826/9367/14 Про зобов'язання Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів міста надати інформацію, що запитувалась, та належним чином завірену копію акта про відсутність юридичної особи ТОВ за місцезнаходженням - 07.08.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2014 (суддя - Санін Б.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 (судді - Петрик І.Й., Борисюк Л.П., Ключкович В.Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екта Сервіс" (далі - ТОВ "Екта Сервіс") до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними дій, вчинення дії,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ "Екта Сервіс" звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ, в якому просило зобов'язати відповідача надати інформацію, що запитувалась, та належним чином завірену копію акта про відсутність юридичної особи ТОВ "Екта Сервіс" за місцезнаходженням у квітні 2014 року.

Свою вимоги позивач обґрунтовує положеннями статті 40 Конституції України, статей 7, 13, 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI та зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень та особа, що є розпорядником інформації, зобов'язаний на письмове звернення особи надати обґрунтовану відповідь у встановлений строк та акт, який містить інформацію відносно цієї особи та на підставі якого особа була обмежена у своїх правах та обов'язках.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою 17.07.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014, адміністративний позов задовольнив: зобов'язав ДПІ вказати прізвище, ім'я та по-батькові посадової особи, яка встановила відсутність за місцезнаходженням ТОВ "Екта Сервіс" у квітні 2014 року, що дозволило встановити стан юридичної особи "9"; зобов'язав ДПІ надати ТОВ "Екта Сервіс" належним чином завірену копію Акту, яким встановлено відсутність за місцезнаходженням ТОВ "Екта Сервіс" у квітні 2014 року.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані висновком про те, що запитувана позивачем інформація та документ не є конфіденційною, відповідно у ДПІ не було підстав для відмови ТОВ "Екта Сервіс" у наданні запитуваної інформації та документів.

ДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані посиланням на положення статті 32, 34 Конституції України, статті 5, 21 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII, статті 6, 10 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI. ДПІ зазначила, що згідно з отриманими запитами товариства запитувана останнім інформація є інформацією з обмеженим доступом, відповідно її надання здійснюється на підставі та у спосіб, визначений законом. Застосування обмеження до запитуваної інформації ДПІ також обґрунтувала тим, що пунктом 345.1 статті 345 Податкового кодексу України держава гарантувала захист життя, здоров'я, гідності та майна посадових осіб контролюючих органів та членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII (1401-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства (2747-15) викладено у новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.06.2018 касаційну скаргу відповідача прийняв до провадження та ухвалою від 02.08.2018 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомленням сторін на 07.08.2018.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що представник ТОВ "Екта Сервіс" адвокат Волошин Ю.І. звернувся до ДПІ із письмовими запитами від 15.04.2014 № 15/04/14-1 та від 24.04.2014 № 24/04/14-1 про надання інформації стосовно прізвища, ім'я, та по-батькові та посади посадової особи ДПІ, яка встановила відсутність за місцезнаходженням ТОВ "Екта Сервіс", що дозволило встановити стан юридичної особи "9", а також надати копію відповідного Акту, яким встановлено цей юридичний факт (а.с. 8, 9). Підставою для даних звернень стала неможливість товариства зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних. Причиною відмови у прийнятті податкових документів у їх реєстрації стала обставина присвоєння відділом податкової міліції товариству стану "9" (відсутність юридичної особи за місцезнаходженням).

У відповідь на адвокатський запит ДПІ листом від 10.04.2014 № 1793/В/26-55-07-03 повідомила, що на запити від 15.04.2014 № 15/04/14-1 та № 24/04/14-1 від 24.04.2014 були направлені відповіді від 25.04.2014 № 1636/В/26-55-07-03 та від 28.04.2014 № 1698/В/26-55-07-03 засобами поштового зв'язку на адресу адвоката (а.с. 10). Зокрема, у листі від 25.04.2014 № 1636/В/26-55-07-03 ДПІ повідомила позивача про неможливість надання запитуваної інформації та документів, оскільки листом ДПС України від 08.10.2012 №1688/0/141-12/1/18-3114 надано роз'яснення щодо наказу № 671, яким затверджена форма акта, що такі документи віднесені до внутрішньо організаційних актів, які містять алгоритми дій органів ДПС щодо процесів прийняття рішення та діяльності, які передують прийняттю рішень.

Отже, як встановили суди, відмова відповідача у задоволенні запиту позивача вмотивована тим, що запитувана позивачем інформація і документ є внутрішньоорганізаційними згідно з роз'ясненням, наданого ДПС України у листі від 08.10.2012 № 1688/0/141-12/1/18-3114, без посилання на положення статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", якою передбачені види та порядок обмеження доступу до інформації.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначений у Законі України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (2939-17) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2939-VI (2939-17) ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Згідно з пунктом 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи. У складі контролюючих органів діють підрозділи податкової міліції. Тому відповідно пункту 3 частини першої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є розпорядником інформації, пов'язаної з виконанням цих повноважень.

Пунктом 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядники зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Положеннями статті 6 цього Закону встановлено види інформації, до якої може бути застосовано обмеження в доступі: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація, та сукупність вимог, дотримання яких є обов'язковим для такого обмеження.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Отже, до службової інформації допускається обмеження виключно за умови застосовування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI.

Таким чином, аналіз визначення "публічна інформація" та переліку розпорядників публічної інформації свідчить, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні розпорядників публічної інформації. Така інформація є відкритою і розкривається необмеженому колу осіб. Разом з тим до видів публічної інформації: конфіденційної, таємної та службової, може бути обмежено доступ у разі сукупності обов'язкових умов, визначених у законі.

Частиною першою статті 9 Закону № 2939-VI встановлено, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі (частина 3 статті Закону № 2939-VI (2939-17) ).

Процедура підтвердження обставини "відсутність за місцезнаходженням" передбачена Порядком взаємодії між структурними підрозділами органів ДПС з питань реєстрації та обліку платників податків, затвердженого наказом ДПСУ від 01.08.2012 № 671 (далі - Порядок № 671), Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну від 09.12.2011 № 1588 (далі - Порядок № 1588) та іншими нормативними актами.

Пунктом 7 Порядку № 671, пунктом 12.2 Порядку № 1588 визначено підстави, за яких працівники контролюючих органів здійснюють або можуть здійснювати перевірку місцезнаходження (місця проживання) платника податків, за наслідками якої складається акт перевірки місцезнаходження платника податків.

У пунктах 3.1, 3.2 Положення про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженого наказом ДПСУ від 17.05.2010 № 336 (далі - Положення № 336), підпункту 7.2 Порядку № 671 визначено заходи, які проводять структурні підрозділи органу ДПС у разі відсутності за місцезнаходженням. Лише після їх здійснення та підтвердження відсутності за місцезнаходженням структурний підрозділ органу ДПС, який є ініціатором запиту, готує за відповідною формою запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків та направляє до підрозділу податкової міліції.

Підпунктом 4.2 Положення № 336 встановлено заходи, які повинен здійснити підрозділ податкової міліції.

Відповідно до пунктів 7.4, 7.5 Порядку № 671, якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу ДПС приймає рішення про направлення до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за ф. № 18-ОПП. Дані про направлення повідомлення за ф. № 18-ОПП вносяться підрозділом інформатизації та обліку платників податків до Єдиного банку даних юридичних осіб та журналу за ф. № 19-ОПП. Зазначене рішення та копія повідомлення за ф. № 18-ОПП підшивається до реєстраційної частини облікової справи платника податків.

Таким чином, якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу доходів і зборів приймає рішення про направлення до відповідного держреєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за ф. № 18-ОПП для вжиття заходів державним реєстратором, передбачених частиною дванадцятою статті 19 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Наведене свідчить про те, що процедура встановлення юридичного факту про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням та внесення даної інформації до відповідних баз даних складається з декількох етапів, на кожному із яких посадовими особами складаються відповідні документи та приймаються рішення, доступ до яких не може бути обмежений.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі аргументи є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 залишити без змін.