3776 Про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди - 22.04.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами Міської психоневрологічної лікарні №2 м.Донецька, ОСОБА_1 на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 04 березня 2010р. за позовом ОСОБА_2 до Міської психоневрологічної лікарні №2 м.Донецька, третя особа: ОСОБА_1, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

У вересні 2009р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Міської психоневрологічної лікарні №2 м.Донецька про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивувала тим, що з 01 серпня 2003р. була прийнята на роботу до лікарні на посаду лікаря-психіатра. Наказом №235 від 30.09.2005р. переведена на посаду завідуючого жіночим загально психіатричним відділенням. Наказом №194-к від 31.07.2009р. звільнена з займаної посади за п.3ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов"язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Посилалась на те, що її звільнення є незаконним, оскільки вона не припускалась порушень виконання покладених на неї обов"язків, при її звільненні не був дотриманий порядок погодження з профспілковим комітетом, в день її звільнення вона перебувала на лікарняному.

Під час розгляду справи позивачка та її представник звузили підстави заявленого позову, підтримали позов з тих обставин, що звільнення є незаконним, оскільки відбулось під час перебування позивачки на лікарняному. Крім того, доповнили позовні вимоги та просили визнати незаконним пункт 1 наказу №166 від 24.09.2009р. та наказ №261-к від 24.09.2009р. по Міській психоневрологічній лікарні №2 м.Донецька, який був прийнятий відповідачем вже під час розгляду справи та яким було змінено дату звільнення позивачки з 31.07.2009р. на 15.08.2009р.

рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 04 березня 2010р. позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково. Скасовано пункт 1 наказу №137 від 31 липня 2009р. по Міській психоневрологічній лікарні №2 м.Донецька "Про усунення недоліків та винесенні дисциплінарного стягнення" у частині звільнення позивачки з 31 липня 2009р. за систематичне невиконання нею без поважних причин обов"язків, що покладені трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку за п.3ст. 40 КЗпП України. Визнано незаконним та скасовано наказ №194-к від 31.07.2009р. Міській психоневрологічній лікарні №2 м.Донецька "Про звільнення ОСОБА_2". Визнано незаконним пункт 1 наказу №166 від 24 вересня 2009р. та наказ №261-к від 24.09.2009р. по Міській психоневрологічній лікарні №2 м.Донецька "Про зміну дати звільнення ОСОБА_2". Відповідача зобов"язано поновити позивачку на посаді завідуючої відділенням №2 Міської психоневрологічної лікарні №2 м.Донецька з 31 липня 2009р. Стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2009р. по 04 березня 2010р. у сумі 9953грв.92коп. та моральну шкоду у розмірі 500грв. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Додатковим рішенням Сніжнянського міського суду від 10 березня 2010р. рішення від 04 березня 2010р. допущено до негайного виконання.

В апеляційних скаргах представник Міської психоневрологічної лікарні №2 м.Донецька та ОСОБА_1 просять скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд не прийняв до уваги, що позивачка 31 липня 2009р. була присутня на робочому місці, приймала участь у оперативній нараді, де у присутності лікарського складу лікарні їй було оголошено наказ про її звільнення. Про факт захворювання та перебування на стаціонарному лікуванні позивачка відповідача не повідомляла. Про знаходження ОСОБА_2 на лікарняному відповідачу стало відомо лише 24 вересня 2009р. у зв"язку з отриманням ухвали Сніжнянського міського суду про відкриття провадження у даній справі та копії позовної заяви, серед додатків до якої була копія листка непрацездатності, після чого відповідачем були внесені відповідні зміни до наказів про звільнення та зазначена дата звільнення позивачки з 15 серпня 2009р. Таким чином, суд не звернув уваги на те, що датою звільнення ОСОБА_2 з роботи є не 31 липня 2009р., а 15 серпня 2009р. Крім того, суд безпідставно стягнув на користь позивачки моральну шкоду, оскільки факт її заподіяння не було доведено під час розгляду справи.

В засіданні апеляційного суду апелянти підтримали доводи своїх апеляційних скарг, просили рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивачка та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити рішення суду без змін.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив наступні обставини.

01 серпня 2003р. ОСОБА_2 була прийнята на роботу до Міської психоневрологічної лікарні №2 м.Донецька на посаду лікаря-психіатра. Наказом №235-к від 30.09.2005р. була переведена на посаду завідуючої жіночим загально психіатричним відділенням. Наказом № 137 та №194-к від 31.07.2009р. позивачку було звільнено з займаної посади за п.3ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов"язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Оскільки згідно листка непрацездатності позивачка перебувала на лікарняному з 31 липня 2009р. по 14 серпня 2009р. наказами №166 та №261-к від 24 вересня 2009р. були внесені зміни до наказів про звільнення позивачки в частині дати її звільнення та зазначено, що ОСОБА_2 вважається звільненою з 15 серпня 2009р. Враховуючи, що позивачка в день звільнення перебувала на лікарняному, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, поновивши позивачку на роботі та стягнувши на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 9953грв.92 коп. та моральну шкоду у сумі 500грв. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

За пунктом 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути припинений у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов"язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992р. №9 (v0009700-92) за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов"язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

З матеріалів справи вбачається, що, звільняючи позивачку з роботи, відповідач в наказі зазначив, за які систематичні порушення та невиконання покладених на неї обов"язків, власник розірвав з нею трудовий договір, а саме послався на те, що згідно наказів №4 від 02.03.2009р. та №5 від 25.05.2009р. до позивачки застосовувались дисциплінарні стягнення у вигляді догани.

Встановлено, що захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи було застосовано до позивачки на підставі наказу №137 від 31.07.2009р. та №194-к від 31.07.2009р., з яких вбачається, що згідно наказу №129 від 13.07.2009р. була утворена комісія по перевірці виконання вимог по зберіганню, обліку, виписки та призначенню лікарських препаратів та медичної продукції. Під час роботи вказаної комісії були встановлені порушення з боку завідуючої відділенням №2 ОСОБА_2 порушень п.п.2.13,2.22,2.25,2.26 посадової інструкції.

Вказані дисциплінарні стягнення були застосовані відповідачем з дотриманням вимог ст.ст. 148, 149 КЗпП України.

Під час розгляду справи позивачка не оспорювала обґрунтованість застосування до неї дисциплінарних стягнень. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Сніжнянського міського суду Донецької області від 21 січня 2009р. позов ОСОБА_2 до Міської психоневрологічної лікарні №2 м.Донецька про визнання наказу про накладення дисциплінарного стягнення незаконним та скасування даного наказу за заявою позивачки було залишено без розгляду.

В засіданні апеляційного суду позивачка та її представник також не підтвердили, що правомірність накладення дисциплінарних стягнень вони не оспорюють.

Відповідно до закріпленого у ст.ст. 10, 11 ЦПК України принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Встановлено, що ОСОБА_2 як на підставу своїх позовних вимог посилалась на те, що її було звільнено під час знаходження на лікарняному.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення вимог ч.3ст. 40 КЗпП України, видав наказ про звільнення позивачки з роботи під час її тимчасової непрацездатності.

Проте даний висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 31 липня 2009р. ОСОБА_2 виходила на роботу і була присутньою на оперативній нараді, на якій оголошувався наказ №137 від 31.07.2009р. "Про усунення недоліків та винесення дисциплінарного стягнення". Проте до кінця робочого дня не допрацювала, покинула робоче місце, звернувшись до Міської лікарні №4 м.Донецька, перебувала на лікарняному з 31 липня 2009р. по 14 серпня 2009р., не сповістивши про це відповідача.

Розглядаючи справу на підставі наданих сторонами доказів, суд встановив, що про наявність листка непрацездатності, виданого позивачці, Міській психоневрологічній лікарні №2 м.Донецька стало відомо лише 24 вересня 2009р. після отримання копії ухвали суду про відкриття провадження у даній справі з доданими копіями позовної заяви та додатками до неї, після чого відповідачем було видано накази №166 та №261-к від 24 вересня 2009р., якими були внесені зміни до наказів №137 від 31.07.2009р. та №194-к від 31.09.2009р. про звільнення позивачки в частині дати її звільнення та зазначено, що ОСОБА_2 вважається звільненою з 15 серпня 2009р. ( тобто після закінчення її тимчасової непрацездатності) з внесенням відповідних змін до її трудової книжки та з зобов"язанням провести нарахування допомоги за час тимчасової непрацездатності. При цьому, відповідачем не були порушені вимоги ст.ст. 148, 149 КЗпП України щодо строків та порядку застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивачки з роботи.

Враховуючи зазначені обставини, ОСОБА_2 вважається звільненою з роботи з 15 серпня 2009р. і в цей день вона не знаходилась на лікарняному, а тому висновок суду про те, що позивачка була незаконно звільнена з роботи, оскільки у день звільнення була тимчасово непрацездатна, не можна вважати правильним.