Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Кіровоградській області (далі - Управління), Кіровоградської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - Страхова компанія) про стягнення одноразової грошової допомоги

за заявою ОСОБА_3 від 31 травня 2017 року в частині перегляду ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року (суддя Притула К.М.),

У вересні 2003 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Управління передбачену частиною шостою статті 23 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" (чинного на час виникнення спірних відносин) одноразову допомогу у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження позивачем служби у кримінально-виконавчій системі.

Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 7 листопада 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2004 року, позов задовольнив, стягнув з Управління на користь ОСОБА_3 31 441 грн 14 коп. одноразової допомоги в розмірі трирічного грошового утримання.

Управління оскаржило зазначені судові рішення в касаційному порядку до Верховного Суду України, Судова палата в цивільних справах якого ухвалою від 8 лютого 2006 року на підставі пунктів 7, 10 розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС) у чинній на той момент редакції справу, як таку, що виникла з адміністративно-правових відносин, передала на розгляд Вищого адміністративного суду України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 липня 2008 року за наслідками касаційного перегляду в порядку КАС у відповідній редакції скасував рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 7 листопада 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2004 року про задоволення позову, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування рішень про задоволення позову ОСОБА_3 стало незалучення до участі в справі Страхової компанії, яка є належним відповідачем у цьому спорі про виплату страхової суми.

У ході нового розгляду Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 грудня 2008 року закрив провадження у справі, вказавши, що вона не підпадає під визначення публічно-правового спору, оскільки належний відповідач - Страхова компанія у правовідносинах, пов'язаних з виплатою страхових сум, не є суб'єктом владних повноважень. Позивача повідомлено про те, що його вимоги може бути розглянуто за правилами цивільної юрисдикції.

На зазначену ухвалу суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою від 22 вересня 2009 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у зв'язку з відсутністю поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про поновлення цього строку, апеляційну скаргу залишив без розгляду.

Ухвалою від 3 квітня 2014 року Вищий адміністративний суд України ухвалу апеляційного суду від 22 вересня 2009 року залишив без змін.

19 червня 2017 року ОСОБА_3 на підставі пункту 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України в чинній на той час редакції подав до Верховного Суду України заяву про перегляд судових рішеньу зв'язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

Обґрунтовуючи заяву, позивач послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 8 грудня 2016 року у справі "Чуканов та інші проти України", яким установлено порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалою від 31 жовтня 2017 року відкрила провадження за заявоюОСОБА_3про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 7 листопада 2003 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2004 року та ухвали Верховного Суду України (як суду касаційної інстанції) від 8 лютого 2006 року.

Цією ж ухвалою від 31 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_3 в частині перегляду судових рішень, ухвалених у порядку КАС, передано за належністю до Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України для вирішення питання про прийняття вказаної заяви відповідно до вимог цього Кодексу в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

До припинення діяльності Верховного Суду України з набранням чинності КАС (2747-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) суд не вирішив питання щодо відкриття провадження в згаданій вище частині заяви ОСОБА_3

Отже, заява ОСОБА_3 у названій вище частині вимог відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу VII"Перехідні положення"КАС у редакції згаданого Закону № 2147-VIII (2147а-19) розглядається Великою Палатою Верховного Суду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС у згаданій редакції підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. Передумова такого перегляду судових рішень відповідає тій, що визначена в пункті 3 частини першої статті 237 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, на підставі якого ОСОБА_3 подав заяву, що розглядається.

Позивач та представник Управління не з'явилися в судове засідання, про дату, час і місце якого їх було належно повідомлено. Від представника Страхової компанії надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 КАС зробила висновок про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи викладені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд судових рішень з огляду на таке. Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) Україна ратифікувала Конвенцію, тим самим взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в її розділі І (стаття 1 розділу ІКонвенції).

Пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Із рішення п'ятої секції ЄСПЛ від 8 грудня 2016 року у справі "Чуканов та інші проти України" та додатків до цього рішення (далі - Рішення) вбачається, що 28 листопада 2009 року ОСОБА_3 подав до ЄСПЛ заяву (№ 65999/09), у якій скаржився, зокрема, на надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

Зазначеним Рішенням ЄСПЛ оголосив прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_3 (№ 65999/09), щодо надмірної тривалості цивільних проваджень та відсутності в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, а також інші скарги відповідно до усталеної практики ЄСПЛ щодо невиконання або тривалого виконання рішень національних судів, а решту скарг у заявах, зокрема й у заяві ОСОБА_3, - неприйнятними.

ЄСПЛ постановив, що скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень.

ЄСПЛ також постановив, що:

a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в додатку до Рішення (ОСОБА_3 - 3900 євро), які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;

b) із закінченням указаного тримісячного строку до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

За змістом пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, установлює, зокрема, Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (далі - Закон № 3477-IV (3477-15) ).

Частиною першою статті 1 Закону №3477-IV визначено, що виконання рішення ЄСПЛ включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені в рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, уключаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частини третя згаданої статті Закону).

Принцип restitutio in integrum, за доводами заяви ОСОБА_3, має бути реалізовано за допомогою повторного судового розгляду з відновленням закритого судом провадження, а саме шляхом скасування ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року про закриття провадження в адміністративній справі № 2а-790/2008 з підстави непоширення на неї юрисдикції адміністративних судів та шляхом подальшого здійснення касаційного перегляду в порядку цивільного судочинства за касаційною скаргою відповідача на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 7 листопада 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2004 року, які прийнято по суті позовних вимог.

Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R(2000)2 "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини",наголошуючи на тому, що компетентні органи держави-відповідача самі вирішують, які заходи, зважаючи на наявні в національній правовій системі засоби, є найбільш відповідними для досягнення restitutio in integrum, зазначив, що у виняткових випадках повторний розгляд справи або поновлення провадження є найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом для цього.

Такі випадки в розумінні пункту ІІ вказаної Рекомендації характеризуються станом, коли:

- потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження (підпункт "і");

- рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (підпункт "ii").

У Рішенні, на яке ОСОБА_3 посилається як на підставу для скасування судових рішень, ЄСПЛ установив порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції стосовно "розумного строку розгляду" та вимог статті 13 Конвенції щодо права на ефективний засіб юридичного захисту саме у зв'язку з надмірною тривалістю судових розглядів.

При цьому Рішення не містить указівок на порушення національними судами при розгляді справи ОСОБА_3 положень законодавства як під час вирішення питання щодо підсудності справи й закриття в ній провадження, так і під час застосування наслідків пропуску строку апеляційного оскарження.

Зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухваленні Рішення, тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною внаслідок надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскарженого провадження, яким у цьому разі є закриття провадження в адміністративній справі з одночасним роз'ясненням позивачу правильного порядку звернення за захистом його права на отримання грошової допомоги (страхової суми).

Наслідки судового рішення щодо визначення підсудності спору не пов'язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту в результаті недотримання правила "розумного строку розгляду".

Таким чином, ураховуючи встановлене у Рішенні порушення положень Конвенції, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судового рішення, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи не відновить порушеного права ОСОБА_3 на розгляд справи протягом розумного строку та недотриманого у зв'язку з надмірною тривалістю судового розгляду права на ефективний засіб юридичного захисту.

У цій справі обов'язок держави виплатити ОСОБА_3 компенсацію в розмірі 3900 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені Рішенням порушення Конвенції.

Керуючись статтями 243, 345, 355, 356, 359, 361, 368, 369, підпунктом 3 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС (2747-15) , Велика Палата Верховного Суду

У задоволенні заяви ОСОБА_3 від 31 травня 2017 року в частині перегляду ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанова складена й підписана 10 квітня 2018 року.