803/1153/17 Про накладення арешту на банківські рахунки платника податків - 07.08.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у складі судді Мачульського В.В. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів Улицького В.З., Гулида Р.М., Кузьмича С.М. по справі № 803/1153/17 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області до фізичної особі-підприємця ОСОБА_1 про арешт коштів на рахунках платника податку,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до фізичної особі-підприємця ОСОБА_1 (далі - платник податків, відповідач у справі), в якому просила накласти арешт на кошти на рахунках платника податків.

17 січня 2018 року рішенням Волинського окружного адміністративного суду, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися на положеннях підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, який встановлює таку підставу застосування арешту майна, як відмова платника податків від проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення. Врахувавши судове рішення (набрало законної сили), яким скасовані накази податкового органу від 31 серпня 2017 року №2381 та №2382 про проведення фактичних перевірок, суди встановили відсутність підстав для застосування арешту майна.

У травні 2018 року податковим органом подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій позивач посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати судові рішення цих судів та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи касаційної скарги обґрунтовує безпідставним недопуском відповідачем посадових осіб позивача до проведення перевірки, що в свою чергу обумовило на підставі статті 94 Податкового кодексу України необхідність звернення з позовом до суду.

13 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано з Волинського окружного адміністративного суду справу № 803/1153/17.

31 липня 2018 року справа № 803/1153/17 надійшла на адресу Верховного Суду.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому вказує на наявність підстав для відмови у допуску до перевірки посадових осіб позивача з огляду на незаконність наказів про проведення перевірки, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі судові рішення відповідають у повному обсязі з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 31 серпня 2017 року податковим органом видано Наказ №2381 "Про проведення фактичної перевірки" згідно з яким, керуючись пунктом 20.1 статті 20, пунктом 75.1 статті 75, підпунктами 80.2.5, 80.2.6 пункту 80.2, пунктом 80.8 статті 80 Податкового кодексу України, статтею 35 Закону України "Про оплату праці" з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), наказано начальнику управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області Решетнику О.Л. забезпечити проведення фактичної перевірки міні-пивоварні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з питань дотримання вимог Податкового кодексу України (2755-17) , Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , перевірку провести протягом 10 діб, починаючи з 01 вересня 2017 року.

31 серпня 2017 року податковим органом видано Наказ №2382 "Про проведення фактичної перевірки" згідно з яким, керуючись тими самими нормами, наказано начальнику управління податків і зборів з фізичних осіб позивача Решетнику О.Л. забезпечити проведення фактичної перевірки бару "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з питань дотримання вимог Податкового кодексу України (2755-17) , Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , перевірку провести протягом 10 діб, починаючи з 01 вересня 2017 року.

Після ознайомлення з вказаними наказами та направленням на проведення фактичної перевірки власник торгових об'єктів платник податків (відповідач у справі) відмовився допустити перевіряючих до проведення перевірки, про що складено акти від 01 вересня 2017 року №335/0320-13-07, №336/03-20-13-07.

Не погодившись із прийнятими податковим органом 31 серпня 2017 року наказами №2581 та №2582 відповідач оскаржив їх в судовому порядку, за результатами апеляційного судового розгляду постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року у справі №876/11530/17 визнано протиправними та скасовано зазначені накази про проведення фактичних перевірок.

Ця постанова набрала законної сили 04 грудня 2017 року.

Зазначені фактичні обставини не є по суті спірними між сторонами, а основне спірне питання, що складає предмет заявлених вимог, перебуває в площені права, яке підлягає належному встановленню та наданні правової оцінки при вирішенні спірних питанням в межах справи.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та прийнятим судовим рішенням, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанції щодо відмови у задоволенні вимог з огляду на наступне.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені статтею 94 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 94.4 цієї статті арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Тобто, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

При чому, не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту, розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Крім того, частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Таким чином, з огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку Суд приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться в банку, з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках відповідача, відкритих в банківських установах.

Суд звертає увагу на те, що позовна заява, апеляційна скарга та касаційна скарга жодних доводів щодо наявності у відповідача податкового боргу та відсутності майна для погашення цього податкового боргу не містить, будь-які докази з цього приводу матеріали справи не утримують, відтак відсутні підстави для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.

Як вірно встановили суди попередніх інстанцій, податковий орган доводить наявність підстави для арешту коштів платника податків з посиланням на положення підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (не допуск до перевірки), в той час як накази про проведення перевірок визнані протиправними та скасовані у судовому порядку. Отже, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, встановивши підстави звільнення від доказування.

З огляду на вищенаведене, жодні доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, не можуть бути скасовані судові рішення, якими правильно вирішений спір по суті заявлених вимог лише з формальних обставин.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року по справі № 803/1153/17 залишити без змін.