УХВАЛА Iменем України
09 листопада 2006 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦIЙНИЙ СУД ЧЕРНIГIВСЬКОЇ ОБЛАСТI
у складі:
головуючого -суддів
при секретарі з участю
судді Шевченка В.М., Iшутко В.М., Смаглюк Р.I. Мехед Т.О. -
ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 його представника
ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові
цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Прилуцького міськрайонного суду від 12 вересня 2006 року по справі
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2
частину майна,-
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в
якому просила визнати за нею право власності: на 1/2 частину
нежитлового приміщення та прилеглих гаражів АДРЕСА_1; на 1/2
частину автомобіля "Фольксваген пассат"; на 1/2частину автомобіля
"Фольксваген" (мікроавтобус); на 1/2 частину оргтехніки
(комп"ютер, оперативна пам"ять, монітор та принтер); визнати право
спільної власності з відповідачем на 2 конвектори. Свої вимоги
мотивувала тим, що 23.08.86р. був укладений шлюб між нею та
ОСОБА_3 18.04.96р. шлюб розірвано. Проте фактично сторони
продовжували жити однією сім"єю і вести спільне господарство.
Тільки 20.02.03р. відбулось фактичне припинення шлюбних відносин.
Таким чином, до 20.02.03р. сторони проживали разом, вели спільне
господарство і займались спільно підприємницькою діяльністю. В
період спільного проживання було придбано майно, яке ОСОБА_1 і
просить поділити.
Оскаржуваним рішенням суду у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3
відмовлено. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач з
19.11.99р. зареєстрований суб"єктом підприємницької діяльності -
фізичною особою. Позивачка також була зареєстрована суб"єктом
підприємницької діяльності 02.04.96р. Посилання ж ОСОБА_1 на те,
що вона на прохання відповідача здійснювала заповнення
бухгалтерської документації приватного підприємця ОСОБА_3,
замовлення по телефону товару на відкриту ним оптову базу, не може
служити доказом їх спільного проживання, ведення домашнього
господарства чи спільної підприємницької діяльності. Згідно
довідки Прилуцького МБТI та копії договорів купівлі-продажу від
19.08.01р. та 17.08.01р. саме приватний підприємець ОСОБА_3 на
Всеукраїнській біржі нерухомості придбав приміщення складів та
гаражів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно довідки
Прилуцького МРЕВ ДАI мікроавтобус "Фольскваген-70 ХОА" був
зареєстрований за ОСОБА_3 у період із 26.07.02р. до 06.09.03р.,
тобто всі ці речі були придбані в той період, коли сторони вже не
перебували у зареєстрованому шлюбі.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення
Прилуцького міськрайонного суду від 12 вересня 2006 року та
направити справу на новий розгляд до того ж суду в іншому складі
суду. Свої вимоги мотивує тим, що сторони по справі разом з двома
дітьми проживали в кв.АДРЕСА_2 як одна сім"я з травня 1996 року по
лютий 2003 року, що підтверджується показаннями свідків та
письмовими доказами. Місцевий суд, обгрунтовуючи відмову у
задоволенні вимог позивача, послався на пояснення свідків, а
документальні докази щодо участі позивачки у набутті спірного
майна не брав до уваги, безмотивно відхиляючи або відмовляючи у
приєднанні їх до справи. Судом першої інстанції не враховано той
факт, що до 2 кварталу 2000 року сім"я ОСОБА_1, ОСОБА_3 жила за
рахунок діяльності позивача, так як відповідач ніде не працював.
Не враховано судом і той факт, що для відкриття торгівлі з оптової
бази позивач заплатила кошти за товар зі своєї підприємницької
діяльності в 2000 році. При цьому відповідач сплатив кошти тільки
на суму 2992,20 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового
розгляду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги,
суд вважає, що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до роз"яснень, викладених в п.5 Постанові Пленуму
Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами
про захист права приватної власності" ( v0020700-95 ) (v0020700-95)
№20 від 22
грудня 1995 року із наступними змінами, зазначено, що відповідно
до чинного законодавства спільною сумісною власністю є майно,
нажите подружжям за час шлюбу, майно, придбане внаслідок спільної
праці членів сім"ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть
селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою
відповідно між членами сім"ї чи членами селянського (фермерського)
господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок
спільної праці громадян, що об"єдналися для спільної діяльності,
коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є
спільною сумісною власністю.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлених судом
обставин, на підставі рішення суду і за заявою ОСОБА_1 до відділу
РАГС м. Прилуки, органом РАГС було проведено реєстрацію розірвання
шлюбу між сторонами і 18 квітня 1996 року позивачці було видане
свідоцтво про розірвання шлюбу.
17 серпня 2001 року ОСОБА_3 на товарній біржі "Всеукраїнська
біржа нерухомості" було придбано за договором купівлі-продажу
двоповерхове приміщення складу АДРЕСА_1, а 19 вересня 2001 року
ним же на тій самій товарній біржі та за тією ж адресою в м.
Прилуки було придбано нежитлове приміщення гаражу (а.с.286-290).
15 листопада 1997 року ним був придбаний автомобіль
"Фольксваген", також ним був придбаний мікроавтобус марки
"Фольксваген", який був поставлений ним на облік 26.07.2002 року
та знятий з обліку 06.09.2003 року (а.с.117,277).
Суд, оцінюючи надані сторонами докази, виходячи з принципу їх
достатності та допустимості, встановив, що майно, яке придбане
відповідачем після розірвання шлюбу з позивачкою, і на яке остання
заявляє, що має рівне право, не є спільною сумісною власністю.
Судом було встановлено, що позивачка, будучи зареєстрованою
як суб"єкт підприємницької діяльності, так і відповідач,
зареєстрований суб"єктом підприємницької діяльності 19.11.1999
року, вели окремо один від одного підприємницьку діяльність, і
після припинення шлюбу між сторонами сімейні стосунки не
поновлювались.
В обгрунтування своїх вимог про наявність права на 1/2
частину майна відповідача - автомобіль "Фольксваген пассат",
автомобіль "Фольксваген" (мікроавтобус), оргтехніку (комп"ютер,
оперативна пам"ять, монітор та принтер) та двох конвекторів, в
зв"язку з тим, що таке майно є спільною сумісною власністю,
позивачка посилалась на покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
ОСОБА_9, та що вона на прохання відповідача заповнювала
бухгалтерські документи останнього як приватного підприємця
(а.с.11, 14, 16, 18, 124-135), замовляла товари на відкриту ним
оптову базу.
Надані ОСОБА_1 докази, які мають значення для справи, судом
проаналізовані та досліджені в судовому засіданні, і суд
обгрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для поширення
на майно ОСОБА_3, і на яке претендує позивачка, правового режиму
спільної сумісної власності. В даному випадку відсутність між
сторонами зареєстрованого в органах РАГС шлюбу не передбачає
режиму спільної сумісної власності, визначеного ст.22 КПШС (1969
року).
Судом першої інстанції обгрунтовано не взято до уваги
посилання ОСОБА_1 на обгрунтування наявності прав сумісності
спірного майна у зв"язку із фактичними сімейними стосунками між
сторонами покази свідків: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,
ОСОБА_14, ОСОБА_15, та письмові докази (договори на трансляцію
телепрограм, на газопостачання, на придбання путівки, судова
повістка), з яких вбачається, що відповідач значився проживаючим
АДРЕСА_2, оскільки відповідними доказами не доведено, що після
розірвання шлюбу сторони вели спільне господарство, що свідчило б
про сталість їх сімейних стосунків.
Суд встановив, що з розірванням шлюбу фактичне спільне
сімейне життя сторін припинилось, як і ведення одного
господарства, так і відсутність в зв"язку з цим єдності в їх
стосунках як членів однієї сім"ї.
Посилання апелянта, що спірне майно було придбане нею із
відповідачем як членами однієї сім"ї внаслідок їх спільної праці,
і тому відповідно до п.1 ст. 17 Закону Украї Про власність" таке
майно є спільною сумісною власністю сторін, не можна взяти до
уваги.
Iз поданих до суду сторонами доказів, які ним прийняті та
проаналізовані, не встановлено, що між сторонами як колишнім
подружжям після розірвання шлюбу, продовжувались зберігатись
характерні ознаки сім"ї, спільність їх сімейних інтересів.
Колегія суддів вважає недоведеним позивачкою факту проживання
нею з відповідачем членами однієї сім"ї, оскільки сам факт
проживання відповідача в квартирі АДРЕСА_2 із позивачкою, на що
посилались в своїх показах свідки з боки позивачки, а також
посилання позивачки на письмові докази -договори на надання
всіляких комунальних послуг, первинні бухгалтерські документи,
податкові накладні (а.с.8-18, 30-32), в яких зазначено місце
проживання квартира АДРЕСА_2, не можуть бути доказом наявності у
сторін спільності сімейних інтересів, спільного використання
доходів, спільних витрат, взаємної моральної та матеріальної
підтримки.
Суд правильно зазначив, що не є доказом спільного життя
сторін, а отже і спільності сімейних інтересів, святкування разом
ними свят, туристичні поїздки, оскільки сам відповідач не
заперечує факту збереження добрих стосунків із бувшою сім"єю,
зустрічей із позивачкою і дітьми, і в даному випадку не можна
ототожнювати періодичне проживання, зустрічі, періодична допомога
колишнім членам сім"ї із нормативно-визначеним поняттям сім"ї,
характерною ознакою якої є спільне життя.
Оскільки ОСОБА_1 не доведено спільного її життя із ОСОБА_3,
так і те, що за результатами їх спільної праці та за спільні кошти
як членів сім"ї було набуто спірне майно, вимоги щодо спільно сті
якого заявляє позивачка, то відсутні підстави для задоволення її
вимог про визнання права на 1/2 зазначеного майна.
Посилання в судовому засіданні апеляційного суду позивачки на
наявну у неї розписку про отримання нею у своєї матері ОСОБА_16
позики для придбання приміщення АДРЕСА_1, не спростовують висновок
суду про безпідставність вимог позивачки у зв"язку з відсутністю
доказів про придбання спірного майна внаслідок їх спільної праці
із відповідачем як членів сім"ї.
Наведені в апеляційній скарзі доводи про
невідповідність,висновків суду обставинам справи не знайшли свого
підтвердження в апеляційній інстанції, і суд першої інстанції
ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального
права, а допущені ним формальні помилки істотно не впливають на
остаточний висновок суду, який є відповідним обставина справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
, апеляційний суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 12 вересня 2006
року-залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але
вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду
України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: