Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 травня 2014 року (суддя Вінер Е. А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року (у складі колегії суддів Кузьмича С. М., Гулида Р. М., Улицького О. А.) у справі № 2-а/710/3088/11 за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Полянської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, Комунального унітарного підприємства "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У липні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до Свалявського районного суду Закарпатської області з позовом до виконавчого комітету Полянської сільської ради Свалявського району Закарпатської області (далі - виконавчий комітет Полянської сільської ради), Комунального унітарного підприємства "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації (далі - КУП "Свалявське РБТІ"), ОСОБА_3, у якому просив:

- визнати протиправними дії виконавчого комітету Полянської сільської ради щодо прийняття рішення від 14 січня 2010 року № 8 про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 лютого 2010 року;

- зобов'язати Полянську сільську раду внести зміни у свідоцтво про право власності на прізвище ОСОБА_3 в частині опису об'єкта, вказавши: "літера "а" житловий будинок загальною площею 36,7 кв.м, житлова - 12 кв.м";

- зобов'язати КУП "Свалявське РБТІ" внести зміни до плану будинку АДРЕСА_1 шляхом вилучення з експлікації внутрішніх площ до плану будинку запис № 2 (житлова кімната 14 кв.м).

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що дії відповідачів щодо неправомірного внесення житлової кімнати площею 14,30 кв.м у свідоцтво про право власності ОСОБА_3 не відповідають вимогам закону і вчинені без належних на те підстав.

Свалявський районний суд Закарпатської області постановою від 20 травня 2014 року позов задовольнив. Визнав неправомірними дії виконавчого комітету Полянської сільської ради щодо прийняття рішення від 14 січня 2010 року № 8 про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 лютого 2010 року. Зобов'язав Полянську сільську раду внести зміни у свідоцтво про право власності на прізвище ОСОБА_3 в частині опису об'єкта, вказавши: "літера "а" житловий будинок загальною площею 36,7 кв.м, житлова - 12 кв.м". Зобов'язав КУП "Свалявське РБТІ" з плану будинку 121а вилучити з експлікації внутрішніх площ та внести до плану будинку запис № 2 (житлова кімната 14 кв.м).

Львівський апеляційний адміністративний суду ухвалою від 23 червня 2015 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_3 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали. В іншій частині постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 травня 2014 року залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції керувався тим, що до складу відповідачів уведено фізичну особу, яка не є суб'єктом владних повноважень, що відповідно до ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення) виключає можливість ОСОБА_3 бути відповідачем у справі, у зв'язку із чим спір між фізичними особами має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. У решті позовних вимог суд виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_3 вважає, що ця справа повинна розглядатися відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , оскільки спір фактично стосується права власності на спірну кімнату.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 вересня 2015 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України (2747-15) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) (в редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 призначив до касаційного розгляду.

Ухвалою від 06 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Полянської сільської ради, КУП "Свалявське РБТІ", ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши цю ухвалу тим, що у касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, що цей позов повинен розглядатись в порядку цивільного судочинства.

У ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону №2147-VIII (2147а-19) ) установлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної підсудності.

Суди встановили, що ОСОБА_4 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2009 року, посвідченим державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори Гуледзи С. М., є спадкоємцем майна померлого батька - ОСОБА_6, а саме житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 07 грудня 2009 року отримав витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно в КУП "Свалявське РБТІ" на житловий будинок загальною площею 131,20 кв.м та житловою 70 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому на підставі рішення виконавчого комітету Полянської сільської ради від 14 січня 2010 року № 8 відповідачці (ОСОБА_3) видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01 лютого 2010 року на житловий будинок загальною площею 50,7 кв.м та житловою площею 26,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.

КУП "Свалявське РБТІ" виготовило інвентарну справу та експлікацію внутрішніх площ до плану житлового будинку на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, де за ОСОБА_3 у цьому будинку зазначена спірна кімната площею 14,0 кв.м.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо внесення житлової кімнати площею 14,0 кв.м у свідоцтво про право власності ОСОБА_3, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами).

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 4. п.1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України в указаній редакції).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

З позовної заяви вбачається, що позивач (ОСОБА_4) фактично звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав у спосіб визнання протиправним рішення виконавчого комітету Полянської сільської ради від 14 січня 2010 року № 8 щодо видачі відповідачці (ОСОБА_3) свідоцтва про право власності на житлову кімнату площею 14,0 кв.м, яку вважає своєю приватною власністю.

Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, скасовуючи частково судове рішення першої інстанції та закриваючи провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_3, оскільки в цій частині спір не підлягає розгляду адміністративним судом, Львівський апеляційний адміністративний суд не звернув уваги на те, що загалом предметом у цій справі є спір про право на спірну житлову кімнату, стосується приватних інтересів позивача і має цивільно-правову природу. Зазначене виключає відносини сторін у цій справі як таких, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, отже, ця справа не має визначених КАС України (2747-15) ознак адміністративного позову.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також про скасування свідоцтва про право власності, виданого на підставі такого незаконного рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) ) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 ст. 239 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) ) визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч.1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 238, 239, 341, 342, 345, 349, 354 - 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) ), Велика Палата Верховного Суду

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 до виконавчого комітету Полянської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, Комунального унітарного підприємства "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

В решті ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року залишити без змін.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.