22-ц-917/09 Про втрату права користування жилим приміщенням - 24.02.2009 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, третя особа - Виконавчий комітет Ленінської районної у м. Харкові ради та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відновлення порушеного права,

Спірною є двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1, в якій зареєстровані сторони по справі: колишнє подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та їх діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням на підставі ст. 71 Ж К України. Посилалася на те, що перебувала у шлюбі з відповідачем з 1975 року до 05.08.2003 р.. З березня 2002 року після сварки чоловік забрав усе своє майно та виїхав з квартири. З цього часу відповідач квартирою не цікавився,в ній не проживав, комунальні платежі за неї не сплачував.

При розгляді справи співпозивачі підтримали заявлені позовні вимоги, зазначаючи, що з 2002 року відповідач проживає в квартирі своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2.

У березні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконкому Ленінської районної в м. Харкові ради про відновлення його порушеного права на користування спірною квартирою та вселення. Посилався на те, що колишня дружина та дочка не пускали його у квартиру, спочатку поміняли замки у вхідних дверях квартири, а потім й вхідні двері. В спірній квартирі залишилися речі, які були набуті під час шлюбу та його особисті речі. Останні були відвезені дружиною та дітьми до квартири його батьків, яка зараз належить його сестрі на підставі свідоцтва про право власності у порядку спадкування за заповітом.

Виконком Ленінської районної в м. Харкові ради просив розглянути справу за відсутності його представника.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2008 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено за безпідставністю. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено: поновлено його порушене право на користування житловим приміщенням в квартиріАДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 просять

скасувати вказане рішення районного суду та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 та визнати його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, скасувавши його реєстрацію за цією адресою.

Посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору. Вважають, що судом не враховано,що замок був замінений на дверях тамбуру сусідом, а двері квартири були замінені лише у 2004 році. ОСОБА_4 не намагався вселитися до спірної квартири, не робив заяв про порушення його прав на проживання в ній, а відрядження ОСОБА_4 не були довготривалими. Також посилаються, що ОСОБА_4 не заперечував про те, що про порушення його житлових прав він знав ще у 2002 році, але судом не відновлено строк позовної давності ОСОБА_4, оскільки останній не просив про це. Між тим клопотання представника позивачів про застосування позовної давності до позову ОСОБА_4 безпідставно залишено судом без відповідного реагування.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням та поновлення його порушеного права на користування ним, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність ОСОБА_4 у спірній квартирі викликано поважними причинами, а саме: заміною позивачами замків на вхідних дверях квартири, у зв'язку з чим відповідач не мав можливості проживати в квартирі та користуватися нею.

Судова колегія вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Останні свідчать про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 склалися неприязні стосунки, у зв'язку з чим у березні 2002 року відповідач після сварки вимушений був залишити спірну квартиру та тимчасово проживати в квартирі своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2, яка на сьогоднішній день належить сестрі відповідача на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с. 105).

Речі відповідача були винесені в цю квартиру позивачами. В спірній квартирі ними ж були замінені замки на вхідних дверях, а у 2004 році й самі вхідні двері.

Зазначені обставини не оспорювалися апелянтом та іншими позивачами й у суді апеляційної інстанції, які пояснили, що після таких дій відповідач не міг увійти в квартиру, оскільки у нього не було ключів.

При цьому посилання апелянта на те, що відповідач не звертався у відповідні органи з заявою про порушення його прав користування спірною квартирою не може бути підставою для визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування нею, так як самі позивачі не зверталися до суду з таким позовом, фактично визнаючи за ним право на спірне житло, оскільки проводили оплату комунальних послуг з урахуванням відповідача. Крім того, як свідчить довідка з місця роботи відповідача останній, починаючи з лютого 2003 року, щомісячно був у відрядженнях(а.с.103-104).

Доводи апелянта щодо пропуску відповідачем строку позовної давності та відсутності його заяви про поновлення цього строку, що є підставою для скасування рішення суду, є безпідставними, оскільки право ОСОБА_4 на користування спірним жилим приміщенням продовжує порушуватися позивачами й на час розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду судом першої інстанції, і їм дана належна правова оцінка.

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, що є підставою для відхилення апеляційної скарги, доводи якої не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307,ст.ст. 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.