РIШЕННЯ
Iменем України
2006 року листопада місяця 9 дня колегія суддів судової
палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в
складі
головуючого: Славгородської Н.П.,
суддів : Колосовського С.Ю.,
Кутової Т.З., при секретарі: Негрун I.О.,
за участю: позивачки ОСОБА_1. та її представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві
цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду м.
Миколаєва від 10 липня 2006 року за позовом
ОСОБА_1до
ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус
ОСОБА_5.
про визнання права власності на частку спадкового майна та визнання в
цій частині договору дарування недійсним
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною
заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину
спадкового майна та визнання частково недійсним договору
дарування.
В позові зазначено, що домоволодіння № АДРЕСА_1 в м.
Вознесенську було придбано її батьками за час шлюбу і оформлений
на матір ОСОБА_6. Після смерті батькаОСОБА_7 IНФОРМАЦIЯ_1 року
позивачка звернулася до нотаріальної контори з заявою про
прийняття спадщини. 20 листопаду 2005 року померла мати.
Звернувшись до нотконтори з метою отримання свідоцтва про право
власності позивачка дізналася про те, що мати за життя, а саме 10
серпня 2004 року подарувала будинок доньці ОСОБА_3.
Посилаючись на те, що батьку як подружжю належало 1/2 частина
спірного будинку і після його смерті позивачка в установленому
законом порядку прийняла спадщину, але мати неправомірно
розпорядилася всім будинком, позивачка просила визнати за нею
право власності на 1/6 частину будинку і в цій частині визнати
недійсним вказаний договір дарування.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської
області від 10 липня 2006 року позов задоволено. Визнано за
ОСОБА_1. право власності в порядку спадкування за законом після
смерті її батька ОСОБА_7., померлого IНФОРМАЦIЯ_1 року на 1/6
частину житлового будинку № АДРЕСА_1 у м. Вознесенську
Миколаївської області.
Визнано договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом
Вознесенського міського нотаріального округу за №НОМЕР_1від 10
серпня 2004 року згідно якого ОСОБА_6. подарувала ОСОБА_3.
житловий будинок № АДРЕСА_1 у м. Вознесенську Миколаївської
області в частині дарування 1/6 частини зазначеного будинку.
Розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3. просить вказане
рішення суду скасувати, по справі ухвалити нове рішення, яким
відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд не вірно
застосував норми матеріального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки і її
представника, дослідивши матеріали справи судова колегія приходить
до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із
наступних підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з
того, що оскільки позивачка ОСОБА_1. прийняла спадщину після
смерті ОСОБА_7., шляхом звернення з відповідною заявою до
нотаріальної контори, то вона набула право власності на частину
спадкового майна.
Між тим, такий висновок суду не відповідає вимогам
матеріального права, що відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
є підставою для скасування судового рішення та
ухвалення нового.
Так з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7. перебував в
зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6. За період шлюбу подружжям було
збудовано будинок №АДРЕСА_1 в м Вознесенську Миколаївської
області, на який видано свідоцтво про право власності за№ НОМЕР_2
на ім'я ОСОБА_6. (а.с. 8).
ОСОБА_7. помер IНФОРМАЦIЯ_1 року (а.с. 15). Позивачка, як
спадкоємиця за законом у встановлений ст. 549 ЦК України
.
Однак в управління чи володіння спадковим майном позивачка не
вступила, так як за спадкодавцем спірне майно не було
зареєстровано, оскільки спадкоємець був лише учасником спільної
власності в якій належна йому доля не була виділена. Тому
позивачка, в межах строку позовної давності, мала право
витребувати належну їй за законом долю від тих спадкоємців, які
прийняли спадщину і вступили в управління і володіння ним.
На час смерті спадкодавця, належною йому часткою в спірному
майні відповідно до ст. 22 КпШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
(в редакції
1969 року) фактично володіла і управляла його дружина ОСОБА_8. На
протязі трирічного строку встановленого ст. 71 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
(в редакції 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) позивачка не
зверталася до матері ОСОБА_8. з вимогами, щодо виділення долі
померлого в спірному майні. Тому остання правомірно розпорядилася
належним їй в цілому будинком і на підставі договору дарування від
10 серпня 2004 р. подарувала його іншій доньці ОСОБА_3.
відповідачці по справі (а.с. 33).
Як вбачається з пояснень позивачки в судовому засіданні після
смерті батька до нотаріуса вони ходили рром з матір'ю ОСОБА_8., де
вона запропонувала позивачці не звертатись з заявою про прийняття
спадщини після смерті батька, пообіцявши, що після її смерті майно
буде розділено між всіма дітьми в рівних долях. Не погодившись з
цим позивачка все ж таки подала, заяву до нотаріуса, але ніяких
виїцрг до матері стосовно виділу частки на протязі трьох років, не
пред'явила.
Будь яких, поважних причин, які б перешкоджали позивачці в
трирічний термін вирішити питання про виділ настки в спільному
майні, яка належить спадкодавцю, судовою колегією не встановлено.
Враховуючи наведену, судова колегія приходить до виснрвку, що
позов ОСОБА_1. до ОСОБА_3. та ОСОБА_4. про визнання права
власності на частку спадкового майна та визнання в цій частині
недійсним договору дарування не підлягає задоволенню, в зв'язку з
пропуском строку позовної давності.
Керуючись ст.ст. 301 , 304 , 309 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
судова колегія, -
ВИРIШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3. -задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської
області від 10 липня 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання
права власності в порядку спадкування та визнання договору
дарування частково недійсним відмовити.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржене в касаційному
порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох
місяців з дня набрання ним законної сили тобто з дня проголошення.
Т.З.Кутова
з