РIШЕННЯ
Iменем України
23 січня 2007 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого: Литвиненко I.В.
суддів: Iшутко В.М., Заболотного В.М.
при секретарі: Куксі М.В.
з участю: сторін, адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на боці сторін.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові
справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Прилуцького
міськрайонного суду від 14 листопада 2006 року по справі за заявою
ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім"єю без
реєстрації шлюбу,-
встановив:
ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про встановлення факту
проживання однією сім"єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу,
посилаючись на те, що з відповідачкою він з 1975 року перебував у
шлюбі, який був розірваний рішенням Прилуцького міського суду в
1993 році. Шлюб хоча і розірвали, але вони продовжували жити
разом. Сімейно -шлюбні відносини та ведення спільного господарства
не припиняли до початку липня 2006 року.
До суду звернувся, оскільки хворіє, є інвалідом 3 групи і не
відомо, що з ним може статися.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 14.11.2006 року
заява ОСОБА_4 задоволена, встановлений факт того, що ОСОБА_4 та
ОСОБА_3 проживали однією сім"єю без реєстрації шлюбу з 18.02.1993
року по 01.07.2006 року.
На рішення суду подана ОСОБА_3 апеляційна скарга, в якій вона
просить рішення скасувати і закрити провадження у справі.
ОСОБА_3 посилається на те, що проживала з заявником після
розірвання шлюбу, оскільки не було іншого житла, неможливо було
поділити будинок в натурі. Окремо вели господарство, шлюбних
відносин між ними не
2
було. Не прийняв суд до уваги той факт, що ОСОБА_4
неодноразово застосовував до неї фізичне насильство, що
підтверджено поданими заявами про факти побиття до органів
внутрішніх справ. Такі обставини підтверджують, що проживати
однією сім"єю з людиною, яка знущалася після 2000 року було
неможливо. Вказує на те, що проживали вони однією сім"єю лише до
2000 року. Також, посилається на те, що на той час діяв КпШС
України ( 2006-07 ) (2006-07)
, а з 01.01.2004 року набрав чинності Сімейний
Кодекс України ( 2947-14 ) (2947-14)
, який не передбачав поняття, як
фактичні шлюбні відносини, а тому факт проживання однією сім"єю до
2000 також неможливо визнати.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказує на те, що
в період спільного проживання була приватизована квартира в м.
Прилуки і ніхто не звертався до суду про її розподіл, оскільки
вони проживали разом і вели спільне господарство. Факт спільного
проживання ОСОБА_4 підтвердила в судовому засіданні та в
апеляційній скарзі, підтвердила, також що вони вели спільний
бізнес. Вважає, що суд постановив рішення без будь-яких порушень
норм права, повно, всебічно, об"єктивно з"ясував всі обставини
справи, дав доказам правильну юридичну оцінку.
Задовольняючи заяву ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з
того, що факт спільного проживання заявника та заінтересованої
особи підтверджується не тільки показами свідків, але і
поясненнями ОСОБА_3 і тим фактом, що після розірвання шлюбу в 1993
році сторони залишилися проживати разом, жодна із сторін не
ставила питання розподілу майна, вони сумісно проводили ремонт
квартири та її переобладнання, придбавали ліки, відвідували одне
одного в лікарні, вели спільний сімейний бізнес.
Вислухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду,
перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали
справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає
задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення
про відмову в задоволенні заявлених вимог виходячи з наступного.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_4, суд виходив з того, що факт
спільного проживання сторін підтверджений в судовому засіданні,
проте, з таким висновком не може погодитись апеляційний суд з
таких підстав.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, суд
розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім"єю
чоловіка та жінки без шлюбу.
Відповідно до ст.259 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, у рішення суду
повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом,
мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд
установив цей факт.
3
Відповідно до вимог ч.2. ст.3 Сімейного кодексу України
( 2947-14 ) (2947-14)
, сім"ю складають особи, які спільно проживають,
пов"язані спільним побутом, мають взаємні права та обов"язки.
Розглядаючи справу по суті, суд не встановив спільного
проживання, ведення спільного побуту, існування взаємних прав та
обов"язків сторін, та не встановив мету встановлення факту.
Суд першої інстанції, встановлюючи факт проживання однією
сім"єю ОСОБА_4 і ОСОБА_3 зазначив, що цей факт підтверджений не
тільки показами свідків, але і поясненнями самої ОСОБА_3, яка
погодилась, що після розірвання шлюбу, сторони продовжували
проживати, як одна сім"я, продовжували вести спільний бізнес,
проте, з цим висновком не може погодитись апеляційний суд,
оскільки допитані свідки зі сторони заявника ОСОБА_5 та ОСОБА_6,
зазначили, що сторони проживали разом, але, не підтвердили ведення
спільного побуту та господарства сторонами.
ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердила спільне проживання з
заявником лише до 2000 року (а.с.22 зв.). Такі ж пояснення вона
надала і в засіданні апеляційного суду. Ведення спільного бізнесу
не може бути підтвердженням спільного проживання сторін однією
сім"єю.
Те, що після розірвання шлюбу жодна із сторін не ставила
питання про поділ спільного майна, ні в добровільному порядку, ні
в судовому, не дає підстав для встановлення факту спільного
проживання однією сім"єю.
Доводи апеляційної скарги щодо непогодження ОСОБА_3 з
рішенням суду, як таким, що постановлено з порушенням норм права,
сприймаються до уваги, оскільки підтверджуються вищевикладеним.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 256-259, 303,
307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, апеляційний
суд,
Вupішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 14 листопада 2006
року скасувати.
В задоволенні заяви ОСОБА_4 про встановлення факту проживання
однією сім"єю без реєстрації шлюбу -відмовити.
Рішення набирає чинності негайно після його ухвалення і може
бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України на
протязі двох місяців після набрання законної сили.
Головуючий: Судді: