808/8972/15 Про визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора, зобов'язання вчинити певні дії - 10.04.2018 Прийняття

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Буц Т.А.,

третьої особи - ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області (далі - Реєстраційна служба) Мєркулова ВладиславаОлександровича (далі - Державний реєстратор), Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (правонаступник Реєстраційної служби), треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_7, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року (у складі колегії суддів Головко О.В., Суховарова А.В., Ясенової Т.І.),

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив визнати протиправним і скасувати рішення Державного реєстратора від 12 березня 2014 року № 11560310 та зобов'язати Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради поновити запис про обтяження 2059905 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 9 серпня 2013 року № 4867279, вид обтяження: арешт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_7

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_5 зазначив, що оскаржуване рішення прийнято без дотримання вимог статей 15, 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ), оскільки Державний реєстратор протиправно залишив поза увагою те, що заява про реєстрацію припинення обтяження щодо згаданої квартири подана неналежною особою та на підставі неіснуючого судового рішення.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року провадження у справі закрито у зв'язку з непоширенням на неї юрисдикції адміністративних судів. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 червня 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасував, справу направив для продовження розгляду.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 5 жовтня 2016 року позов задовольнив.

У ході розгляду справи суд установив, що ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 6 серпня 2013 року (справа № 317/2783/13-ц) було вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення боргу в сумі 48 862 грн 74 коп. у спосіб накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_7

На підставі цієї ухвали державний реєстратор Реєстраційної служби Бачурін О.Ю. 9 серпня 2013 року вніс запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження на зазначену квартиру.

12 березня 2014 року до Реєстраційної служби подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо обтяження речового права) з відбитком печатки Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя та копією ухвали цього суду від 6 березня 2014 року № 335/2280/14-ц про скасування заходів забезпечення позову, а саме скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з карткою прийому заяви № 11560248 вказані документи були прийняті Державним реєстратором, який 12 березня 2014 року ухвалив оскаржуване рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, де зазначено про подання відповідної заяви Запорізьким районним судом Запорізької області.

У зв'язку з ухваленням такого рішення відповідач вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про припинення обтяження на згадану вище квартиру ОСОБА_7 При цьому підставою припинення обтяження вказано ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 6 березня 2014 року № 335/2280/14-ц.

За результатами запиту до Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя суд першої інстанції встановив, що питання про скасування заходів забезпечення позову в рамках розгляду справи № 335/2280/14-ц не розглядалося, ухвала суду від 6 березня 2014 року про скасування заходів забезпечення позову судом не приймалася.

Наведені обставини щодо відсутності ухвали про зняття арешту із квартири встановлені також у ході розгляду Жовтневим районним судом міста Запоріжжя справи № 331/1534/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, відповідної державної реєстрації права та поновлення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_7

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 5 серпня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_5 (№ 331/1534/15-ц) відмовлено у зв'язку з недоведенням порушення прав позивача внаслідок укладення оспорюваного ним договору купівлі-продажу квартири. У зазначеному рішенні суд також указав на відсутність передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання договору недійсним, оскільки попри відсутність ухвали про зняття з квартири арешту, за якою 12 березня 2014 року було здійснено реєстрацію припинення обтяження, на час укладення спірного договору (13 березня 2014 року) зняття заборони на відчуження квартири було чинним, тому й передумов для нереєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру не було.

З огляду на встановлені обставини справи Запорізький окружний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для прийняття рішення від 12 березня 2014 року № 11560310, а отже, і про його протиправність.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24 листопада 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив відповідно до чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із забезпеченням права власності на майно, яке виникло на підставі договірних правовідносин, забезпечених судовим рішенням в цивільній справі, тому такий спір не є публічно-правовим і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

14 грудня 2016 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просив скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову суду першої інстанції про задоволення позову. Наголосив на тому, що питання правомірності проведення суб'єктом владних повноважень державної реєстрації припинення обтяження, якою, на думку позивача, порушено його права, може бути розглянуто лише в адміністративному порядку.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що цей спір не пов'язаний із захистом прав ОСОБА_5 у сфері публічно-правових відносин, оскільки за змістом позовних вимог він порушив перед судом питання про захист цивільного майнового права на отримання від боржника ОСОБА_7 суми заборгованості за рахунок реалізації належної останньому до 13 березня 2014 року квартири, добросовісним набувачем якої стала ОСОБА_3, яка не є стороною боргових зобов'язань між позивачем та ОСОБА_7 При цьому обставини щодо правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру вже досліджені та встановлені у ході розгляду справи № 331/1534/15-ц.

ОСОБА_3 також посилається на те, що в силу частини третьої статті 19 КАС, чинного на час розгляду касаційної скарги, в адміністративного суду немає підстав для додаткового розгляду позовних вимог ОСОБА_5 про визнання протиправним рішення Державного реєстратора та поновлення запису про обтяження, оскільки фактично спір про право цивільне вже був розглянутий судами цивільної юрисдикції в межах справи № 331/1534/15-ц.

На час розгляду справи відповідачами та ОСОБА_7 заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подано.

Заслухавши пояснення третьої особи та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом № 1952-IV (1952-15) .

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

Правовий статус і компетенція державного реєстратора прав та їх обтяжень визначені статтею 9 Закону № 1952-IV. За приписами пунктів 1, 2, 8 частини другої цієї статті державний реєстратор, зокрема:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

- приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

- у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина четверта статті 15 Закону № 1952-IV).

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду та закриття апеляційним судом провадження у справі, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС у відповідній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні правовідносини між ОСОБА_5 та Державним реєстратором виникли у зв'язку із захистом права власності на майно, яке виникло на підставі договірних правовідносин.

З таким висновком не можна погодитись, оскільки виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди, як і її дійсності, не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду із цим позовом та предметом перевірки у цій справі.

Позовні вимоги ОСОБА_5 ґрунтуються на протиправності дій Державного реєстратора як суб'єкта, наділеного Законом № 1952-IV (1952-15) владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав, у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності у особи, яка звернулася за державною реєстрацією припинення обтяження, повноважень на подання відповідної заяви.

При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов'язані з його правом на грошові кошти, заборговані ОСОБА_7, чи визнанням права власності на квартиру, арештом якої судом було забезпечено позов про стягнення боргу.

Тобто у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ОСОБА_3 про неможливість розгляду адміністративним судом цього спору в силу частини третьої статті 19 чинного КАС (2747-15) та у зв'язку з вирішенням цивільним судом заявлених ОСОБА_5 вимог за наслідками розгляду справи № 331/1534/15-ц, оскількиоцінка правомірності державної реєстрації припинення обтяження на квартиру Жовтневим районним судом міста Запоріжжя не здійснювалась, його рішення від 5 серпня 2015 року не містить висновків щодо законності, чи навпаки, оскаржуваного у цій справі (№ 808/8972/15) рішення Державного реєстратора.

Висновки ж суду у справі № 331/1534/15-ц щодо відсутності підстав для недійсності укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_7 договору-купівлі продажу квартири обґрунтовані загалом відсутністю доказів недобросовісності ОСОБА_3 як набувача квартири. При цьому у рішенні Жовтневого районного суду міста Запоріжжя зазначено про встановлення ним обставин щодо неприйняття судом ухвали про зняття арешту з квартири.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Апеляційний суд належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС у редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною першою статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, у зв'язку з неправильним застосуванням статей 3, 17 КАС і безпідставним закриттям провадження у справі суд апеляційної інстанції не виконав своєї функції щодо здійснення апеляційного перегляду судового рішення, тому касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду - скасуванню з направленням справи до цього ж суду для продовження її розгляду.