Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2017 (суддя - Ільчишин Н.В.) у справі №803/530/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ) від 23.10.2013 №0009462201 згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 22990,00 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2017 апеляційну скаргу Луцької ОДПІ залишено без руху та запропоновано протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї ухвали усунути недоліки шляхом надання доказів, які б вказували на дату надходження відповідного фінансування витрат на оплату судового збору.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2017 відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження; у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Луцької ОДПІ відмовлено у зв'язку тим, що викладені апелянтом обставини та подані в їх підтвердження докази не свідчать про поважність причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження відповідач оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі Луцька ОДПІ просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2017 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що в межах встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України ним було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції у даній справі, яка була повернута у зв'язку з несплатою судового збору. Неможливість усунення недоліків була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору. Скориставшись правом на повторне звернення відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, однак, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Згідно з частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) , кожен має право на розгляд його справи судом.

В той же час, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування зазначеної Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), наголошує, що заявник повинен діяти з належною сумлінністю, швидко та відповідно до ситуації (рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України").

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу відповідача на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 вперше отримано судом 15.08.2016 (т. 2 а.с.31).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2016 апеляційну скаргу Луцької ОДПІ повернуто особі, яка її подала.

30.12.2017 Луцька ОДПІ повторно звернулась з апеляційною скаргою на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2016. В обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження відповідач посилався на відсутність коштів на сплату судового збору при поданні первинної скарги.

В межах строку, наданого для усунення недоліків відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2017 заявником апеляційної скарги не подано доказів несвоєчасного поступлення необхідних асигнувань з бюджету на його казначейський рахунок, а також не вказано часу надходжень.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, заявником апеляційної скарги жодних документів які б підтверджували здійснення ним заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору (подання службових записок), а також результати зазначених заходів) не надано.

Таким чином, суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, у зв'язку з чим підстави для поновлення такого строку відсутні.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.