Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 у справі №826/233/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа: Міністерство фінансів України про визнання протиправними та скасування рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа: Міністерство фінансів України, в якому просило визнати незаконними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29.04.2015 №12431507, №0012431507, рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.08.2015 №13310/10/26-15-10-06, рішення ДФС України від 28.10.2015 №22693/6/99-99-10-01-02-25 про результати розгляду скарги.

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 06.06.2016 позов повернув Товариству з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД".

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.06.2017 залишив ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2016 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, статтей 11, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій).

Зокрема, вказує на такі обставини:

мотивувальна та резолютивна частини ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2016, постановленої в одноособовому порядку, містить посилання на "суд", замість "суддя";

суд першої інстанції безпідставно залишив позовну заяву без руху, у зв'язку з необхідністю доплати судового збору, оскільки процесуальний закон зобов'язує суд перевіряти лише зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, а не повноту такої сплати;

позивачу не було відмово про постановлену ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016;

ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 не набрала законної сили, оскільки у відкритому судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини;

судом апеляційної інстанції в ухвалі від 13.06.2017 не дотримано вимог щодо оформлення судових рішень, а саме: позивачем подано позов про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень та рішень, натомість в судових рішеннях вказано про заявлення вимог щодо протиправності індивідуальних актів;

судді колегії суддів у складі Київського апеляційного адміністративного суду - ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є уповноваженими для здійснення судового розгляду справи, оскільки не є такими, що призначені на посаду в порядку, передбаченому статтею 128 Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 №1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) ).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило:

визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29.04.2015 №12431507 про застосування штрафу за неподання податкової декларації за січень 2015 року в сумі 170грн.;

визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29.04.2015 №0012431507 про застосування штрафу за неподання податкової декларації за лютий 2015 року в сумі 1020грн.;

визнати незаконним і скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.08.2015 №13310/10/26-15-10-06 про результати розгляду первинних скарг;

визнати незаконним і скасувати рішення ДФС України від 28.10.2015 №22693/6/99-99-10-01-02-25 про результати розгляду скарг.

До позовної заяви позивачем долучено документи про сплату судового збору в загальній сумі 2436грн. - квитанція від 25.12.2015 про сплату судового збору в сумі 1218грн., квитанція від 28.12.2015 №892_33 про сплату судового збору в сумі 1218грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 12.01.2016 залишив позовну заяву без руху, з огляду на невиконання вимог частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали судом першої інстанції), у зв'язку з тим, що надані документи про сплату судового збору підтверджують сплату судового збору за подання позову в меншому розмірі, ніж встановлено законом, та встановив строк у п'ятнадцять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Суд першої інстанції керувався тим, що у позові скаржником заявлено дві вимоги майнового характеру та дві вимоги немайнового характеру.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копія вказаної ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2016 була отримана позивачем 24.02.2016.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2016 про залишення позову без руху.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.03.2016 (повний текст складено 28.03.2016) залишив апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2016 - без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач при поданні позову здійснив сплату судового збору в сумі 2436грн., що відповідає ставці, визначеній законом, за заявлення двох вимог немайнового характеру. Утім, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД", крім двох вимог немайнового характеру, містить дві вимоги майнового характеру, а саме - визнати незаконними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.04.2015 №12431507 та №0012431507, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про необхідність залишення позову без руху та встановлення позивачу строку для надання документу про доплату судового збору є правильними.

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 06.06.2016 повернув позовну заяву Товариству з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" на підставі пункту 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали судом першої інстанції): позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2016 про повернення позовної заяви.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.06.2017 залишив апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2016 - без змін.

Зі змісту положень частини другої статті 11, частини першої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017, на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій), суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, в якій може бути заявлено кілька пов'язаних вимог.

Статтею 107 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено питання, які підлягають з'ясуванню судом після одержання позовної заяви, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу.

Статтею 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) однією з вимог позовної заяви визначено надання документу про сплату судового збору.

Частиною другою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, коло платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначається Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (3674-17) .

Зі змісту положень частини третьої статті 4, статті 6 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) вбачається, що сума судового збору, яка підлягає сплаті при зверненні до адміністративного суду з позовом, розраховується, виходячи зі ставки судового збору, встановленої для вимог майнового/немайнового характеру, а також в залежності від кількості заявлених вимог у позовній заяві.

Згідно з частиною першою статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) суддя-доповідач, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, передбачених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Враховуючи викладене, одним із процесуальних обов'язків для реалізації права на судовий захист в порядку адміністративного судочинства є надання документу про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі. Невиконання такого обов'язку є підставою для ухвалення судового рішення про залишення позовної заяви без руху зі встановленням строку для усунення таких недоліків.

Відповідно до частини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Таким чином, невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, яка набрала законної сили, є безумовною підставою для повернення такої позовної заяви.

При дослідженні матеріалів позовної заяви, суддею-доповідачем встановлено, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру і дві позовні вимоги майнового характеру та долучено до позовної заяви документ про сплату судового збору в сумі 2436грн., що підтверджує сплату судового збору в меншому розмірі, ніж встановлено законом, для звернення до суду з таким позовом.

У зв'язку з викладеним, Окружний адміністративний суд м.Києва ухвалою від 12.01.2016 дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху та встановив строк у п'ятнадцять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків, що відповідає положенням частини першої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

За результатами апеляційного перегляду у відкритому судовому засіданні оскарженої ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2016 вказане судове рішення ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 залишено без змін.

Враховуючи викладене, а також керуючись частиною третьою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження, ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2016 набрала законної сили 24.03.2016.

У зв'язку з неусуненням недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2016 про залишення позову без руху, у встановлений такою ухвалою строк, який закінчився 10.03.2016, Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 06.06.2016, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду постановою від 13.06.2017, повернув позовну заяву Товариству з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД", що узгоджується з положеннями частини першої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Суд вважає висновки судів попередніх інстанції щодо необхідності повернення позовної заяви, у зв'язку з неусуненням недоліків позовної заяви у встановлений ухвалою про залишення позову без руху строк, такими, що відповідають правильному застосуванню положень пункту 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Суд відхиляє посилання позивача на обставини щодо неточного зазначення у судових рішеннях предмету спору, а також використання поняття "суд" в широкому розумінні (як суддя-доповідач і як колегія суддів), оскільки вказане не призвело до неправильного застосування норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Крім того, при перевірці питання щодо дотримання особою, яка подає позовну заяву, вимог частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) суд першої інстанції перевіряє дотримання такою особою вимог Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , зокрема сплату судового збору у відповідному розмірі (стаття 4) та зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (стаття 9), що спростовує посилання позивача на те, що сплата судового збору в будь-якому розмірі є підставою вважати виконаними вимоги процесуального закону при зверненні до суду.

Обґрунтування касаційної скарги щодо необізнаності позивача про постановлення ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016, якою залишено без змін ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2016, та ненабрання таким судовим рішенням законної сили також не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення. До складення зазначених ухвал застосовуються правила частини третьої цієї статті.

Зі змісту частини п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) вбачається, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, виняток встановлено для судових рішень, ухвалених в порядку письмового провадження.

Зі змісту вказаних положень процесуального закону суд робить висновок про те, що у винятковому випадку значної складності справи суд за результатами її розгляду у відкритому судовому засіданні проголошує підписані всім складом суду вступну та резолютивну частини судового рішення, а складення повного тексту такого рішення може бути відтерміноване на строк до п'яти днів.

При цьому складення повного тексту судового рішення в інший день, ніж день проголошення вступної та резолютивної частин, не впливає на набрання законної сили таким рішенням. Таке судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення вступної та резолютивної частин (крім судових рішень, постановлених в порядку письмового провадження).

Таким чином, складення повного тексту ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 у день із датою 28.03.2016, що відповідає положенням частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), не свідчить про ненабрання таким судовим рішенням законної сили.

При цьому проголошення у відкритому судовому засіданні за участю представника сторони лише вступної та резолютивної частин судового рішення у порядку, встановленому частиною третьою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), не свідчить про необізнаність сторони про таке рішення.

Суд касаційної інстанції вважає посилання позивача щодо неповноважного для здійснення апеляційного розгляду справи складу суду необґрунтованими, з огляду на те, що запровадження статтею 128 Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 №1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) ) нового порядку призначення суддів на посаду не припиняє повноважень суддів, призначених на посаду до набрання чинності цією нормою Конституції в новій редакції.

Отже, наведені позивачем доводи касаційної скарги не спростовують висновку про правильність застосування норм процесуального закону при вирішенні питання про повернення позовної заяви судом першої інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 у справі №826/233/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.