2117/5902/12 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - 18.01.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нова Каховка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа - Херсонській міський центр зайнятості, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

Позивач звернулася до суду з позовом, посилаючись на те, що з 29.09.2009 року працювала у ФОП ОСОБА_4 продавцем-консультантом непродовольчих товарів в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1. Вказує, що 24.11.2011 року вона захворіла та перебувала на лікарняному з 24.11.2011 року по 02.12.2011 року. Проте після одужання та виходу на роботу їй в усні формі повідомили про те, що вона більше не працює. З'ясувати у ФОП ОСОБА_4 причини звільнення, а також дату повернення трудової книжки їй не вдалось. 13.09.2012 року вказаний трудовий договір було знято з реєстрації в Херсонському міському центрі зайнятості та зазначено, що трудовий договір розірвано 24.11.2011 року згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України на підставі втрати довіри до матеріально відповідальної особи. Таке звільнення позивач вважає незаконним згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки його проведено в період її тимчасової непрацездатності. Також вказує, що підстав для її звільнення з цих підстав взагалі не було. Крім того зазначає, що при звільненні з нею не проведено повного розрахунку за листопад 2011 року, чим порушено ст. 116 КЗпП України. Внаслідок протиправних дій відповідача їй заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в хвилюваннях через неможливість працевлаштуватись, що негативно вплинуло на стан здоров'я. Тому позивач просила визнати її звільнення незаконним, поновити на роботі на посаді продавця-консультанта непродовольчих товарів ФОП ОСОБА_4, визнати формулювання причин звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України незаконним, зобов'язати Херсонській міський центр зайнятості провести реєстрацію поновлення на роботі та визнання формулювання причин звільнення незаконним, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9925 грн., заборгованість по заробітній платі в сумі 1000 грн., моральну шкоду в сумі 2000 грн., а також судові витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн..

В судовому засіданні позивач позовні вимоги зменшила, просила визнати формулювання причин її звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України незаконним та змінити формулювання причин звільнення на ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 1000 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12642 грн. 50 коп., моральну шкоду в сумі 2000 грн., а також судові витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн..

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що працівниками ФОП ОСОБА_4 24.11.2011 року в магазині де працює ОСОБА_1, з її ж участю, було проведено ревізію матеріальних цінностей та встановлено недостачу. Це стало підставою для звільнення позивача за п. 2 ст. 41 КЗпП України на підставі втрати довіри до матеріально відповідальної особи. Зазначив, що у цей день ОСОБА_1 знаходилась на робочому місці та про свій лікарняний нікого не повідомляла. Крім того, 24.11.2011 року в магазині де працює ОСОБА_1 з нею було проведено повний розрахунок по заробітній платі, однак поставити свій підпис у відомості про отримання коштів вона відмовилась. Стосовно видачі трудової книжки зауважив що весь час вона знаходилась у позивача і ФОП ОСОБА_4 на зберігання не передавалась.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У своєму відгуку на позов просить залишити без задоволення вимоги позивача про зобов'язання Херсонського міського центру зайнятості провести реєстрацію поновлення позивача на роботі та визнання формулювання причин звільнення незаконним у зв'язку з їх безпідставністю.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 29.09.2009 року позивач працювала у ФОП ОСОБА_4 продавцем-консультантом непродовольчих товарів.

24.11.2011 року її звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України з підстав втрати довіри до матеріально відповідальної особи.

Як встановлено в судовому засіданні наказ про звільнення позивача ФОП ОСОБА_4 не виносився, а запис в трудову книжку про звільнення позивача проведено ФОП ОСОБА_4 13.09.2012 року в Херсонському міському центрі зайнятості.

З листка непрацездатності серії АВФ №876410, виданого КЗ «Центральна міська лікарня м. Нова Каховка», вбачається, що з 24.11.2011 року по 02.12.2011 року позивач перебувала на лікуванні.

Стаття 41 КЗпП України встановлює додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Так, згідно п. 2 цієї статті трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

При цьому за ч. 2 ст. 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9 (v0009700-92) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Відповідно до пункту 28 цієї постанови, звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

За таких обставин, вирішуючи питання про звільнення працівника на підставі втрати довір'я власник або уповноважений ним орган мають встановити певні обставини, зокрема, чи обслуговує безпосередньо грошові, товарні або культурні цінності працівник (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.), його винні дії (умисні чи необережні), час, що пройшов з моменту вчинення винних дій, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення питання.

При цьому, не виключаючи можливості звільнення працівника згідно п 2 ст. 41 КЗпП України через вчинення працівником розкрадання та інших корисливих правопорушень, закон вимагає їх підтвердження лише певними засобами доказування - вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про звільнення позивача з займаної посади проведено як з порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України, так і п. 2 ст. 41 КЗпП України.

При цьому, рішення відповідача про необхідність звільнення позивача за п. 2 ст. 41 КЗпП України було передчасним та необґрунтованим, оскільки прийнято без повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин.

Зокрема, на дату звільнення 24.11.2011 року ще не було складено акту контрольної перевірки інвентаризації цінностей, яким було встановлено факт недостачі товарних цінностей на суму 112255 грн. та який, як вказував представник відповідача, слугував підставою для звільнення позивача, а також не встановлено у передбаченому порядку факту винних дій у цій недостачі позивача.

Крім того, відсутні відомості про те чи обслуговувала позивач грошові чи товарні цінності, чи укладався з нею договір про повну матеріальну відповідальність згідно ст. 135-1 КЗпП України, а також інших обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Згідно ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Враховуючи, що на даний час позивач не просить поновити її на роботі і 24.11.2011 року надіслала поштою на адресу ФОП ОСОБА_4 заяву про звільнення її за власним бажанням, вона підлягає такому звільненню з 03.12.2011 року, тобто у перший робочий день після виходу на роботу з лікарняного, про що просила в суді, та проти чого не заперечував представник відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу (абз. 2 ч. 3 ст. 235 КЗпП України).

З матеріалів справи вбачається, що середній заробіток позивача складає 972,50 грн. (960+985/2 = 972,5, де 960 та 985 це заробітна плата за останні два повні календарні місяці роботи позивача), при цьому середньоденна заробітна плата складає 45,25 грн. ((960/22=43,6, де 960 це заробітна плата у вересні 2011 року, а 22 кількість робочих днів у вересні 2011 року) + (985/21=46,9, де 985 це заробітна плата у жовтні 2011 року, а 21 кількість робочих днів у жовтні 2011 року) /2 =45,25).

Приймаючи до уваги те, що з моменту звільнення і до 13.09.2012 року позивач не могла отримати трудову книжку, яка зберігалась у відповідача, про що свідчить її заява про звільнення від 24.11.2011 року та звернення до прокуратури м. Нова Каховка від 06.08.2012 року, і це перешкоджало її подальшому працевлаштуванню, суд стягує на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З дня звільнення 24.11.2011 року до дня отримання трудової книжки 13.09.2012 року минуло 9 повних місяців та 14 робочих днів, таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 9386 грн. (( 9х972,5=8752,50 грн.) + (14х45,25= 633,5) =9386).

При цьому доводи представника відповідача про те, що згідно пункту 2.20-1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників, не спростовують висновків суду про затримку видачі трудової книжки.

За ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що 24.11.2011 року, тобто у день звільнення позивача, з нею не було проведено повного розрахунку згідно ст. 116 КЗпП України.

Згідно відомості на виплату грошей №ВЗП-000002 за листопад 2011 року сума заробітної плати, що нарахована позивачу станом на 24.11.2011 року складає 884,57 грн., а тому саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому слід зауважити, що судом приймається рішення про звільнення позивача з 03.12.2011 року, у зв'язку з чим відповідні нарахування заробітку мають бути проведені згідно діючого законодавства до 03.12.2011 року.

Доводи представника відповідача про те, що позивач 24.11.2011 року отримала заробітну плату, а також покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що 24.11.2011 року вони чули як позивач відмовилась поставити у відомості свій підпис, суд сприймає критично, оскільки матеріали справи свідчать, що 24.11.2011 року позивач була відсутня на робочому у зв'язку із захворюванням.

Крім того, зазначені свідки у судовому засіданні підтверджували лише факт відмови позивача підписати документ (відомість), а не сам факт отримання позивачем заробітної плати.

Слід також зауважити, що питання про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку згідно ст. 117 КЗпП України суд не вирішує, оскільки позовних вимог про це позивачем не заявлялося.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт моральних страждань позивача, які виражались у душевних стражданняж та переживаннях внаслідок порушення трудових прав позивача, зміні нормальних життєвих звязків через відсутність у позивача роботи та коштів до існування, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 грн.

Враховуючи викладене суд задовольняє позов частково.

При цьому доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду за вирішенням даного трудового спору є безпідставними, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що наказ про звільнення позивача відповідачем не приймався й позивачу відповідно не вручався, а належно оформлену трудову книжку їй було видано 13.09.2012 року.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн., оскільки їх заявлено в межах розміру компенсації витрат на правову допомогу, встановлених Законом №4191-VІ від 20.12.2011 року (4191-17) .

Також з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору за ставками, що встановлені для позовних заяв майнового та немайнового характеру в загальному розмірі 321 грн. 90 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212 - 214 ЦПК України, суд -

Позов задовольнити частково.

Визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади продавця-консультанта непродовольчих товарів фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України на підставі втрати довіри до матеріально відповідальної особи неправильним і таким, що не відповідає чинному законодавству.

Змінити формулювання причин звільнення та вважати ОСОБА_1 звільненою за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України з 03 грудня 2011 року.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену при звільненні суму заробітної плати в розмірі 884,57 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9386 грн., без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 321 грн. 90 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

рішення суду в частині стягнення заробітної плати в розмірі 884,57 грн. допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Херсонської області через Новокаховський міський суд Херсонської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.