Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді - Ганька І. І.,

при секретарі - Данилевич Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Перечинської районної кредитної спілки «Тур'я» про стягнення моральної шкоди та компенсації за відрив від звичайних занять за час розгляду справи,-

Позивач звернувся в суд із вищезазначеним позовом до Перечинської районної кредитної спілки «Тур'я», який мотивує тим, що у відповідності до укладеного трудового договору він з 06 вересня 2010 року по 31 березня 2011 року виконував роботу менеджера-касира Перечинської районної кредитної спілки «Тур'я». Період роботи склав сім місяців - один неповний місяць з 06 по 30 вересня 2010 року та шість повних місяців - з 01 жовтня по 31 березня 2011 року. Його посадовий оклад становив 1 500 грн. в місяць. Однак, за час роботи в спілці відносно нього було порушено ряд норм чинного законодавства про працю. Так, йому жодного разу не була виплачена заробітна плата, а 30 березня 2011 року його без будь-яких пояснень було усунуто від виконання своїх обов'язків. На вимогу в.о. голови правління Качко В.С. він передав їй ключі від приміщення спілки та грошові кошти, що знаходилися у касі спілки. З 01 квітня 2011 року він не зміг потрапити на своє робоче місце, оскільки вхідні двері були закриті та опечатані. Він неодноразово звертався до в.о. голови правління з проханням вирішити питання про його робоче місце, надати чергову відпустку за пророблений період, виплатити заробітну плату та звільнити з роботи. 04 травня 2011 року він подав заяву про звільнення його з роботи згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку із невиконанням адміністрацією спілки законодавства про працю. Але всі його заяви були залишені без відповіді. Для захисту своїх порушених прав він звернувся до суду, де під час розгляду справи між сторонами була укладена мирова угода, визнана ухвалою Перечинського районного суду від 14 листопада 2011 року, згідно якої відповідач взяв на себе зобов'язання виплатити позивачу заробітну плату за період роботи з 06 вересня 2010 року по 31 березня 2011 року в сумі 9 000 грн. та моральну шкоду в сумі 1 000 грн., а всього 10 000 грн. Крім цього, жодного запису про прийняття чи звільнення його з роботи у трудову книжку відповідачем не внесено, не видано наказу про його звільнення у зв'язку з чим він не може влаштуватись на іншу роботу. рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2012 року стягнуто з Перечинської районної кредитної спілки «Тур'я» на його користь 1 229,10 грн. за період затримки розрахунку, 716, 97 грн. компенсації за невикористану відпустку, 3 687,30 грн. вихідної допомоги, а також зобов'язано Перечинську районну кредитну спілку «Тур'я» видати наказ про звільнення його з роботи згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідні записи до трудової книжки. На даний час вказана мирова угода не виконана, жодних виплат на його користь не здійснено, чим нанесено моральну шкоду, яка виразилась у втраті нормальних життєвих зв'язків, що потягло за собою додаткові зусилля для організації його життя. Невиплатою належних йому платежів відповідач поставив його у важке матеріальне становище, відсутність можливості забезпечити елементарні людські потреби принижувала його гідність. Тому просить стягнути з відповідача на його користь 20 000 грн. моральної шкоди та компенсацію за відрив від звичайних занять за час розгляду справи, а також судові витрати.

Позивач у судове засідання не з'явився, однак подав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, не заперечив проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явилася, однак подала суду заяву, в якій просила розглянути справу без участі представника спілки та подала письмове заперечення, в якому просила відмовити в позові ОСОБА_1 повністю, оскільки спілка виконала перед останнім свої зобов'язання в повному обсязі, а строк звернення з вимогою про стягнення моральної шкоди, передбачений ст. 233 КЗпП України, минув. Що стосується вимоги позивача про компенсацію за відрив від звичайних занять за час розгляду справи, то у задоволенні такої також просила відмовити, оскільки така ним взагалі не вмотивована та не доведена.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановлено, що ОСОБА_1 в період з 06 вересня 2010 року по 31 березня 2011 року, працював у КС «Тур'я» на посаді менеджера-касира, що стверджується ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2011 року, рішенням цього ж суду від 02 квітня 2012 року та рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2012 року (а.с. 4-10).

Також вказаними судовими рішеннями зобов'язано Перечинську районну кредитну спілку «Тур'я» виплатити позивачу ОСОБА_1 заробітну плату за пророблений період з 06 вересня 2010 року по 31 березня 2011 року у сумі 9 000 грн., моральну шкоду у сумі 1 000 грн., внести у трудову книжку ОСОБА_1 запис про роботу в Перечинській районній кредитній спілці «Тур'я» на посаді менеджера-касира з 06 вересня 2010 року по 31 березня 2011 року; 1 229,10 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, 716, 97 грн. компенсації за невикористану відпустку, 3 687,30 грн. вихідної допомоги при звільненні, а також видати наказ про його звільнення з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідні записи до його трудової книжки (а.с. 4-10).

Згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року (v0005700-01) ), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Разом з цим, згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1, довідавшись про порушення своїх трудових прав, звертався за їх захистом до суду з позовом до Перечинської районної кредитної спілки «Тур'я» ще у 2011 році та січні 2012 року, тоді як з позовом про відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення своїх трудових прав звернувся лише 21 серпня 2012 року (а.с. 1).

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови у позові.

Отже враховуючи те, що позивачем пропущено трьохмісячний строк для звернення до суду за захистом свого порушеного трудового права, а питання про поновлення цього строку в порядку, передбаченому статтею 234 КЗпП України, ним не ставилося взагалі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Що стосується вимоги позивача в частині компенсації за відрив від звичайних занять, то така до задоволення також не підлягає, оскільки відповідно до ст. 85 ЦПК України, виплата такої проводиться стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 233, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 3, 11, 15, 60, 61, 212- 215, 218 ЦПК України, суд, -

У позові ОСОБА_1 до Перечинської районної кредитної спілки «Тур'я» про стягнення моральної шкоди та компенсації за відрив від звичайних занять за час розгляду справи - відмовити.

рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.