Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі:

головуючого судді -Пекарініної І.А.

при секретарі -Карманові К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про визнання недійсним договору споживчого кредиту,

Позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11149924000 від 28 квітня 2007 року у сумі 21 015, 83 доларів США, що на день складання розрахунків еквівалентно 167 552, 90 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру № 7, яка знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Охотська, б. № 61, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (по 1/4 частині кожному), при цьому виселив з вказаної квартири зареєстрованих в ній осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11149924000 від 28 квітня 2007 року в сумі 30 000, 00 доларів США. В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки б/ 28 квітня 2007 року. Оскільки позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконує, утворилась заборгованість, внаслідок чого позивач вважає, що у нього виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

В свою чергу, ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору споживчого кредиту № 11149924000 від 28 квітня 2007 року, визнання недійсним договору іпотеки б/н від 28 квітня 2007 року, зобов'язання банк перерахувати суму боргу позичальника з урахуванням вже виплачених сум за кредитним договором в рахунок основного боргу з розрахунку 30 000, 00 доларів США, що еквівалентно 151 500, 00 грн по курсу НБУ 5,05 грн за 1 долар США станом на 28.04.2007, без нарахування процентів та штрафів з розстрочкою платежів на 360 місяців.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач посилається на те, що у Додатку № 1, що є невід'ємною частиною кредитного договору, графік погашення кредиту зазначений тільки в іноземній валюті без визначення грошового еквіваленту у відповідності з курсом НБУ, що є порушення прав споживача, оскільки зобов'язання за договором повинні виконуватися в гривні, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» (1023-12) та є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Оскільки недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, договір іпотеки, на думку позивача за зустрічним позовом, також повинен бути визнаний недійсним.

Ухвалою Нахімовського районного суду міста Севастополя від 07.06.2012 було відмовлено в частині визнання договору іпотеки як зустрічної позовної вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, проти зустрічних позовних вимог заперечив.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечили проти доводів позовної заяви, в задоволенні якої просили відмовити.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні первісного та зустрічного позову необхідно відмовити з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Банком) та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11149924000 від 28 квітня 2007 року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати ОСОБА_1 (позичальнику) для споживчих потреб кредитні кошти у сумі 30 000, 00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 151 500, 00 грн за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити банку за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі. При цьому сторони обумовили, що гривневий еквівалент суми кредиту зазначається в договорі лише в разі надання банком кредиту в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.2.2. кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі у термін та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 28 квітня 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін.

Пунктом 1.3.1. кредитного договору сторони встановили, що за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13,5 % річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування розмір процентної ставки підлягає перегляду відповідно до умов договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.

Сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених ч. 1 п. 5.2. договору, зокрема, у разі: порушення позичальником кредитної дисципліни; погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних щодо дотримання позичальником кредитної дисципліни; здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; та/або підвищення ставки на 3 відсоткових пункту за банковими кредитами «Овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки.

Згідно п. 1.3.4. кредитного договору строк сплати процентів: з 01 по 24 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (іпотекодавці) був укладений договір іпотеки б/н від 28 квітня 2007 року, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку нерухоме майно -квартиру, розташовану за адресою: м. Севастополь, вул. Охотська, б. 61, кв. 7, загальною площею 70,90 кв.м. За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки складає 372 100, 00 грн, що за курсом НБУ на день укладення даного договору складає 73 683,17 доларів США.

Згідно п. 1.3. договору іпотекою також забезпечуються зобов'язання, зазначені в п. 1.2. цього договору, у разі їх зміни -збільшення чи зменшення, - якщо така зміна обумовлена застосуванням умов кредитних договорів або додаткових угод до нього щодо збільшення чи зменшення суми кредиту, плати за кредит (комісійних та процентних ставок), неустойки (штрафи, пені).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, позивач посилається на те, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11149924000 від 28 квітня 2007 року станом на 03.10.2011 становила 167 552, 90 грн., що підтверджується розрахунками заборгованості, наявними в матеріалах справи.

Проте, з наявних у справі розрахунків вбачається, що банк в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки до 27%.

Частиною 2 п. 5.2. кредитного договору встановлено, що сторони погодили, що у разі настання будь-якої із обставин, передбачених ч. 1 п. 5.2. договору, банк може збільшити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку, а саме: банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дати збільшення розміру процентної ставки повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою за адресою позичальника відповідного рекомендованого листа.

Судом неодноразово було зобов'язано позивача надати лист, направлений на адресу ОСОБА_1, яким було збільшено процентну ставку на підставі вищевказаного пункту кредитного договору, але вказаний лист з доказами відправлення позивачем наданий не був, що дає підстави суду вважати, що збільшення процентної ставки відбулося всупереч умовам кредитного договору, а отже нарахування заборгованості за 27% процентною ставкою є безпідставним.

Також, з розрахунків заборгованості за процентами вбачається, що процентна ставка поділяється на строкову та прострочену, що свідчить про подвійне нарахування процентів за користування кредитними коштами, що є неприпустимим.

Дослідивши вищевикладене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, суд вважає недоведеним належними та допустимими доказами розмір заборгованості за кредитним договором у сумі 167 552, 90 грн.

Крім того, звертаючись до суду з вказаними позовними вимогами банк не звернув увагу на положення Закону «Про іпотеку» (898-15) , яким визначено спеціальні умови, що регулюють права та обов'язки як іпотекодержателя, так і іпотекодавців.

Згідно ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і на підставі ст.ст. 12, 33, 39, 40 вказаного Закону.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для подальшої реалізації.

В пункті 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 (v0005740-12) «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

З матеріалів справи вбачається, що строк дії вищевказаного кредитного договору - остаточне повернення кредиту - 28 квітня 2018 року. В договорі іпотеки зазначена вартість предмета іпотеки становить 372 100, 00 грн, що є значно меншою за суму заборгованості за кредитом, з урахуванням заборгованості за відсотками, пені, комісії.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Також слід зазначити, що у відповідності до ч.5 ст.38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Вказані вимоги Закону України «Про іпотеку» (898-15) позивачем при зверненні до суду з позовом враховано та дотримано не було, що є підставою для відмови у задоволенні первісного позову.

Оскільки вимога про виселення відповідачів є похідною від основної, суд також відмовляє в її задоволенні.

Що стосується зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 про визнання недійсним договору споживчого кредиту № 11149924000 від 28 квітня 2007 року та зобов'язання банк перерахувати суму боргу позичальника з урахуванням вже виплачених сум за кредитним договором в рахунок основного боргу з розрахунку 30 000, 00 доларів США, що еквівалентно 151 500, 00 грн по курсу НБУ 5,05 грн. за 1 долар США станом на 28.04.2007, без нарахування процентів та штрафів з розстрочкою платежів на 360 місяців, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочинну недійсним.

Визнання правочину недійсним застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності.

Загальні підстави визнання договору недійсним та застосування правових наслідків визнання його недійсним передбачені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України передбачена, як одна з основних засад цивільного законодавства, свобода договору.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 14 ЦК України зазначає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Стаття 526 даного Кодексу вказує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Також даною статтею визначені права та обов'язки сторін договору споживчого кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що спірний кредитній договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами шляхом звернення позивача за зустрічним позовом з пропозицією щодо укладання договору та погодження відповідача на укладання такого договору.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» спірний кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів.

Крім того, як було встановлено судом, відповідач здійснював повернення кредитних коштів, однак згодом у зв'язку із погіршенням матеріального становища не зміг вчасно та у повному обсязі здійснювати погашення кредитної заборгованості. Дана обставина на думку суду також свідчить про погодження позичальника з умовами укладеного Кредитного договору та відповідно виконання своїх зобов'язань за даним договором певний період часу.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валютна може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - гроші у національній або в іноземній валюті чи їх еквівалент. Норми статей 47 та 49 даного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (15-93) .

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, має обов'язкову силу для самих сторін.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти-гривні. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний Банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється НБУ. Згідно з ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (15-93) , валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Умовами кредитного договору встановлена валюта кредиту -долар США та еквівалент у гривні за курсом НБУ на день укладення договору, а отже твердження позивача за зустрічним позовом, що спірний договір, зокрема додаток № 1, що є його невід'ємною частиною, в якому вказані суми в іноземній валюті без визначення грошового еквіваленту у гривні, не порушує прав споживача кредиту, оскільки при укладанні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе обов'язки щодо погашення кредиту саме в доларах США, ОСОБА_1 повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.

Позивач, згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ОСОБА_1, отримуючи дохід в національній валюті - гривні, усвідомлював, що може здійснювати виконання боргових зобов'язань у національній валюті за курсом на день платежу, відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті. Сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

З вищевикладеного вбачається, що позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору не підлягають задоволенню.

Між тим, суд вважає необхідним зазначити, що питання щодо визнання недійсним правочину, яким банк збільшив розмір процентної ставки за кредитом, не може бути розглянуте судом, оскільки сторонами, зокрема банком, взагалі не надані докази укладення такого правочину в порядку п. 5.2. кредитного договору, а відтак оскаржується неіснуючий правочин.

Що стосується зустрічної позовної вимоги про зобов'язання перевести заборгованість за кредитним договором 11149924000 від 28 квітня 2007 року за курсом 1 долар США=5,05 грн., то суд вважає її необґрунтованою, оскільки як було встановлено вище, розмір боргу що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

На підставі ст. 16, 509, 525, 526, 533 549-552, 559, 611, 612, 615, 625, 629, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України (435-15) , ст. 1, 3, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про захист прав споживачів» (1023-12) , керуючись ст. 10, 60, 88, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд,

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк»про визнання недійсним договору споживчого кредиту, відмовити.

рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в Апеляційний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

КОПІЯ ВІРНА.

Суддя Нахімовського районного

суду міста Севастополя І.А. Пекарініна