Ковпаківський районний суд міста Суми у складі:

головуючого судді Чернобая О.І.,

при секретарі Дубровному А.А.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

особи в інтересах якої заявлений позов ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ковпаківського районного суду м.Суми цивільну справу за позовом Вільної профспілки Публічного акціонерного товариства "СНВО ім.М.В.Фрунзе" в інтересах ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "СНВО ім.М.В.Фрунзе" про визнання наказу незаконним, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

Профспілка звернулась до суду з вказаним позовом в інтересах ОСОБА_2 в якому зазначила, що ОСОБА_2 працював котельником 3 розряду котельно-зварювального цеха № 24 ВАТ "Сумське НВО ім.М.В.Фрунзе". Наказом від 03.12.2009 р. № 9298/ОК ОСОБА_2 було звільнено з роботи у зв’язку із скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України. Своїм рішенням від 26.04.2011 року Апеляційний суд Сумської області визнав незаконним звільнення ОСОБА_2 та поновив його на роботі. Не бажаючи продовжувати працювати на вказаному підприємстві, яке не дотримується законодавства про працю, 03.06.2011 року, ОСОБА_2 звернувся до роботодавця із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням внаслідок невиконання роботодавцем законодавства про працю (ч.3 ст. 38 КЗпП України). Дану заяву він подав профспілковому органу, який направив її роботодавцю. Проте, відповідач своїм наказом від 02.09.2011 року звільнив ОСОБА_2 з роботи на п.4 ст. 40 КЗпП України (прогул). Вважає своє звільнення за прогул незаконним, оскільки профспілка не давала своєї згоди на його звільнення з цієї підстави, крім того, вважає, що роботодавець був зобов’язаний звільнити його саме 03.06.2011 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України. Крім того, вважає, що він повинен був звільнений саме 03.06.2011 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України, то роботодавець повинен сплатити йому вихідну допомогу у розмірі його тримісячного середнього заробітку.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов підтримали у повному обсязі і просять суд визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_2 за прогули, визнати формулювання причин звільнення за прогули таким, що не відповідає чинному законодавству, зобов’язати відповідача звільнити ОСОБА_2 на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України з 03.06.2011 року, стягнути вихідну допомогу та середній заробіток за весь час затримки розрахунку, обґрунтувавши позов тими ж підставами, що зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала і суду показала, що дійсно рішенням апеляційного суду Сумської області від 26.04.2011 року, ОСОБА_2 був поновлений на роботі, на його користь був стягнутий середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. На виконання рішення суду роботодавець виніс наказ про поновлення ОСОБА_2 на роботі з 03.06.2011 року і ОСОБА_2 прибув в цей день на підприємство де був ознайомлений з вказаним наказом і йому було запропоновано приступити до роботи і надати трудову книжку для запису про поновлення на роботі, але ОСОБА_2 категорично відмовився приступати до роботи, пояснивши, що він працювати на ПАТ "Фрунзе" не збирається і пішов, трудову книжку не надав і в той же день 03.06.2011 року від профспілки надійшла заява про звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі п.3 ст. 38 КЗпП України з 03.06.2011 року. Роботодавець не згоден був звільняти ОСОБА_2 на підставі ч.3 ст 38 КЗпП України (322-08) , оскільки для цього не було підстав, після чого роботодавець ще декілька разів надсилав ОСОБА_2 листи з проханням з’явитись на підприємство, але той не з’являвся, після чого роботодавець звернувся до профспілки з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 за прогули, але профспілка такої згоди не надала, не обґрунтувавши причини відмови, тому наказом від 02.09.2011 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи за прогули. Вважає звільнення законним, оскільки ОСОБА_2 03.06.2011 року повинен був приступити до роботи, але він відмовився це робити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено, що рішенням колегії суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області від 26.04.2011 року, ОСОБА_2, був поновлений на роботі на посаді котельника 3 розряду зварювального цеху № 24 ВАТ "СНВО ім.М.В.Фрунзе" і на його користь був стягнутий середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 11 764 грн. /а.с.4-5/

На виконання даного рішення суду, роботодавцем ПАТ"СНВО ім.М.В.Фрунзе" 03.06.2011 року був винесений наказ № 5673/ОК про поновлення ОСОБА_2 на роботі з 03.06.2011 року і з цієї дати ОСОБА_2 повинен був приступити до роботи. /а.с.20/

З даним наказом про поновлення на роботі, ОСОБА_2 був ознайомлений під особистий підпис в той же день – 03.06.2011 року, що він підтвердив в судовому засіданні і ОСОБА_2 було запропоновано надати роботодавцю трудову книжку для здійснення запису про його поновлення на роботі.

Однак, незважаючи на це, ОСОБА_2, 03.06.2011 року до роботи не приступив, трудову книжку роботодавцю не надав і в цей же день через профспілку подав заяву про його звільнення з роботи на підставі п.3 ст. 38 КЗпП України, що він підтвердив в судовому засіданні. /а.с.10/

В судовому засіданні ОСОБА_2 суду пояснив, що незважаючи на поновлення його на роботі, він не збирався працювати на цьому підприємстві, оскільки протягом досить тривалого часу він вже працював на іншому підприємстві.

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що оскільки ОСОБА_2 подав роботодавцю заяву про звільнення з роботи 03.06.2011 року за п.3 ст. 38 КЗпП України, то роботодавець повинен був звільнити його з роботи за вказаною нормою закону саме з цієї дати.

Однак, такі твердження представника позивача є безпідставними, оскільки ОСОБА_2, 03.06.2011 року, подавши заяву про звільнення з роботи за п.3 ст. 38 КЗпП України, повинен був приступити в цей день до роботи і чекати на рішення роботодавця по суті його заяви, оскільки звільнення працівника із зазначених підстав є правом, а не обов’язком роботодавця.

В свою чергу роботодавець не погодившись із причиною звільнення за п.3 ст. 38 КЗпП України не повинен був виносити наказів про відмову у звільненні з цих підстав. Це не є обов’язком роботодавця звільняти працівника з роботи за п.3 ст. 38 КЗпП України.

ОСОБА_2 не з’являвся до відповідача щоб дізнатись чи задоволена його заява про звільнення із зазначених підстав чи ні.

Крім того, днем звільнення є останній робочий день працівника, тому ОСОБА_2 незважаючи на подання вказаної заяви про звільнення повинен був приступити до роботи.

Враховуючи, що ОСОБА_2, ні 03.06.2011 року, ні в подальшому так і не приступив до роботи, тому він допустив прогули без поважних причин, що давало право роботодавцю на його звільнення за прогули.

В судовому засіданні, як представник позивача, так і сам ОСОБА_2 суду показали, що єдиною причиною звільнення за п.3 ст. 38 КЗпП України є те, що відповідач звільнив ОСОБА_2 з роботи у 2009 році за п.1 ст. 40 КЗпП України незаконно, тому рішенням апеляційного суду ОСОБА_2 був поновлений на роботі, інших порушень трудового законодавства не має.

Але за те, що ОСОБА_2 незаконно був звільнений з роботи у 2009 році, він був поновлений судом у попередній посаді і на його користь судом був стягнутий середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тому ці порушення роботодавця були усунуті судом.

Таким чином, 03.06.2011 року, ОСОБА_2 не мав достатніх підстав для звільнення з роботи за п.3 ст. 38 КЗпП України за дії та рішення відповідача вчинені у 2009 році, які були предметом розгляду іншої справи за його позовом.

В даному випадку, для звільнення ОСОБА_2 з роботи з 03.06.2011 року за невиконання відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, обов’язковою умовою звільнення з цих підстав повинні бути нові порушення роботодавця законодавства про працю починаючи саме з 03.06.2011 року.

Відповідачем неодноразово, протягом червня та липня 2011 року надсилались ОСОБА_2 листи з пропозиціями з’явитись на підприємство і надати пояснення з приводу не виходу на роботу і надати трудову книжку.

Однак, ОСОБА_2 такі пропозиції проігнорував і до відповідача не з’являвся.

05.08.2011 року відповідачем було внесено подання до профспілки для надання згоди на звільнення ОСОБА_2 за прогули без поважних причин.

17.08.2011 року на адресу відповідача від профспілки надійшла письмова відмова у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 за прогули, яка є необґрунтованою в якій зазначено, що роботодавець був зобов’язаний звільнити ОСОБА_2 з роботи саме з 03.06.2011 року, тому згоди на його звільнення за прогули профспілка не надала. /а.с.9/

02.09.2011 року відповідачем був виданий наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи за прогули без поважних причин, оскільки з 03.06.2011 року і на день винесення наказу він був відсутній на роботі без поважних причин.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_2 не приступив до роботи з 03.06.2011 року і до моменту його звільнення, тим самим він допустив прогули без поважних причин, тому відповідач мав право звільняти його із зазначених підстав.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 38 п.3, 40 п.4, 43 КЗпП України,

В задоволенні позову Вільної профспілки Публічного акціонерного товариства "СНВО ім.М.В.Фрунзе" в інтересах ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу ПАТ "СНВО ім.М.В.Фрунзе" від 02.09.2011 року № 7962/ОК про звільнення ОСОБА_2 за п.4 ст. 40 КЗпП України, визнання формулювання причин звільнення ОСОБА_2 "Звільнений за прогули без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України" від 03.06.2011 року неправильним та таким, що не відповідає чинному законодавству, зобов’язанню Публічного акціонерного товариства "СНВО ім.М.В.Фрунзе" звільнити ОСОБА_2 за власним бажанням внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України з 03.06.2011 року, стягнення на користь ОСОБА_2 вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 03.06.2011 року по день прийняття рішення суду – відмовити за необґрунтованістю.

рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м. Суми протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.