804/16492/15 Про скасування податкового повідомлення - рішення, яким визначене податкове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб - 17.04.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року

у справі №804/16492/15

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

У грудні 2015 року позивач звернувся в Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність застосування у 2015 році податковим органом положень ст. 267 ПК та визначення їй податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, посилаючись на те, що їх застосування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що базовим податковим періодом для сплати транспортного податку є саме 2015 рік, а тому приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідач діяв у межах своїх повноважень та у спосіб встановлений законом.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено:

- скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 30.04.2015 №025-17;

- присуджено на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 607 грн. 76 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України зазначив, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку прийняті в 2015 році не могли бути застосовані в цьому році, оскільки останні могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок може вважатися встановленим місцевою радою.

29 січня 2018 року Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області звернулась в Верховний суд України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 12.09.2017 з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, в якій відповідач просить скасувати зазначене судове рішення.

В якості підстав для перегляду судового рішення податковий орган посилається на випадки неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України норм пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, зокрема у справі 826/18692/15 (К/800/10935/16), в якій Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про правомірність справляння транспортного податку у 2015 році та зазначив, що транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст. 12 ПК.

Відповідно до пункту першого частини першої Розділу 7 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) (в редакції. Що була чинною після 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

29 січня 2018 року заяву передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито провадження за заявою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 12.09.2017 у справі №804/16492/15 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

З урахуванням наведеного, розгляд заяви відповідача здійснюється Верховним Судом за правилами глави третьої Розділу 4 КАС України (2747-15) в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII (2136-19) , без повідомлення та виклику учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки TOYOTA, модель HIGHLANDER, 2012 року випуску, з об'ємом двигуна 3 456 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1.

18 листопада 2015 року Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 30.04.2015 №025-17, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн. (а.с. 10).

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм права, на які посилається відповідач, Верховний Суд виходить із такого. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року (71-19) №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Цим Законом запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону щодо реформи, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

В ситуації із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону щодо реформи набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано судом касаційної інстанції інстанцій під час розгляду даної справи.

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає правильними висновки суду касаційної інстанцій про те, що відповідачем неправомірно застосовано до позивача норми Податкового кодексу України (2755-17) для визначення грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, а тому постанова Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року ухвалена відповідно до закону, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції закону не відповідають, а отже правомірно скасовані судом касаційної інстанції.

За таких обставин, заява не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 235- 242, 244, 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (2136-19) , суд

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про перегляд про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року відмовити.