Апеляційний суд
міста Севастополя
Справа № 22ц-1042/2006р. Головуючий
у 1 інстанції Балюкова К.Г.
Категорія Доповідач в апеляційній
інстанції Зотов B.C.
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2006 року судова колегія у цивільних справах
Апеляційного суду м. Севастополя в складі:
головуючого - Симоненко В.М.
суддів - Зотова B.C., Клочка В.П.
при секретарі - Благовідові А.В. за участю представника
відповідача - ОСОБА_1.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Севастополі
апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення місцевого суду Ленінського
району М.Севастополя від 12 липня 2006р. по цивільній справі за
позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_3. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про
стягнення суми боргу у гривневому еквіваленті з урахуванням
індексу інфляції в розмірі 2610,35 грн, 3% річних в розмірі 156,4
грн, суму щомісячних процентів у розмірі облікової ставки НБУ -
396,43 грн, судові витрати по сплаті державного мита - 51 грн і
витрати за проведення експертизи в сумі 488 грн.
Вимоги мотивує тим, що 20.02.2001р. він передав відповідачу
суму у розмірі 4 00 доларів США з зобов'язанням повернення боргу
після продажу мікроавтобусу "Мерседес-309". У січні 2003р. він
дізнався про продажу відповідачем мікроавтобусу, тому з цього часу
у нього виникло право вимоги. Однак до даного часу відповідач
добровільне гроші не повертає, незважаючи на його неодноразові
вимоги.
Рішенням суду позов задоволений частково, на користь ОСОБА_3.
з ОСОБА_2. стягнута сума боргу в розмірі 2020 грн, 3% річних -
156,4 грн, судові витрати - 539,32 грн; в решти вимог -відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування
рішення, апелянт вказує, що надана позивачем розписка не свідчить
про позику доларів США; позивачем не доказаний факт укладання
договору позики.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної
скарги, судова колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, підтверджується розпискою (а.с.34), що 20
лютого 2001р. між сторонами був укладений договір позики,
відповідно до якого ОСОБА_2. отримав від ОСОБА_3. позику у розмірі
400 у.о. з зобов'язанням повернення коштів після продажу належного
йому мікроавтобусу "Мерседес-309"; в 2003р. позивач дізнався про
здійснення відповідачем продажу мікроавтобуса ще в кінці 2001р.,
однак з цього до даного часу він кошти не повернув.
Суд правильно оцінив викладене і ту обставину, що наявність
розписки у позикодавця свідчить про невиконання зобов'язання
позичальником; доказів про повернення грошів, а також про
вимушеність в її написанні у хворобливому, безпорадному стані
відповідач не надав, через що обгрунтовано частково задовольнив
позовні вимоги.
Доводи апелянта також про те, що вказана розписка не є
доказом по справі, колегія не приймає до уваги, оскільки згідно до
ст.59 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
вона являється допустимим доказом по
справі.
Останні доводи апелянта висновків суду не спростовують та не
є підставами для скасування оскаржуваного рішення, яке
постановлено у відповідності до вимог матеріального та
процесуального права.
Керуючись ст.307 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія судів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення місцевого суду
Ленінського району М.Севастополя від 12 липня 2 006 року -
залишити без зміни.
Ухвала вступає в законну силу з моменту її проголошення та
може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду
України протягом 2-х місяців із дня набрання чинності.