809/4088/15 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 08.08.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Чиркіна С.М. від 29 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Васильєвої І.А., суддів Василенко Л.А., Гайдара А.В. від 24 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області (далі-відповідач), в якому просила: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2015 року №75-17; 2) зобов'язати вчинити дії щодо повернення надміру сплачених грошових зобов'язань у сумі 25000 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб вважає незаконним.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач є власником легкового автомобіля 2014 року випуску із об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а тому у відповідності до положень статті 267 ПК України у 2015 році була платником транспортного податку та зобов'язана його сплачувати. У зв'язку із цим, також дійшли висновку про необґрунтованість вимоги про зобов'язання повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, адже вона є похідною від попередньої.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року; у зв'язку з цим, сплату грошових зобов'язань з транспортного податку вважає безпідставною, а відповідні кошти такими, що сплачені помилково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Шипуліної Т.М., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу TOYOTA CAMRY, 2014 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб см.

10 червня 2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №75-17, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25000,00 грн.

Відповідно до квитанції №324 транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн. сплачений позивачем 13 липня 2015 року.

05 жовтня 2016 року позивач звернулась із заявою, в якій просила скасувати податкове повідомлення-рішення та компенсувати витрати, пов'язані з транспортним податком.

Відповідач листом від 11 жовтня 2016 року №9133/12-09-13 повідомив про повернення заяви без розгляду у зв'язку із порушенням позивачем вимог пунктів 56.3, 56.6 статті 56 ПК України.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) , яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 ПК України було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України (2755-17) з 01 січня 2015 року власники транспортних засобів, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України (2755-17) щодо оподаткування транспортним податком у 2015 році, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно статті 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року (71-19) , що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України (2755-17) є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України (2755-17) до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) , яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою за місцем проживання позивача рішення про встановлення транспортного податку до 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (v001p710-99) акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Наведене спростовує висновки судів першої й апеляційної інстанцій про наявність у позивача обов'язку по сплаті транспортного податку за 2015 рік, так як вони ґрунтуються на неправильному застосуванні вказаних норм матеріального права.

Крім того, алгоритм дій державних органів в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань регламентовано статтею 43 ПК України, у відповідності до пункту 43.3 якої обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

За змістом пункту 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Згідно пункту 43.5 вказаної статті контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, подання платником податків відповідної заяви у порядку, передбаченому статтею 43 ПК України, у тому числі із зазначенням напряму перерахування коштів, є власне передумовою для повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.

У даному ж випадку, суди, оцінивши вимогу позивача про зобов'язання вчинити дії щодо повернення надміру сплачених грошових коштів як похідну від вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, не встановили обставин дотримання позивачем порядку, встановленого статтею 43 ПК України, й не надали відповідної правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами у зв'язку з цим, а отже, як наслідок, без повного з'ясування всіх обставин справи передчасно дійшли висновку про необґрунтованість позову у цій частині вимог.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.