Судацький міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді Сича М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Копаньова О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Судаку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу у сумі 159798,00 грн. та судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено 10 листопада 2008 року договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 20000,00 доларів США, які зобов'язався повернути протягом двох тижнів з дня пред'явлення вимоги про їх повернення, про що було складено розписку.

15 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з письмовою вимогою про повернення грошових коштів, проте в обумовлені між сторонами строки відповідач суму боргу не повернув.

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача суму боргу, а також сплачені ним при зверненні до суду з позовом судові витрати.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, визначених у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач після надання часу для ознайомлення з матеріалами справи у судове засідання не з'явився, про обґрунтованість причин неявки суд не повідомив, в минулих судових засіданнях позов не визнав, заперечуючи проти позовних вимог, зазначав, що відповідач не визнає факт складення ним спірної розписки.

З урахуванням наведених обставин неявки відповідача в судове засідання, з огляду дотримання розумних строків розгляду справи, суд вбачає за можливе подовжити розгляд справи за відсутністю відповідача.

Суд, дослідивши матеріали, заслухавши позивача та його представника, вивчивши обставини справи, дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків передбачених ст. 61 цього Кодексу.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст.ст. 1046- 1050 ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або цінні речи, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

При цьому договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що між сторонами 10 листопада 2008 року було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_1 борг у сумі 20000,00 доларів США із зобов'язанням їх повернення протягом двох тижнів з дня пред'явлення вимоги про їх повернення, що підтверджується розпискою відповідача (арк. справи 15).

15 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з письмовою вимогою про повернення грошових коштів (арк. справи 14).

В обумовлені між сторонами строки відповідач суму боргу не повернув.

За правилами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, до долару США, установлюється щоденно. Тобто, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний договір позики в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки відповідач, як позичальник, не виконав умови договору щодо своєчасного повернення позики, позов слід задовольнити.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача коштів за договором позики суд бере до уваги положення ст. 533 ЦК України, якою передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно розрахунку позивача, проведеного відповідно до офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого службовим розпорядженням НБУ, сума заборгованості за позикою з урахуванням 24 % річних, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 68000,00 доларів США становить еквівалент 543299,60 грн., який підлягає стягненню на користь позивача.

Перевіривши арифметичній розрахунок позивача судом встановлено, що вказані ним суми не суперечать вимогам чинного законодавства, а відтак вимоги позивача підлягають задоволенню.

Даючи оцінку доводам представника відповідача щодо невизнання факту укладення договору позики, суд не може не враховувати, що в матеріалах справи наявний оригінал спірної розписки, що є підтвердженням факту укладення сторонами 31 жовтня 2008 року договору позики, а саме того, що між ними виникли правовідносини з підстав, передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Саме по собі невизнання вказаного факту відповідачем не заслуговує уваги суду за відсутністю позовних вимог щодо правомірності укладеного договору позики, в розумінні приписів ст. 11 ЦПК України.

Разом з цим суд звернтає увагу на те, що у розписці зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається, та особистий підпис позичальника.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про їх укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.

Посилання представника відповідача на нікчемність правочину з огляду на недотримання сторонами форми угоди, передбаченої ст.ст. 209, 577 ЦК України, суд не може взяти до уваги, оскільки зі змісту спірної розписки вбачається, що ОСОБА_3 передає в заставу ОСОБА_2 державний акт на землю № 625390 від 06 грудня 2007 року, а не саму земельну ділянку. Крім того, норми цивільного законодавства не містять приписів щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору застави у разі передання божником (заставодавцем) правовстановлюючого акту на нерухоме майно кредитору. Домовленість сторін щодо нотаріального посвідчення договору застави, викладеного в розписці, в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і витрати, понесені ним по сплаті судового збору в розмірі 2955,00 грн., що підтверджене квитанцією.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 208, 209, 213- 215 ЦК України, суд

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 159798,00 грн., судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1598,00 грн. та з проведенням судової почеркознавчої експертизи в розмірі 1800,00 грн., а всього 163196,00 (сто шістдесят три тисячі сто дев'яносто шість гривень 00 копійок) грн.

рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Судацький міський суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.