УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних
справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого НазарчукаРА,
суддів Приходька К.П., Яворського М. А.,
при секретарі ШешкоОБ.,
розглянула у відкритому судоюму засіданні в місті Києві
цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2006
року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про
визнання договорів купівлі - продажу та дарування недійсними,
встановила:
у квітні 2006 року ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом в
якому просила визнати недійсними договір купівлі-продажу будинку
№АДРЕСА_1 Вишгородського району Київської області, та договір
дарування земельної ділянки розміром 1501 кв.м., біля цього
будинку, укладених між нею та відповідачкою ОСОБА_1. і нотаріально
посвідчених 12 квітня 2003 року та 29 грудня 2003 року,
відповідно.
Свої позовні вимоги обгрунтовувала тим, що відчуження будинку
і земельної ділянки здійснила внаслідок помилки щодо обставин, які
мають істотне значення, зокрема, помилки щодо природи вчиненого в
два етапи правочину по відчуження будинку з земельною ділянкою.
Під час розгляду справи позивачка уточнила свій позов -
змінила правові підстави позову і доповнила його в частиш, що
стосується договору відчуження земельної ділянки.
Просила визнати договір дарування недійсним з підстав
передбачених ч.2 ст.58 ЦК України (в редакції 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року), оскільки вони з відповідачкою договором дарування приховали
укладений фактично договір купівлі-продажу земельної ділянки.
Оскільки за цим договором відповідачка не сплатила їй вартість
земельної ділянки, просила укладений між ними договір відчуження
земельної ділянки розірвати і зобов'язати сторони повернути один
одному отримане за догоюрами. При цьому договір купівлі-продажу
будинку просила визнати недійсним з підстав передбачених ст.56 ЦК
України (в редакції 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року), який діяв на час його
укладення.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від
27 червня 2006р. позов задоволений часткою.
Визнаний недійсним, як удаваний, договір дарування земельної
ділянки площею 0,1501 га., що розташована в АДРЕСА_2
Вишгородського району Київської області, укладений 29 грудня 2003
року між ОСОБА_2. та ОСОБА_1.
Визнано, що 29 грудня 2003 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_1.
укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1501
га, що розташована в АДРЕСА_2 Вишгородського району Київської
області.
Розірваний укладений 29 грудня 2003 року договір
купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1501 га., що
розташована в АДРЕСА_2 Вишгородського району Київської області,
укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_1. та зобов'язано сторони догоюру
купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2003 року
повернути один одному все отримане ними по договорах, задоволенні
решти позовних вимог - відмовити.
Відповідачкою подана апеляційна скарга на рішення суду в якій
юна просять рішення суду скасувати і прийняти нове рішення яким
відмови позивачці в задоволені позовних вимог посилаючись на те,
що рішення суду постановлено на неповно з'ясованих обставинах, що
мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають
значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність
висновків суду обставинам справи, які суд вважав встановленими.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що між позивачкою та відповідачкою було
укладено, і 12 квітня 2003 року нотаріально посвідчено, договір
купівлі-продажу належного позивачці будинку №АДРЕСА_1
Вишгородського району.
29 грудня 2003 року позивачка за нотаріально посвідченим
договором подарувала належну їй земельну ділянку по вулиці
АДРЕСА_1 Вишгородського району, 1 501 кв.м.
У відповідності з ч.1 ст.60 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
кожна
сторона зобов'язана довести ті обставини, на які юна посилається
як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.56 ЦК України (в редакції 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) який діяв на час укладення сторонами оспорюваних договорів,
угода укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може
бути визнана не позоюм сторони, яка діяла внаслідок помилки.
Посилаючись на те що при відчуженні будинку вона діяла
внаслідок помилки, що має значення позивачка не довела, що
неправильно сприймала предмет чи інші істотні умови угоди і
вплинуло на її волевиявлення.
Оскільки суд першої інстанції не встановив обставин, які б
свідчили про недійсність договору купівлі -будинку з підстав, на
які послалася позивачка, і їй в позові в цій частині було
правильно відмовлено.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що договір
дарування земельної ділянки сторони уклали з метою приховати іншу
угоду - договір купівлі продажу, що, відповідно до ч.2 ст.58 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) є підставою
для визнання удаваної угоди недійсною і застосування правил, що
регулюють ту угоду, сторони дійсно мали на увазі.
Відповідно до ст.243 ЦК України (в редакції 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року), за договором дарування одна сторона передає безоплатно
другій стороні майно у власність.
Відповідачка не спростовувала доводів позивачки про
відсутність мотивів для безоплатні передачі нею майна - земельної
ділянки у розмірі 1 501 kbjsі., у власність сторонньої для себе
особи, та про недоцільність оформлення позивачкою свого права
власності на землю з відповідними затратами кошів за наявності
домовленості про безоплатне відчуження землі.
Матеріалами справи стверджено, що позивачка після відчуження
будинку продовжувала вирішувати питання пов'язані з одержанням
правовстановлюючих документів на землю. Вона використала
передбачене законом право на безоплатну передачу у власність
земельної ділянки, що, відповідно до ч.4 ст. 116 ЗК України
( 2768-14 ) (2768-14)
, можливо лише один раз, і після одержання Державного
акта на право приватної власності на землю провела її відчуження.
Відповідачка не заперечувала проти передачі у власність
колишньої власниці будинку позивачки земельної ділянки, яка
призначена для обслуговування придбаного нею, відповідачкою,
будинку, Iншим способом не вирішувала питань переходу в
користування чи у власність спірної земельної ділянки, і чекала до
виникнення у позивачки права на відчуження земельної ділянки. Ці
обставини свідчать про формування сторонами своїх домовленостей
щодо переходу права власності на землю до відповідачки на підставі
цивільно-правової угоди, а не у порядку передбаченому Земельним
Кодексом України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав
обгрунтованими доводи позивачки про те, що вони з відповідачкою
досягли згоди з усіх істотних умов договору купівлі - продажу
землі і фактично укладали його, але при нотаріальному посвідченні
приховали договором дарування. Тому до укладеної ними угоди мають
бути застосовані правила, що регулюють договір купівлі - продажу.
При цьому правильно прийнято до уваги і вважає доведеними
посилання позивачки на те, що вони з відповідачкою дійшли згоди
про відкладення моменту оплати вартості землі до закінчення
літнього сезону 2004 року, поки та не збере необхідної для оплати
суми.
Відповідно до ст.224 ЦК України (в редакції 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується
передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується
прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи з поняття угоди та предмету купівлі-продажу
оплатність його у конкретному випадку сумніву не викликає, разом з
тим в судовому засіданні не було об'єктивно підтверджено розміру
погодженої сторонами ринкової вартості земельної ділянки. Закон не
передбачав додаткового оформлення письмових доказів при
обговоренні сторонами істотних умов угоди і досягнення ними згоди
по цих умовах, а оскільки договір купівлі-продажу було приховано
договором дарування, який є безоплатним, питання про ціну офіційно
не було обумовлене. Разом з тим доводи позивачки про те, що до
оплати підлягала сума еквівалентна 10 000 доларам США в судовому
засіданні спростовані не були.
Враховуючи, що вимоги про оплату вартості землі по справі не
заявлялися, а внаслідок розірвання договору, про яке заявляє
позивачка, зобов'язання сторін припиняються, суд першої інстанції
вирішив спір відповідно до поданих сторонами доказів.
Встановлено, що позивачка повністю виконала умови договору
купівлі-продажу земельної ділянки, а відповідачка не сплатила її
вартість, чим істотно порушила умови договору.
Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договір може
бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі
істотного порушення договору другою стороною. Iстотним є таке
порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди
друга сторона значною мірою позбавляється того, на що юна
розраховувала при укладені договору.
За вказаних обставин суд першої інстанції визнав
обгрунтованими вимоги позивачки про розірвання договору
купівлі-продажу земельної ділянки і задоволив їх. Оскільки
зобов'язання сторін по договору припиняються, відповідачка не
спонукається до оплати вартості земельної ділянки і зобов'язана
повернути її позивачці.
Заперечення відповідачки про те, що при придбанні будинку юна
оплатила його вартість з врахуванням земельної ділянки, в судовому
засіданні свого підтвердження в частині оплати вартості земельної
ділянки не знайшли і матеріалами справи не стверджуються, разом з
тим свідчать про недійсність договору про безоплатну передачу
землі - дарування, з наслідками, які з цього випливають.
Посилання скаржниці на те, що рішення суду постановлено на
неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи,
недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд
вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам
справи, які суд вважав встановленими не приймаються судом до уваги
оскільки не грунтується на вимогах закону та на зібраних
матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують
висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з
дотриманням норм матеріального та права і підстав для його
скасування не має.
Керуючись: ст.ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
колегія,
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного
суду Київської області від 26 червня 2006 року відхилити, рішення
залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та
може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду
України протягом двох місяців.