА_7 та ОСОБА_9 (в т.ч. і дочка ОСОБА_6, яка постійно проживала
АДРЕСА_2) у встановлені законом строки спадщини не прийняли.
     IНФОРМАЦIЯ_1 помер ОСОБА_5 і на вказаний  будинок  відкрилась
спадщина,  на  яку  претендувала  його  дочка,  -   позивачка   по
справі,-ОСОБА_2,  яка  проживає  IНФОРМАЦIЯ_4,  і  яка   також   у
встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини не подала.
     16  серпня  2005  року  Монастириська  державна   нотаріальна
контора видала ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за  законом
після смерті її батька, який помер в 1994 році. А  вже  17  серпня
2005  року  між  ОСОБА_6   та   відповідачкою   ОСОБА_1   тією   ж
нотаріальною  конторою  було посвідчено  договір  купівлі-продажу,
за яким власницею спірного будинку стала ОСОБА_1.
     IНФОРМАЦIЯ_3 ОСОБА_6 померла.
     Суд підставно вважав, що свідоцтво про право на  спадщину  за
законом по смерті  ОСОБА_7,  ОСОБА_6  одержала  внаслідок  обману,
пред"явивши нотаріусу  довідку  виконкому  Монастириської  міської
ради від 28 липня 2005 року (через 11  років)  про  прийняття  нею
спадщини  (зокрема,  що  вона  похоронила  батька,  доглядала   за
будинком, обробляла город), замовчуючи те, що довідка була  видана
на її прохання, з її слів, та  що  її  дані  нічим  об"єктивно  не
підтверджені  і  не   відповідають   дійсності.   Дані   обставини
підтверджені в  судовому  засіданні  показами  свідків  та  листом
Монастириського міського голови, який повідомив, що  вказана  вище
довідка була видана зі слів ОСОБА_6, жодних  даних  про  прийняття
нею спадщини по смерті батька ОСОБА_7, у міській раді немає, та що
ніколи  раніше  з  таким  проханням  вона  до  міської   ради   не
зверталась.
     Не повідомила  ОСОБА_6  нотаріуса  і  про  те,   що   спірний
будинок належав її братові ОСОБА_5, та що у нього є спадкоємці.
     За вказаних обставин суд обгрунтовано вважав, що ОСОБА_6 була
недобросовісним набувачем спадкового майна по смерті свого батька,
а тому всі інші правочини відносно  спірного  будинку,  в  т.ч.  і
оспорюваний договір купівлі-продажу, стороною в яких була ОСОБА_6,
є недійсними. Факт обману  мав  місце  і  при  укладенні  договору
купівлі-продажу будинку, оскільки  продавець  ОСОБА_6  утаїла  від
покупця  -  ОСОБА_1  -  дійсні  обставини,  що  стосуються   права
власності на будинок.
     Доводи апелянта ОСОБА_1  про  те,  що  вона  є  добросовісним
набувачем спірного житлового будинку,  не  можуть  бути  взяті  до
уваги, як  такі,  що  спростовані  показами  свідків  ОСОБА_10  та
ОСОБА_11, які пояснили в  судовому  засіданні,  що  вони  особисто
говорили  ОСОБА_1,  що  спірний  будинок  належав  ОСОБА_5,  а  не
ОСОБА_6, та що у нього є діти, законні спадкоємці його майна.  Цих
пояснень не заперечувала у судовому засіданні апелянт ОСОБА_1.
     Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо недостатнього
з'ясування обставин по справі, які стосуються поновлення позивачці
ОСОБА_2 строку для прийняття спадщини по  смерті  батька  ОСОБА_5,
оскільки, як вказано в скарзі, суд сам зазначив в рішенні, що вони
доведені в певній мірі. З оригіналу судового  рішення  вбачається,
що там зазначено "в повній мірі".
     З матеріалів справи вбачається, що  суд  детально  з"ясовував
причини,  за  яких  позивачка  пропустила  строк   для   прийняття
спадщини. Було встановлено, що вона  тривалий  час  перебувала  на
лікуванні, доглядала за малолітньою дитиною (якій на на час смерті
спадкодавця і протягом шести місяців після - не виповнилось  трьох
років), перестарілою  родичкою.   Всі  вказані  причини  підставно 
визнані судом поважними. Крім того,  суд  врахував,  що  позивачка
проживає  в  іншому  районі  області  на  значній   відстані   від
м.Монастириська.
     Не можуть бути взяті до уваги і доводи про те, що  можливо  є
заповіт, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, за  яким  позивачка
ОСОБА_2  усувалась  від  спадщини,  проте  суд  цих  обставин   не
перевірив. По-перше, з клопотанням про  витребування  таких  даних
відповідачка під час розгляду справи  в  суді  1  інстанції  -  не
зверталась; по-друге, з часу смерті ОСОБА_5 минуло понад три  роки
і ніхто з жодним заповітом від його імені, в  нотаріальну  контору
не звернувся; по-третє апелянт ОСОБА_1 та  її  адвокат  заявили  в
судовому  засіданні,  що  про  наявність  чи  відсутність   такого
заповіту їм нічого не відомо.
     Виходячи з  наведеного,  колегія  суддів  вважає,  що  судове
рішення є законним  і  обгрунтованим,  а  тому  підстав  для  його
скасування не вбачає.
     Керуючись  ст.ст.307,  308,  315  ЦПК  України   ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,
колегія суддів
 
     УХВАЛИЛА:
     Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
     Рішення Монастириського районного суду  від  11  серпня  2006
року залишити без змін.
     Ухвала може  бути  оскаржена  в  касаційному  порядку  шляхом
подачі скарги безпосередньо до Верховного  Суду  України  протягом
двох місяців з дня її проголошення.