Справа № 22-718\2006 рік  Головуючий у 1 інстанції Преснякова
А.А.
     Категорія 29  Доповідач Кочегарова Л.М.
                              УХВАЛА
                          Iменем України
     19  липня  2006  року  колегія  суддів   судової   палати   у 
цивільних  справах апеляційного суду Донецької області в складі:
     головуючого Баркової Л.Л.
     суддів Трушкова М.М., Кочегарової Л.М.
     при секретарі Горбань К.С. розглянувши у відкритому  судовому
засіданні в місті Маріуполі справу за позовом  ОСОБА_1,  діючої  в
своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_2
до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи -  Новоазовська
міська рада, Бюро технічної інвентаризації про визнання  недійсним
і анулювання свідоцтва про право власності на житло, за зустрічним
позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання
частково недійсним свідоцтва  про  право  власності  на  житло  за
апеляційною  скаргою  ОСОБА_5  та  його  представника  ОСОБА_7  на
рішення Новоазовського районного суду  Донецької  області  від  19
квітня 2006 року,
                           встановила:
     У червні 2004 року ОСОБА_1  звернулася  до  суду  із  позовом
визнання недійсним і анулювання свідоцтва про право  власності  на
житло.
     Зазначала, що з 1996 року вона перебувала у шлюбі з  ОСОБА_5,
від шлюбу має двох неповнолітніх дітей. З цього часу поселилася та
прописалася у квартиру  НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, де наймачем  квартири
був батько її чоловіка -ОСОБА_3 В 1997  році  батьки  чоловіка  та
його  сестра  ОСОБА_6  поселилися  жити  до  будинку  НОМЕР_2   по
АДРЕСА_2. В 1999 році ОСОБА_3, а в 2001 році  ОСОБА_4  виїхали  до
Росії. В листопаді 2002 року її шлюб з ОСОБА_5  було  розірвано  і
тоді їй стало відомо, що у жовтні 2001 року спірна  квартира  була
приватизована на ім"я ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  на  її
ім"я та дітей. Вона не  давала  згоди  на  приватизацію  квартири.
Просила  визнати  недійсним  і  анулювати  свідоцтво   про   право
приватної власності на житло.
     У грудні 2005 року ОСОБА_5 та представник  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,
ОСОБА_6 - ОСОБА_7, звернулися до суду із  зустрічним  позовом  про
визнання  свідоцтва  про  право  власності   на   житло   частково
недійсним. Зазначали, що спірна квартира надавалася сім"ї  ОСОБА_3
на склад сім"ї чотири чоловіка. Позивачка ніколи  не  була  членом
сім"ї наймача і тому не мала права  брати  участь  у  приватизації
житла. Просили визнати свідоцтво  від  НОМЕР_1  жовтня  2001  року
частково недійсним і визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
право власності на 1\4 частку зазначеної квартири за кожним.
     Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області  від
19 квітня 2006 року позовні  вимоги  ОСОБА_1  задоволено.  Визнано
недійсним свідоцтво про право приватної власності на житло НОМЕР_1
жовтня 2001 року на квартиру НОМЕР_1 по  АДРЕСА_1.  В  задоволенні
зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.
     В апеляційній  скарзі  ОСОБА_5  і  його  представник  ОСОБА_7
просять рішення суду скасувати,  відмовити  ОСОБА_1  у  позові  та
задовольнити їх вимоги. Посилаються на  те,  що  рішення  суду  не
відповідає  нормам  матеріального  і   процесуального   права   та
обставинам справи.
     Заслухавши  доповідача,  пояснення  ОСОБА_3,  ОСОБА_4  та  їх
представника ОСОБА_7, які просили задовольнити апеляційну  скаргу,
заперечення  ОСОБА_1  та  її  представника  ОСОБА_8,  які  просили
відмовити у задоволенні скарги,  дослідивши  матеріали  справи  та
обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів  вважає,  що
апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
     Задовольняючи позов, суд першої інстанції повно,  всебічно  і
об'єктивно  встановив  обставини  справи,  поясненням  сторін   та
свідків, наданим і безпосередньо дослідженим доказам  дав  належну
оцінку, правильно  застосував  матеріальний  закон  і  прийшов  до
обгрунтованого висновку про те,  що  оскільки  ОСОБА_1  не  давала
згоди на приватизацію спірної квартири,  то  свідоцтво  про  право
власності  від  10  жовтня  2001  року  є  недійсним  і   підлягає
анулюванню.
     З висновками суду не можна не погодитися.
     Згідно п.2 ст.8 Закону України "Про  приватизацію  державного
житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
         передача  займаних  квартир(будинків)
здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою
згодою всіх повнолітніх членів  сім"ї,  які  постійно  мешкають  в
даній квартирі(будинку), в  тому  числі  тимчасово  відсутніх,  за
якими зберігається право  на  житло,  з  обов'язковим  визначенням
уповноваженого власника квартири(будинку).
     Згідно з положеннями абз.2 п.5 Положення про порядок передачі
квартир (будинків)  у  власність  громадян,  затвердженим  Наказом
Державного комітету України по житлово - комунальному господарству
15 вересня 1992 року  №  56  ( v0056303-92 ) (v0056303-92)
          ,  до  членів  сім"ї
наймача  включаються  лише  громадяни,  які  постійно  мешкають  у
квартирі (будинку) разом з  наймачем  або  за  якими  зберігається
право на житло.
     Обгрунтовуючи позов, позивачка посилалася на те, що  у  липні
2001 року у неї народилася друга дитина і тому вона займалася його
вихованням і не знала, що  вирішується  питання  про  приватизацію
квартири. Своєї згоди на приватизацію  квартири  вона  не  давала,
заяву до органів приватизації  з  проханням  передати  квартиру  у
приватну власність не підписувала. Після розірвання шлюбу побачила
відповідні відмітки в паспорті та свідоцтвах про народження  дітей
про те, що вона приймала участь у приватизації.
     Не погоджуючись із  рішенням  ОСОБА_3  посилався  на  те,  що
позивачка знала про те, що квартира приватизована і  про  свідчить
відмітка у її паспорті та свідоцтвах про народження дітей.
     В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 не заперечував
того, що  він  займався  оформленням  документів  на  приватизацію
квартири, брав особисті документи позивачки та дітей і представляв
їх до органів приватизації. При вчиненні підпису на заяві  ОСОБА_1
він присутнім не був.
     Згідно з висновком судово-почеркознавчої  експертизи  від  15
листопада 2004  року,  електрографічне  відображення  підпису  від
імені ОСОБА_1, що розташоване в електрографічній  копії  заяви  на
ім"я керівника  ЄРХК  по  ПГЖФ  ОСОБА_9   від  імені  ОСОБА_3  без
зазначення дати, є відображенням не оригіналу підпису.
     Відповідно до ст.60 ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          кожна  сторона
зобов'язана довести ті обставини, на які вона  посилається  як  на
підставу своїх вимог і заперечень.
     Таким  чином,  колегія  суддів  приходить  до  висновку,   що
відповідачі  не  надали  суду  доказів  того,  що  ОСОБА_1  давала
письмову згоду на приватизацію квартири і тому свідоцтво про право
приватної власності  на  квартиру   НОМЕР_1  жовтня  2001  року  є
недійсним.
     Посилання  представника  відповідачів  ОСОБА_6  на   те,   що
почеркознавча  експертиза   проведена   на   підставі   ксерокопій
документів і тому не може братися до уваги є безпідставними.
     Згідно  з  п.16  Iнструкції  про  призначення  та  проведення
судових  експертиз,  затвердженої  наказом  Міністерства   юстиції
України від 8 жовтня 1998 року № 53\5, у виняткових випадках, коли
об'єкт  дослідження  не  можу   бути   представлений   експертові,
експертиза може проводитись  за  фотознімками  та  іншими  копіями
об'єкта, його описами та іншими матеріалами, приєднаним до  справи
у встановленому  порядку.  Про  проведення  експертизи  за  такими
матеріалами  має  бути  вказано  у  постанові  (ухвалі)   про   її
призначення.
     Як вбачається з матеріалів справи, при подачі позовної  заяви
ОСОБА_1 надала ксерокопію заяви  про  приватизацію  квартири,  цей
документ  прийнято  судом  і  в  ухвалі   суду   про   призначення
почеркознавчої експертизи зазначено, що дослідженню підлягає  саме
копія цього документу (а.с.64-69).
     За таких обставин колегія суддів вважає,  що  у  суду  першої
інстанції не було підстав для відмови у прийнятті цього доказу  по
справі.
     В судовому  засіданні  апеляційного  суду  оглянуто  оригінал
заяви ОСОБА_3 про  передачу  у  приватну  власність  квартири  при
огляді якої ОСОБА_1 заперечувала, що в заяві є її підпис.
     З довідки експерта  НОМЕР_3   вбачається,  що  у  зв"язку  із
порушенням кримінальної справи, проводилося дослідження  оригіналу
заяви, оглянутої судом і висновки експерта не суперечать  висновку
від 15 листопада 2004 року.
     Як  вбачається  з   матеріалів   справи,   після   проведення
експертизи, клопотання  про  призначення  повторної  експертизи  з
витребуванням оригіналу  заяви  ОСОБА_3  не  заявлялося.  Не  було
такого клопотання і в апеляційному суді.
     Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не була членом
сім"ї  наймача  спростовуються  як  поясненнями  сторін,   так   і
матеріалами справи.
     Встановлено,  що  ОСОБА_1  перебувала  у  шлюбі  з   ОСОБА_5,
поселилася до спірної квартири за згодою наймача  та  членів  його
сім"ї, зареєстрована в спірній квартирі, проживає в  ній  разом  з
дітьми, оплачує комунальні  послуги  відповідно  до  встановленого
порядку користування квартирою.
     Доводи апелянтів про те, що суд не розглянув зустрічний позов
не відповідають обставинам справи, оскільки з  протоколу  судового
засідання та мотивувальної частини рішення вбачається, що підстави
позову  ОСОБА_5.  та  представника  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  ОСОБА_6  -
ОСОБА_6  були  предметом  розгляду  суду  першої  інстанції  і   в
резолютивній частині рішення є  дані  про  відмову  у  зустрічному
позові.
     Iнші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують
і не є підставою для скасування рішення.
     Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
         , колегія
суддів,-
     ухвалила:
     апеляційну скаргу ОСОБА_5 і  представника  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,
ОСОБА_6 -ОСОБА_7 відхилити.
     Рішення Новоазовського рай онного суду міста Маріуполя від 19
квітня 2006 року залишити без змін.
     Ухвала набирає законної сили з моменту  проголошення  і  може
бути оскаржена протягом  двох  місяців  з  дня  набрання  чинності
шляхом подання касаційної скарги безпосеріедньо до Верховного Суду
України.