РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2007 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка
3.1.
суддів Шимківа С.С., Ковалевича СП.
з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,
сторін та їх представників
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні
Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними
скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на
рішення Рівненського міського суду від 3 листопада 2006 року у
справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 і ОСОБА_3, треті особи на
стороні відповідачів без самостійних вимог - приватний нотаріус
ОСОБА_5, КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації", КП
"Рівненське міське бюро технічної інвентаризації"", про визнання
недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та зустрічним
позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідачки
без самостійних вимог - приватний нотаріус ОСОБА_6, КП "Рівненське
обласне бюро технічної інвентаризації", про визнання недійсним
договору дарування житлового будинку,
встановила:
Рішенням Рівненського міського суду від 3 листопада 2006 року
задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 і ОСОБА_3, треті особи на
стороні відповідачів без самостійних вимог - приватний нотаріус
ОСОБА_5, КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації", КП
"Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", про визнання
договору купівлі-продажу житлового будинку НОМЕР_1 наАДРЕСА_1,
який 31 жовтня 2003 року був укладений відповідачами ОСОБА_1 і
ОСОБА_3 між собою, недійсним.
ОСОБА_1 у задоволенні його зустрічного позову до ОСОБА_4,
треті особи на стороні відповідачки без самостійних вимог -
приватний нотаріус ОСОБА_6 і КП "Рівненське обласне бюро технічної
інвентаризації", про визнання недійсним договору дарування
спірного житлового будинку від 27.05.1999 р. відмовлено.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник
відповідача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 посилається на те, що його
довіритель, який раніше зловживав спиртним, перебував з колишньою
дружиною ОСОБА_4 у неприязних стосунках, тому наміру дарувати їй
спірний будинок, який він успадкував після смерті матері і в якому
проживав, не мав. Про дарування ним будинку ОСОБА_4 дізнався лише
в суді, обставин же самого дарування не пам"ятає. Його підпис у
договорі дарування почеркознавчою експертизою не підтверджений.
Спірний договір дарування був посвідчений на підставі документів,
які були видані некомпетентним органом - Рівненським
2
обласним БТI, до якого він за їх видачею не звертався. Рахує,
що зазначені документи були видані, а право власності його
довірителя ОСОБА_1 на спірний будинок в обласному БТI оформлені
обманним шляхом з ініціативи ОСОБА_4 Доводить, що укладений 31
жовтня 2003 р. ОСОБА_1 із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірного
будинку є законним, а сам ОСОБА_3 - його добросовісним набувачем.
Посилаючись на неврахування місцевим судом зазначених
обставин, просить апеляційний суд рішення у справі скасувати й
ухвалити нове на його користь.
Відповідач ОСОБА_3 у поданій апеляційній скарзі вказує, що
суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що спірний
договір дарування був посвідчений на підставі документів, які з
порушенням встановленого порядку були видані некомпетентним
органом - Рівненським обласним БТI, і до якого ОСОБА_1 за їх
видачею не звертався. Тому рахує, що підстави виникнення права
власності у ОСОБА_4 не є правомірними. Доводить, що укладений ним
31 жовтня 2003 р. з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірного
будинку є законним, а він сам - його добросовісним набувачем,
через що місцевий суд не вправі був задовольняти позовні вимоги
ОСОБА_4
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_3 також просить
апеляційний суд рішення у справі скасувати й ухвалити нове про
задоволення зустрічного позову ОСОБА_1
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть
участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані
докази та доводи апелянтів, колегія суддів приходить до висновку,
що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а ухвалене місцевим
судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом
нового рішення з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні
зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з
того, що договір дарування ОСОБА_1 27 травня 1999 року спірного
будинку на користь ОСОБА_4 був укладений з дотримання вимог
закону. У зв"язку з цим у 2003 році ОСОБА_1, переставши бути
власником цього будинку, не вправі був продавати його ОСОБА_3
Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не
можна, оскільки він не грунтується на матеріалах справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 набув права власності на
спірний будинок у 1993 році після смерті матері на підставі
свідоцтва про право на спадщину за законом і 29 листопада 1993
року зареєстрував його (право власності) у Рівненському міському
БТI.
Обгрунтовуючи свій позов ОСОБА_1, який через зловживання
спиртним у процесі розгляду справи допускав деяку непослідовність,
доводив, що не дарував і не міг подарувати цей будинок у 1999 році
ОСОБА_4, оскільки перебував з колишньою дружиною, яка заволоділа
його правоустановлюючими документами на будинок та вигнала з
квартири, у поганих стосунках. Через це наміру дарувати їй свій
будинок, який він успадкував після смерті матері і в якому
фактично проживав, не мав. Спірний договір дарування був
посвідчений на підставі документів, які незаконно були видані
некомпетентним органом - Рівненським обласним БТI, до якого він за
їх видачею взагалі не звертався. Рахує, що зазначені документи
були видані неправомірно, а його право власності на спірний
будинок в обласному БТI повторно було зареєстровано незаконно з
іні-
3
ціативи самої ОСОБА_4 Про договір дарування він дізнався лише
в суді у грудні 2003 року.
Такі пояснення ОСОБА_1 апеляційний суд рахує правдивими і
такими, що відповідають дійсності, оскільки вони підтверджуються
іншими доказами у справі.
З позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу від
5 липня 1999 року та відповідного рішення Рівненського міського
суду від 9 лютого 2000 року про задоволення цього позову
вбачається, що сторони припинили подружні стосунки і ведення
спільного господарства ще у 1996 році (цивільна справа №
2-557/2000), тобто задовго до спірного договору дарування.
Право власності ОСОБА_1 на житловий будинок після набуття ним
права власності в порядку спадкування було зареєстровано 29
листопада 1993 року в Рівненському міському БТI (а. с. 157) і
додаткової чи повторної його реєстрації в 1999 році ще й у
Рівненському обласному БТI не потребувало.
Більше того, така реєстрація нерухомості, розташованої у м.
Рівному, в обласному БТI була прямо заборонена рішенням
виконавчого комітету Рівненської міської радиНОМЕР_4 від 18 лютого
1998 року, яке (рішення) місцевим, апеляційним та Вищим
господарськими судами України було визнано правомірним (а. с.
46-56).
За визнанням ОСОБА_4 у судовому засіданні суду першої
інстанції (а. с. 36) перед оформленням договору дарування
довідка-характеристика на спірний будинок, який належав її
колишньому чоловікові, була видана їй на підставі особисто
написаної нею від імені ОСОБА_1 заяви. Всі документи в обласному
БТI були зроблені практично в один день (див. протокол судового
засідання апеляційного суду від 15 березня 2007 року).
Крім того, зі справи видно, що довідка-характеристика на
будинок була оформлена і видана всупереч нормативним вимогам, які
встановлені пунктами 2.1. і 2.2. Iнструкції про порядок видачі
довідок-характеристик на об"єкти нерухомого майна, що знаходяться
у власності юридичних та фізичних осіб та зареєстровані в бюро
технічної інвентаризації, затвердженої наказом Держжитлокомунгоспу
УкраїниНОМЕР_2 від 30.04.1996 р. Зокрема, без попереднього
замовлення власника чи уповноваженої ним особи та без
обов"язкового в таких випадках попереднього обстеження самого
об"єкта нерухомості, в один день.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 особисто у 1999 році із заявами
про додаткову перереєстрацію його права власності на спірний
будинок (помимо реєстрації його в міському БТI) та про видачу на
цей будинок довідки-характеристики з метою його відчуження і
реєстраційного посвідчення до обласного БТI не звертався. В
матеріалах обласного БТI таких його заяв немає.
Проведені три почеркознавчі експертизи доводів ОСОБА_4 про
особисте підписання ОСОБА_1 спірного договору дарування не
підтвердили (а. с.229-232, 263-275,305-311).
Сам ОСОБА_1, який незважаючи на травму прибув у судове
засідання апеляційного суду, свій підпис у договорі дарування
категорично заперечив. Пояснив, що підпис у цій угоді виконаний не
ним, хоч підпис подібний. Пояснив, що спірний буди-
4
нок є його батьківською спадщиною, яку він нікому не дарував.
Iншого майна в нього немає.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 припинив свої фактичні шлюбні
стосунки з ОСОБА_4 ще у 1996 році. ОСОБА_4 приватизувала квартиру,
право на проживання в якій мав і ОСОБА_1, після того, як ОСОБА_1 з
неї виписався в успадкований батьківський будинок.
Тому проаналізувавши усі викладені вище обставини в їх
сукупності, колегія суддів приходить до висновку про те, що в 1999
році ОСОБА_1 не мав наміру і не передавав безоплатно за договором
дарування свій будинок, який залишився йому після смерті матері та
був для нього фактично єдиним власним місцем проживання, на
користь ОСОБА_4
Згідно зі ст. 225 ЦК України 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
p., який був
чинним на час укладення спірної угоди, право відчуження майна,
крім випадків примусового продажу, належить власникові.
З урахуванням усього наведеного вище договір дарування
будинковолодіння НОМЕР_1 наАДРЕСА_1 від 27 травня 1999 року, за
яким ОСОБА_1 подарував його ОСОБА_4 й який був посвідчений
приватним нотаріусом ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі
підНОМЕР_3, відповідно до правил ст. 48 ЦК України 1963
( 1540-06 ) (1540-06)
p., що був чинним на час укладення спірної угоди,
підлягає визнанню недійсним.
За таких обставин ОСОБА_1, на переконання колегії суддів, як
законний власник спірного будинковолодіння вправі був 31 жовтня
2003 року продати його ОСОБА_3, який з того часу і до
сьогоднішнього дня відповідно до досягнутої між ними окремої
домовленості опікується ОСОБА_1, забезпечуючи його постійним
місцем проживання та доглядом через отриману ним травму.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що
відповідно до правил ст. 145 ЦК України 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
р.
ОСОБА_3, який нічого не знав про договір дарування від 27.05.1999
p., є добросовісним набувачем спірного будинку за плату.
Доводи ОСОБА_4 про недійсність договору купівлі-продажу від
31.10.2003 року через обставини, які викладені вище, на увагу не
заслуговують, у зв"язку з чим апеляційним судом як непереконливі
та безпідставні відхиляються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 48 ЦК України 1963
( 1540-06 ) (1540-06)
р., ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
вирішила:
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 3 листопада 2006 року
скасувати.
ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про
визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку
НОМЕР_1 наАДРЕСА_1, який 31 жовтня 2003 року був укладений між
ОСОБА_1 і ОСОБА_3, відмовити за безпідставністю.
5
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 задовольнити.
Договір дарування житлового будинку НОМЕР_1 наАДРЕСА_1, за
яким ОСОБА_1 27 травня 1999 року подарував його ОСОБА_4 й який був
посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстрований у
реєстрі підНОМЕР_3, визнати недійсним.
Заходи забезпечення позову, які були вжиті у даній справі,
скасувати.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту
його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до
Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним
законної сили.