Р I Ш Е Н Н Я
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2007року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів - Карпук А.К., Здрилюк О.I.,
при секретарі Губарик К.А.,
з участю позивача ОСОБА_1,
відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист
права власності та знесення самочинного будівництва за апеляційною
скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного
суду від 18 вересня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_4.
відповідачі - ОСОБА_2. ОСОБА_3,
представник відповідачів - ОСОБА_5.
Колегія суддів -
встановила:
27 травня 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про захист права власності та знесення
самочинного будівництва, мотивуючи його тим, що рішенням Луцького
міськвиконкому НОМЕР_1 узаконено розпочате ним на належній йому
земельній ділянці самочинне будівництво добудов до житлового
будинку.
Весною 2004 року відповідачі самочинно розпочали будівництво
добудови до власного будинку і гаража поряд з його земельною
ділянкою з порушенням будівельних, санітарних та протипожежних
норм.
Актом обстеження суміжних присадибних ділянок, складеним
14.06.2005 року спеціалістами ТАПМ "Волиньархпроект" встановлено,
що відповідачами порушено вимоги п.2.10 ДБН 79-92 "Житлові будинки
для індивідуальних забудовників України". Протипожежні відстані
між даними будівлями (3 ступеня вогнетривкості) повинні становити
мінімум 8 метрів. А фактична відстань від добудови до існуючого
металевого гаража становить 1,06 метра.
Враховуючи наведене, просив захистити його права власності
шляхом визнання неправомірними дій відповідачів по спорудженню
добудови до належного їм житлового
будинку та гаража, розташованих на АДРЕСА_1 і зобов*язати їх
знести вказані будівлі за власний рахунок.
В суді першої інстанції позивач зменшив позовні вимоги і
просив знести відповідачів лише самочинно побудований гараж
IНФОРМАЦIЯ_1.
Рішенням Луцького міськрайонного суду 18 вересня 2006 року
задоволено позов ОСОБА_1.
Зобов*язано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 знести самочинно побудований
гараж IНФОРМАЦIЯ_1, розташований на земельній ділянці, що на
АДРЕСА_1.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду 18 грудня
2006 року стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в користь держави судовий
збір в розмірі 8 грн. 50 коп. - по 4 грн. 25 коп. з кожного.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати
рішення суду та ухвалити нове - про відмову в позові.
Вважає, що судом порушено норми матеріального і
процесуального права.
Апелянт зазначає, що суд прийняв позовну заяву, яка не
відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, не залучив до
участі в справі виконком Луцької міської ради, не визнав обставин,
встановлених судовим рішенням від 05.12.2005 року стосовно спірної
будівлі.
Також не взято до уваги, що позивач не являється
співвласником їх земельної ділянки, житлового будинку чи
будь-якого іншого майна, не вказав, які саме його права та
інтереси порушено. Крім того, проводячи самочинне будівництво
своїх добудов, позивач сам порушив протипожежні розриви,
неприпустимо близько наблизившись до належного їм будинку.
Заслухавши відповідачів, які апеляційну скаргу підтримали,
позивача, який апеляційну скаргу заперечив, перевіривши доводи
апеляційної скарги, законність і обгрунтованість рішення суду,
колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга
підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої
інстанції - до скасування з ухваленням нового рішення про відмову
в позові з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції
виходив з того, що відповідачами проведено самочинне будівництво
гаража з порушенням державних будівельних норм і правил, без
отримання відповідних дозволів, з порушенням протипожежної
відстані від гаража до житлового будинку позивача, чим порушено
права власності позивача.
Проте, такі висновки суду суперечать встановленим обставинам
справи і зроблені з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до вимог ч.З ст.375 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право
власника на забудову здійснюється ним за умови додержання
архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм
і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її
цільовим призначенням.
Так, в суді апеляційної інстанції з пояснень позивача
встановлено, що будівництво металевого гаража, який розташований
на належній йому земельній ділянці останній провів самочинно, його
відстань від будинку, який на даний час належить відповідачам і на
час будівництва металевого гаража не змінилась, відстань від
самочинно побудованого гаража відповідачів до належного йому
будинку є значною і такою ж, яка була до його побудови.
Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
кожна
сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не приєднав жодного доказу в підтвердження того, що
самочинно проведені добудови до належного йому житлового будинку
та побудований ним металевий гараж є його власністю у визначеному
законом порядку.
Iз приєднаного позивачем технічного паспорта на житловий
будинок вбачається, що він виготовлений 22.11.1990 року (а.с. 14).
Самочинне будівництво позивачем проводилось уже після
виготовлення цієї технічної документації.
Посилання позивача на узаконення самочинно проведених ним
добудов рішенням Луцького міськвиконкому НОМЕР_1 не відповідає
тексту цього рішення.
Так, із рішення виконкому Луцької міської ради НОМЕР_1
вбачається, що позивачу дозволено завершити самовільно розпочате
розширення житлового будинку на приватизованій земельній ділянці
на АДРЕСА_1 (згідно з погодженим проектом) згідно з додатком, а
також покладено на нього певні зобов*язання, останнє з яких -
оформити державну реєстрацію права власності на об*єкт (а.с.22).
Жодних доказів про оформлення державної реєстрації права
власності на самочинні добудови - позивач не надав.
В судовому засіданні відповідачі пояснили, що будівництво
гаража ними проведено без зміни відстаней між житловими будинками,
належними сторонам. Тобто відстані залишились такими ж. які й буди
до початку будівельних робіт.
Враховуючи наведені обставини, досліджені в судовому
засіданні докази, колегія суддів вважає, що висновки суду першої
інстанції про задоволення позовних вимог суперечать встановленим
обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального
права, що згідно з ст.309 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є підставою для
скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.
Колегія суддів приходить до висновку, що порушень будь-яких
прав власності позивача судом не здобуто, а тому в задоволенні
позову слід відмовити.
Відповідно підлягає до скасування і додаткове рішення суду
першої інстанції від 18.12.2006 року про стягнення з відповідачів
в користь держави судового збору.
Разом з тим. не заслуговують на увагу посилання апелянта на
те. що суд прийняв позовну заяву, яка не відповідає вимогам ст.
119 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, не залучив до участі в справі
виконком Луцької міської ради, не визнав обставин, встановлених
судовим рішенням від 05.12.2005 року стосовно спірної будівлі,
оскільки позивачем недоліки позовної заяви усувались, рішення суду
на будь-які права та обов*язки виконкому Луцької міської ради не
впливає, а судовим рішенням від 05.12.2005 року будь-яких обставин
стосовно спірного гаража IНФОРМАЦIЯ_1 не встановлювалось.
Керуючись ст.ст.209. 307, 309. 313, 314, 316 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, на підставі ст.ст.316 ч.I. 375 ч.З ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, колегія суддів. -
ВИРIШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 18 вересня 2006 року
та додаткове рішення цього ж суду від 18 грудня 2006 року в даній
справі скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист права
власності та знесення самочинно побудованого гаража IНФОРМАЦIЯ_1,
розташованого на земельній ділянці, що на АДРЕСА_1 -відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і
може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до
Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання
законної сили.