800/235/17 Про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя, яким визнано порушення особою вимог щодо несумісності та звільнено останню з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 12.04.2018 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст) на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2018 року (у складі колегії суддів Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Гімона М.М., Гриціва М.І., Мороз Л.Л.) в адміністративній справі № 800/235/17 за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Мін'юст, про визнання незаконним та скасування рішення від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17,

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції із адміністративним позовом, у якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення ВРП від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17, яким визнано порушення ним вимог щодо несумісності та звільнено позивача з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ; зобов'язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ поновити його з 23 травня 2017 року на посаді судді цього суду та здійснити нарахування і виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 23 травня 2017 року по день поновлення на попередній посаді; допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення його на посаді та нарахування і виплати середньомісячного заробітку за один місяць.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 червня 2017 року відкрив провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ВРП про визнання незаконним та скасування рішення від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17.

Позовну заяву ОСОБА_3 в частині вимог до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про зобов'язання поновити на посаді, здійснити нарахування і виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та допущення постанови до негайного виконання - повернув позивачу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 січня 2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Мін'юст, про визнання незаконним та скасування рішення від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17 прийняв до провадження і призначив до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 лютого 2018 року зупинив провадження у цій справі до вирішення Конституційним Судом України справи (об'єднані в одне конституційне провадження) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII "Про очищення влади" (1682-18) (далі - Закон № 1682-VII (1682-18) ) та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII (1682-18) .

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 та Мін'юст подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати ухвалу про зупинення провадження у справі з підстав порушення судом норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до того самого суду як суду першої інстанції.

На обґрунтування апеляційних скарг ОСОБА_3 та Мін'юст зазначили, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, оскільки причини, через які було зупинено провадження у справі, не пов'язані з обставинами, що стали підставами для її прийняття, а тому не можуть бути перешкодою для їх судового дослідження та надання правової оцінки. Посилаються й на те, що суд не мотивував існування залежності та/чи взаємозв'язку між причинами зупинення провадження у справі, зазначеними в оскарженій ухвалі, та обставинами, що становлять предмет спору за позовом ОСОБА_3

У відзиві на апеляційну скаргу представник ВРП, посилаючись на вимоги пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та просить залишити апеляційні скарги ОСОБА_3 та Мін'юсту без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - без змін.

У судовому засіданні ОСОБА_3 зазначив про нікчемність апеляційної скарги Мін'юсту. Свою апеляційну скаргу підтримав, уточнивши її вимоги, а саме: просив скасувати оскаржувану ухвалу про зупинення провадження у справі, а справу направити на розгляд спочатку за правилами чинної редакції КАС відповідно до пункту 5 частини першої розділу VII "Перехідні положення" КАС (2747-15) , тобто зі стадії відкриття провадження.

Адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_3

Представники Мін'юсту підтримали апеляційні скарги Мін'юсту та ОСОБА_3

Представник ВРП просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, представників Мін'юсту, а також представника відповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Постановляючи оскаржуване рішення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду послався на те, що в провадженні Конституційного Суду України перебувають справи (об'єднані в одне конституційне провадження) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України(конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII (1682-18) та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII (1682-18) .

За таких обставин суд дійшов висновку, що доки Конституційний Суд України не розгляне конституційні подання Верховного Суду України і 47 народних депутатів України про відповідність Конституції України (254к/96-ВР) окремих положень Закону № 1682-VІІ (1682-18) , неможливо розглянути спір за заявленими вимогами ОСОБА_3, оскільки висновки, викладені в рішенні суду конституційної юрисдикції, матимуть значення для захисту конституційних прав і свобод позивача.

Положення статті 236 КАС регулюють питання зупинення провадження у справі. Так, у пункті 3 частини першої цієї статті передбачено, що суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_3 не погоджувався, насамперед, з тлумаченням ВРП низки положень Закону № 1682-VІІ (1682-18) щодо виконуваних ним повноважень професійного судді та упродовж певного конкретного проміжку часу - повноважень члена Вищої ради юстиції (на сьогодні - ВРП), відповідно до яких заборона обіймати названі посади діє за наявності критеріїв (наслідків), визначених статтею 3 цього Закону.

ОСОБА_3 вважає, що названа норма Закону № 1682-VІІ (1682-18) містить вичерпний перелік випадків і критеріїв, за які суддя підлягає люстрації, застосування яких на нього не могли бути поширені.

Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_3 посилається на інші аргументи, за яких положення Закону № 1682-VІІ (1682-18) до нього не мають застосовуватися.

Посилається також на порушення статей 126, 127 Конституції України, на неправильне тлумачення ВРП вимог щодо несумісності, встановлених статтею 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, обставини, покладені в основу обґрунтування позову, як видно з їх характеру, мають індивідуальний характер, стосуються дій і рішень ВРП, які позивач із посиланням на конкретні норми права розцінює неправильно витлумаченими й такими, що призвели до порушення його прав і свобод.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду, дослідивши обставини справи, дійшла висновку, що в оскарженій ухвалі не мотивований зв'язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань та предметом спору; не конкретизовано, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду справи в порядку конституційного судочинства; не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Зіставлення змісту наведених суджень із розумінням положень пункту 3 частини першої статті 236 КАС переконує в тому, що оскаржувана ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції про зупинення провадження не може залишатися в силі, оскільки висновки, зазначені в ній, є передчасними, а, отже, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до цього ж суду.

Щодо доводів ОСОБА_3 про розгляд справи Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду відповідно до пункту 5 частини першої розділу VII "Перехідні положення" КАС (2747-15) , тобто зі стадії відкриття провадження, слід зазначити таке.

За правилами пункту 5 частини першої розділу VII "Перехідні положення" КАС (2747-15) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, у провадженні Вищого адміністративного суду України перебувала справа № 800/235/17 за позовом ОСОБА_3 до ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Мін'юст, про визнання незаконним та скасування рішення від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17.

З 15 грудня 2017 року зазначений суд згідно з пунктом 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) припинив свою діяльність.

До припинення діяльності Вищого адміністративного суду України та набрання чинності КАС (2747-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) розгляд справи за позовом ОСОБА_3 не закінчено.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2018 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 800/235/17 за позовом ОСОБА_3 до ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Мін'юст, про визнання незаконним та скасування рішення від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17.

Розгляд справи № 800/235/17 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розпочав спочатку за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів.

Приймаючи справу до провадження та вчиняючи процесуальні дії відповідно до чинного КАС (2747-15) , Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 29 січня 2018 року зазначив, що особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема ВРП, встановлені у статті 266 КАС. Частиною другою цієї статті передбачено, що адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3 частини першої цієї статті (з поміж них - справи щодо законності актів, дій чи бездіяльності ВРП), розглядається у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.

Порядок розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені у статті 262 КАС. У попередній редакції цього Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року, такої форми адміністративного судочинства не було передбачено.

Беручи до уваги те, що у справі визначено новий склад суду й адміністративне судочинство надалі здійснюватиметься відповідно до вимог КАС (2747-15) , розгляд цієї справи суд почав спочатку за правилами спрощеного позовного провадження.

За викладених обставин, мотивуючи ухвалу від 29 січня 2018 року, суд дійшов обґрунтованого висновку, що при розгляді справи спочатку суд вчинив певні процесуальні дії, зумовлені необхідністю приведення відкритого у справі провадження у відповідність із положеннями чинного КАС (2747-15) у випадку їх розходження з положеннями попередньої редакції цього Кодексу та фактично визнав третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Мін'юст.

З такими висновками суду погоджується і Велика Палата Верховного Суду, а тому доводи ОСОБА_3 щодо необхідності розглядати справу зі стадії відкриття провадження не заслуговують на увагу.

Керуючись статтями 236, 242, 266, 292, 310, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

1. Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Міністерства юстиції України задовольнити.

2. Скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2018 року про зупинення провадження у справі № 800/235/17 за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання незаконним та скасування рішення від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17 до вирішення Конституційним Судом України справи (об'єднані в одне конституційне провадження) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII "Про очищення влади" (1682-18) та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII "Про очищення влади" (1682-18) .