Р 1 Ш Е Н Н Я
IМЕНЕМ УКРАIНИ
16 листопада 2006 року Колегія суддів судової палати у
цивільних сі іравах Апеляційного суду Донецької області в складі:
.головуючого Iгнатолі Ї.Г.
суддів Баркової Л.Л., 'Грушкова М.М.
при секретарі Стрілецькій О.В. розі "лянувши у відкритому
судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про виселення із квартири
за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_2 па рішення
Жовтневого районного суду міста Маріуполя, від 28 вересня 2006
року
в с т а н о в и л а : У березні 2005 року позивачка
звернулася до суду з позовом про виселення матері ОСОБА_1 із
квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.
Просила висилити відповідачку з наданням іншої жилої площі за
адресою: АДРЕСА_2 або без надання жилої площі.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 28
вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. ОСОБА_2
виселено із квартири АДРЕСА_1 га стягнено на користь ОСОБА_1
судовий збір у розмірі 8 грн.50 ком.
В апеляційній скарзі відповідачка просить рішення суду
скасувати, направити справу на новий розгляд, посилаючись пате, що
висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми
процесуального і матеріального права.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідачки, її
представника, адвоката ОСОБА_3, які просили задовольнити
апеляційну скаргу, пояснення позивачки, яка просила її відхилити,
дослідивши матеріали справи, колегія су. ідіи вважас, що
апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню
таких підстав.
У відповідності з положеннями ст.213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Відповідно до п.4 ч.I ст.309 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення
нового рішення с порушення або неправильне застосування норм
матеріального або процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з
того, що позивачка, як власник квартири, мас. право на свій розсуд
розпоряджатися га користуватися спірною квартирою, що реєстрація
та проживання в квартирі відповідачки перешкоджає їй у
користуванні квартирою та реалізації права власності, що остання
підлягає виселенню із квартири па підставі ст.З 19.391 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Проте наведені мотиви пе можна визнати обгрунтованими,
оскільки суд неправильно застосував матеріальний, закон.
Згідно із ч.З ст.9 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
ніхто не може бути
виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві
користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку,
передбачених законом.
Згідно з положеннями ст.156 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
припинення
сімейних відносин з власником будинку/квартири/ не позбавляє
колишніх членів його сім'ї' права користування займаним
приміщенням. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх
членів сім'ї власник має право тільки відповідно до от. і57 ЖК
України ( 5464-10 ) (5464-10)
, за наявності обставин, передбачених
ч.іст.116 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
.
Як вбачається з матеріалів справи, об"єктом власності є жиле
приміщення за адресом: АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_1 па підставі
свідоцтва про право власності на житло від 11 квітня 1994 року
/а.с.5-8/
пояснень відповідачки вбачається, що в спірній квартирі вона
фактично проживає з 1974 року однією сім'чдо з позивачкою.
Остання визнавала за нею ііє тільки право користування жилою
площею, але й право власності па 1/2 частку квартири. Про
приватизацію квартири дізналась тільки в суді і оспорює її .
Факт проживання відповідачки в спірній квартирі з жовтня 1974
року та
реєстрації з 1994 року на правах члена сім"ї власника
підтверджується випискою із лицьового рахунку та актом житлового
органу від 4 липня 2005 року. /а.с.6,20/ Ці обставини не
оспорювалися і позивачкою.
Гак. із пояснень позивачки вбачається, що вона пропонувала
матері або продати спірну квартиру і поділити гроші, або обміняти
її у зв'язку з погіршенням сімейних відносин. Відповідачка пе
погоджувалася, тому в цілях вирішення конфлікту вона купила на
своє ім"я однокімнатну квартиру, куди просила останню
переселитися. Після того, як мати відмовилась, вирішила захистити
свої прала власника.
На наявність обставин, передбачених ч.іст.116 ЖК України
( 5464-10 ) (5464-10)
позивачка не посилалась.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи
колегія суддів вважає, ідо суд першої інстанції при вирішенні
спору помилково не застосував норми житлового законодавства і
незаконно виселив відповідачку із спірного жилого приміщення, яка
відповідно до положень статей 64,65 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
набула
нрава користування спірною жилою площею.
Посилання позивачки на те, що відповідачка поселилась па
спірну жилу площу як тимчасовий жилець за договором піднайму, мас
інше жиле приміщення, куди може бути переселена є безпідставними і
спростовуються іУагерїалами справи.
З урахуванням зазначеного та положень закону колегія суддів
вважає за необхідне оскаржуване рішення, як таке що не відповідає
нормам матеріального закону скасувати і постановити нове рішення,
яким відмовити в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303,307.309,314 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів
В И Р I Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 28
вересня 2005 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення із
квартири за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили з дня проголошення, може
бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання законної сили
шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду
України.