Головуючий у першій

інстанції ОСОБА_1

Категорія 52 Доповідач в апеляційній

інстанції ОСОБА_2

колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Володіної Л.В.,

суддів - Моцного М.В., Алєєвої Н.Г.,

за участю секретаря - Блох Д.Д.,

представника позивача - ОСОБА_3,

представників

відповідачів - ОСОБА_4С, ОСОБА_5,

представника третьої особи - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу Державного комітету рибного господарства України (нині – Державне агентство рибного господарства України), Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт" та ОСОБА_7 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 28 жовтня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт", Державного комітету рибного господарства України, третя особа – ОСОБА_7, про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказів, розірвання контракту та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

22.04.2010 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт" та Державного комітету рибного господарства України в якому, уточнивши в подальшому свої вимоги, просив поновити його на посаді начальника ДП "Севастопольський морський рибний порт", визнати незаконним та скасувати накази Державного комітету рибного господарства України №92-к та №93-к від 31.03.2010 року, зобов’язати Державний комітет рибного господарства України розірвати контракт, укладений з ОСОБА_7, стягнути з ДП "Севастопольський морський рибний порт" середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2010 року, стягнути з Державного комітету рибного господарства України на його користь моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

Вимоги позову мотивовані тим, що 30.03.2010 року, перебуваючи в м. Києві в Державному комітеті рибного господарства України, він, ОСОБА_8, вимушено написав на ім’я Голови Державного комітету рибного господарства України заяву про звільнення за власним бажанням з посади начальника ДП "Севастопольський морський рибний порт", яку датував 31.03.2010 року. В результаті погіршився стан його здоров’я і, по поверненню в м. Севастополь, він звернувся за медичною допомогою. З 31.03.2010 року перебував на лікарняному, а 01.04.2010 року направив телеграму про відкликання своєї заяви від 31.03.2010 року про звільнення. З наказом про звільнення він ознайомлений не був, остаточний розрахунок та трудову книжку не отримав. Вважає, що в порушення ст. 38 КЗпП України він звільнений до закінчення двотижневого строку попередження та в час перебування на лікарняному. Підстав для припинення контракту не було, одностороннє його припинення являється незаконним. В наслідок незаконного звільнення та порушення права на працю йому заподіяно моральну шкоду, яка виражається в душевних стражданнях, змінах у житті, які потребують додаткових зусиль для її організації, включаючи необхідність лікування захворювань, які викликані нервовим потрясінням, часом та зусиллями, необхідних для поновлення колишнього стану.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 28.10.2010 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Державного комітету рибного господарства України №92-к від 31.03.2010 року про звільнення ОСОБА_8 з посади начальника ДП "Севастопольський морський рибний порт" за власним бажанням та припиненням дії Контракту №4 від 27.09.2007 року. ОСОБА_8 поновлено на посаді начальника ДП "Севастопольський морський рибний порт" з 31.03.2010 року. Стягнуто з Державного комітету рибного господарства України на користь ОСОБА_8 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 113520,55 грн., моральної шкоди в сумі 2000,00 грн. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційних скаргах ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову. Апелянти вказують, що звільнення позивача було проведено з дотриманням чинного законодавства про працю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягає відхиленню з наступних підстав.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулося з порушенням чинного законодавства про працю.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи 27.09.2007 року між Державним комітетом рибного господарства України та ОСОБА_8 був укладений контракт №4, згідно якого останній призначений на посаду начальника ДП "Севастопольський морський рибний порт" з 27.09.2007 року по 27.09.2012 року.

Згідно п.25 Контракту, його дія припиняється у наступних випадках: - після закінчення терміну дії Контракту; - за згодою сторін; - до закінчення терміну дії Контракту, у випадках, передбачених п. 26 і п. 27 Контракту; - з інших підстав, передбачених законодавством та цим Контрактом.

Відповідно до ч.3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки та відповідальність сторін, умови йог розірвання, в тому числі й дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Крім цього, трудовий договір з працівниками, з якими укладено контракт, може бути припинений і на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до ч.1 ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню робіт за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених ч.1 ст.38 цього Кодексу.

Як правило, строковий трудовий договір не підлягає розірванню достроково, оскільки працівник, уклавши такий договір, взяв на себе зобов’язання виконувати роботу протягом строку договору. Роботодавець також не має права достроково розривати трудовий договір без згоди працівника. Працівник може проявити ініціативу щодо розірвання строкового договору за наявності поважних причин, передбачених ч.1 ст. 38, ст. 39 КЗпП України.

Виходячи з положень підпункту "г" п. 25 Контракту та ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Протягом строку попередження сторони не можуть приймати рішення в односторонньому порядку щодо розірвання трудового договору за власним бажанням. Роботодавець не може звільнити працівника до закінчення строку попередження або іншим способом змінити цей строк без згоди працівника.

Як вбачаться з матеріалів справи ОСОБА_8 на ім’я голови Державного комітету рибного господарства України написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Дата написання – 31.03.2010 року. Відповідно до резолюції, що мається на заяві, ОСОБА_8 у зв’язку з його проханням підлягав звільненню з 31.03.2010 року.

Відповідно до наказу голови Державного комітету рибного господарства України від 31.03.2010 року №92-к ОСОБА_8 на підставі ст. 38 КЗпП України звільнено з посади начальника ДП "Севастопольський морський рибний порт" за власним бажанням, дію контракту припинено.

Зміст вказаної заяви свідчить про те, що ОСОБА_8 зазначив підставою свого звільнення власне бажання, при цьому заява не містить в собі посилання на конкретний день з якого позивач просить його звільнити, а ні причини, що спонукали позивача звільнитися до спливу двотижневого строку попередження.

Суд належно оцінив викладене та врахував, що 01.04.2010 року позивач направив на адресу Державного комітету рибного господарства України телеграму про відкликання своєї заяви про звільнення, а 15.04.2010 року листа про незаконність свого звільнення 31.03.2010 року, та зробив правильний висновок про відсутність добровільного волевиявлення ОСОБА_8 на розірвання трудового договору, а у Державного комітету рибного господарства України - підстав для припинення трудового договору з позивачем за ст. 38 КЗпП України, та обґрунтовано ухвалив рішення про поновлення ОСОБА_8 на роботі зі стягненням середнього заробітку за вимушений прогул.

Про вимушений характер написання заяви про звільнення свідчить той факт, що в дійсності заява ОСОБА_8 від 31.03.2010 року про звільнення була написана 30.03.2010 року та в цей же день він повернувся до м. Севастополя, а 31.03.2010 року звернувся за медичною допомогою (а.с. 11-13).

Наміри позивача продовжувати виконання трудових обов’язків на посаді начальника ДП "Севастопольський морський рибний порт" підтверджуються тим, що 31.03.2010 року ОСОБА_8 було видано наказ №444 про тимчасове покладення на час своєї хвороби обов’язків начальника порту на першого заступника начальника порту (а.с. 59).

Судом першої інстанції також обґрунтовано було враховано, що звільнення позивача відбулося в період його тимчасової непрацездатності з 31.03.2010 року по 09.04.2010 року.

Період вимушеного прогулу, сума стягнення, а також розмір моральної шкоди, заподіяної незаконним звільненням, визначений судом правильно, відповідно до фактичних обставин справи, довідкою відповідачів про розмір заробітної плати позивача, висновку аудиторської фірми "Бізнес-Аудит" від 27.10.2010 року, тяжкістю моральних страждань ОСОБА_8, заподіяних допущеним відносно нього порушенням трудового законодавства.

Доводи апеляційної скарги Державного комітету рибного господарства України та ДП "Севастопольський морський рибний порт" про те, що звільнення позивача 31.03.2010 року відбулося на його прохання, колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими, оскільки в заяві ОСОБА_8 від 31.03.2010 року відсутня вказівка про дату з якої він просить його звільнити, а також причини звільнення раніше двотижневого строку попередження, визначеного ст. 38 КЗпП України. Посилання в апеляційній скарзі, що телеграма ОСОБА_8 від 01.04.2010 року та лист від 15.04.2010 року не надходили до Державного комітету рибного господарства України спростовуються наданими позивачем квитанціями відділення зв’язку про відправку зазначеної кореспонденції.

Не можуть також вважатися обґрунтованими вказівки в апеляційних скаргах ДП "Севастопольський морський рибний порт" та третьої особи ОСОБА_7 на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення, розгляд судом справи 27.10.2010 року без участі їх представників. В силу ч. 3 ст. 309 ЦПК України таке порушення має призвести до неправильного вирішення справи. Як видно з матеріалів справи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності представників відповідача та третьої особи судом першої інстанції було розглянуто у відповідності до ст. 169 ЦПК України, а тому зазначена обставина не може вважатися підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Вказівка в апеляції третьої особи ОСОБА_7 про незаконність рішення суду першої інстанції про поновлення на роботі ОСОБА_8 з тієї причини, що на його посаду призначений він, ОСОБА_7, не відповідає вимогам ч.2 ст. 38 КЗпП України, якою визначені гарантії іншого запрошеного працівника, якому не може бути відмовлено в укладенні трудового договору, оскільки в апеляції не наводиться відповідних для цього доказів.

За таких обставин слід визнати, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до вимог ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційні скарги Державного комітету рибного господарства України (нині – Державне агентство рибного господарства України), Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт" та третьої особи ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 28 жовтня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.