2603/14310/12 Про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису трудової книжки, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, нанесеної в результаті незаконного звільнення - 20.02.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії внутрішніх справ про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису трудової книжки, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, нанесеної в результаті незаконного звільнення, -

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Національної академії внутрішніх справ про визнання незаконним звільнення, поновлення її на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов на постійній основі, визнання недійсним запису трудової книжки, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 10 957,72 грн. та стягнення моральної шкоди, нанесеної в результаті незаконного звільнення, посилаючись на той факт, що 20 вересня 2000 року вона була прийнята на посаду викладача кафедри іноземних мов до Національної академії внутрішніх справ за контрактом на строк з 20.09.2000 р. до 01.09.2001 р., який щорічно продовжувався аж до 31.08.2006 р. До закінчення чергового строку дії контракту, тобто до 31.08.2006 р., з нею було укладено оновлений контракт до 31.08.2007 р., котрий був продовжений до 31.08.2008 р., в період строку дії якого позивача було переведено на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов, при цьому було змінено дату дії контракту - до 31.08.2009 р.

З 01.09.2009 р. позивача було переведено на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов до 31.08.2010 р., котрий був продовжений до 31.08.2011 р. З 01.09.2011 року позивач була призначена на посаду старшого викладача з визначенням терміну дії контракту до 31.08.2012 р., проте в трудовій книжці помилково зроблено запис про призначення на посаду викладача, тобто її фактично було понижено в посаді, що на її думку є порушенням прав.

З 05.09.2012 позивача було госпіталізовано на стаціонарне лікування, а при виході на роботу 04.10.2012 р. останній стало відомо про те, що дію контракту не продовжено, а на її місце взято нового спеціаліста. Позивач вважає своє звільнення незаконним, з тих підстав, що трудовий контракт переріс у безстроковий трудовий договір, оскільки з 2001 року контракт неодноразово продовжувався та переукладався без перерви. Крім того, позивач зазначає, що її незаконне звільнення спричинило в неї депресивний стан, вона була емоційно пригнічена та перебувала у стресовому стані, а тому вона має намір стягнути з відповідача моральну шкоду, розмір якої визначила у 10.000 грн.

В ході розгляду справи позивач та її представник - ОСОБА_2 збільшили розмір позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу, розмір якої визначили у 29 431 грн. 28 коп. В іншій частині позовних вимог, позивач та її представник підтримали у повному обсязі та просили суд про їх задоволення.

Представники відповідача - Жаріков С.Л., Парсентьєв І.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили суд у їх задоволенні відмовити, вважаючи їх безпідставними, надуманими та такими, що не підлягають задоволенню. Як зазначили представники відповідача, 31 серпня 2011 р. навчальним закладом з позивачем було укладено контракт з визначеним терміном дії з 01.09.2011р. по 31.08.2012 р., а 01.09.2011 р. видано наказ, яким позивача призначено на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов за контрактом з 01.09.2011 р. по 31.08.2012 р. 28.05.2012 р. позивач була письмово попереджена про те, що після закінчення дії контракту, він не буде продовжений на новий строк. З того часу і до звільнення, від позивача не надходило жодних письмових заяв до керівництва навчального закладу з пропозицією продовжити трудові відносини, що, у свою чергу, є свідченням того, що роботодавець та позивач визначились щодо подальшої долі контракту. Крім того, як зазначив представник відповідача, 20.06.2012 р. на засіданні кафедри позивач також була повідомлена про те, що у зв'язку зі зменшенням набору до навчального закладу та годин навчального навантаження, контракт на наступний рік з нею продовжено не буде. Згідно наказу від 30.08.2012 р. позивача було звільнено з роботи у зв'язку з закінченням строку дії контракту з 31.08.2012 р.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін по справі, дослідивши письмові докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.08.2011 року між ОСОБА_1 та Національною академією внутрішніх справ було укладено контракт на строк з 01.09.2011 р. по 31.08.2012 р., згідно якого позивача було призначено на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов (а.с.18-21).

Згідно з витягу з наказу № 126 о/с від 01.09.2011 року, ОСОБА_1 було призначено старшим викладачем кафедри іноземних мов (за контрактом), з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2012 року (а.с.49).

Як вбачається з копії трудової книжки, а саме з запису № 28 позивач була призначена викладачем кафедри іноземних мов за контрактом з 01.09.2011 р. по 31.08.2012 р. (а.с.14).

Згідно пункту 6.1 вказаного вище контракту від 31.08.2011 року, підставою для розірвання контракту є закінчення строку його дії. При цьому керівник закладу освіти і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Контракт не може «переходити» в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 ст. 36 Кодексу Законів про працю України, коли жодна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначились, то контракт продовжується на новий термін.

Згідно Попередження від 28 травня 2012 року, позивач була попереджена про те, що строк укладеного з нею строкового трудового договору (контракту) закінчується з 31 серпня 2012 року, після закінчення вказаного строку трудові відносини будуть припинені відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с.48).

Як вбачається з витягу з протоколу № 19 від 20 червня 2012 року засідання кафедри іноземних мов, завідувачем кафедри - Нікітенко О.В. у присутності науково-педагогічних працівників, в тому числі ОСОБА_1, було повідомлено про те, що у зв'язку зі зменшенням набору курсантів та студентів на навчання в НАВС, а також зі зменшенням годин навчального навантаження з іноземної мови на наступний навчальний рік контракт не буде продовжено з дев'ятьма науково-педагогічними працівниками кафедри, в тому числі і з ОСОБА_1, про що останні вже підписали попередження за два місяці до закінчення терміну дії попереднього контракту (а.с.50).

Згідно Акту від 31.08.2012 року, відповідно до наказу НАВС від 30.08.2012 р. № 123 о/с, з 31.08.2012 р. старший викладач кафедри іноземних мов ОСОБА_1 звільнена за п. 2 ст. 36 КЗпП України (у зв'язку з закінченням строку дії контракту), не з'явилася до відділу кадрового забезпечення для отримання трудової книжки (а.с.51).

Згідно з витягом з наказу № 123 о/с від 30.08.2012 року, ОСОБА_1, старшого викладача кафедри іноземних мов звільнено 31 серпня 2012 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України (у зв'язку із закінченням строку дії контракту) (а.с.59).

Як вбачається з копій листів № 46/120-74 від 31.08.2012 р., № 46/4738 від 04.09.2012 р., № 46/5539 від 27.09.2012 р. НАВС надсилала повідомлення позивачу з проханням прибуття до відділу кадрового забезпечення для отримання трудової книжки (а.с.52, 53, 54).

Відповідно до вимог ч.3 ст. 10, ч.ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Сторонам роз'яснювалось, що відповідно до вимог ст.ст. 27, 31 ЦПК України, позивач, відповідач, третя особа для підтвердження своїх вимог та заперечень, зобов'язані надати суду всі наявні докази, або повідомити про них суд до початку розгляду справи судом по суті.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону України «Про освіту», педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.92 (v0009700-92) «Про практику розгляду судами трудових спорів», контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпП).

Згідно контракту від 31.08.2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та Національною академією внутрішніх справ, строк його дії визначено з 01.09.2011р. по 31.08.2012 р.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно пункту 6.1 вказаного вище контракту, підставою для розірвання контракту є закінчення строку його дії. При цьому керівник закладу освіти і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Контракт не може «переходити» в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 ст. 36 Кодексу Законів про працю України, коли жодна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначились, то контракт продовжується на новий термін.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_1, підписавши контракт від 31.08.2011 року з відповідачем, засвідчила свою згоду з його умовами, згідно яких підставою для розірвання контракту є закінчення строку його дії, була письмово попереджена про те, що після закінчення дії контракту він не буде продовжений на новий строк, жодних заяв, які б свідчили про її намір продовжувати трудові відносини з відповідачем не подавала, а за таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач була звільнена на законних підставах, відповідно до умов контракту, тому позовні вимоги щодо незаконного звільнення, скасування наказу № 123 о/с від 30.08.2012 року, поновлення на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов та визнання недійсного запису в трудовій книжці під № 29, згідно якого її звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії контракту, а також щодо стягнення на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 29 431 грн. 28 коп. є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Як вбачається з копії контракту від 31.08.2011 року, позивач призначена на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов, згідно витягу з наказу № 126 о/с від 01.09.2011 року її було призначено старшим викладачем кафедри іноземних мов, згідно витягу з наказу № 123 о/с від 30.08.2012 року, останню було звільнено як старшого викладача кафедри іноземних мов, за таких обставин, суд приходить до висновку, що при заповненні трудової книжки було неправильно зазначено назву посади позивача, а тому вимога позивача щодо визнання запису в трудовій книжці під № 28 недійним підлягає задоволенню.

Згідно вимог ст. 23 ч.1, 2 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Відповідно до п.3 Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Враховуючи той факт, що позивачем не надано суду та не доведено відповідними належними та допустимими доказами обсяги спричинення фізичних та душевних страждань, внаслідок помилкового внесення відповідачем до трудової книжки позивача невірної назви посади, на яку було призначено позивача відповідно до контракту, а за таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимог по стягненню з відповідача у відшкодування моральної шкоди - 10.000 грн.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з Національної академії внутрішніх справ на користь держави судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп., пропорційно до частки задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 27, 31, 60, 61, 88, 212, 213 - 215 ЦПК України, ч. 3 ст. 54 Закону України «Про освіту», ч. 1, 3 ст. 21, п. 2 ч. 1 ст. 23, п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, п.п.3, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. №7 (v0007700-90) «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій», п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.92 (v0009700-92) «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд