Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року (суддя Волкова Л.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року (судді: Перова Т.С. (головуючий), Дюкарєва С.В., Жигилій С.П.) у справі № 820/13380/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень - рішень №0001072208 від 11.07.2013, №0001032208 від 11.07.2013, №0002092206 від 04.10.2013 та №0002102206 від 04.10.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що витрати та податковий кредит позивачем було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями та на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року, позов задоволено частково, скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення №0002092206 від 04.10.2013 та №0002102206 від 04.10.2013, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач мав право на формування витрат та податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій (від контрагентів отримано товар та роботи в межах укладених договорів поставки та підряду), натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Рішення судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог обґрунтовано тим, що за результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення №0001072208 від 11.07.2013 та №0001032208 від 11.07.2013 є відкликаними.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства в повному обсязі.

В доводах касаційної скарги відповідач вказує на те, що судами не було належним чином перевірено та надано правової оцінки обставинам справи щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами ПП "ТЕТІС-АС", ТОВ "САВОЛА", ТОВ "ПРОМРЕММОНТАЖ", що було встановлено під час проведення перевірки. Як на підставу нереальності таких операцій контролюючий орган посилається на відсутність ПП "ТЕТІС-АС" та ТОВ "ПРОМРЕММОНТАЖ" за юридичними адресами, несплата контрагентами (2-га та послідуючі ланки) податкових зобов'язань, наявність податкової інформації щодо проведення контрагентами транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди по ланцюгах постачання.

Товариство надало заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій про реальність здійснення господарських операцій з контрагентами та просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року - без змін.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ (2147а-19) , що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для зменшення сум від'ємного значення з податку на прибуток та з податку на додану вартість (ПДВ), згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 26.06.2013 №1194/22032952061, оформленого за результатом проведеної документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ "Мерефянська скляна компанія" з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по операціям з ПП "ТЕТІС-АС" за період березень 2012 року - серпень 2012 року, ТОВ "САВОЛА" за період квітень 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року, серпень 2012 року, ТОВ "ПРОМРЕММОНТАЖ" за період лютий 2012 року, квітень 2012 року, липень 2012 року, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 407 987,00 грн та занижено податок на додану вартість на загальну суму 381 108,00грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції в межах договорів підряду та постачання, укладених з контрагентами ПП "ТЕТІС-АС", ТОВ "САВОЛА", ТОВ "ПРОМРЕММОНТАЖ", не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на наявну інформацію в базах даних контролюючого органу та отриману податкову інформацію від інших контролюючих органів щодо вказаних контрагентів (актів щодо неможливості проведення зустрічних звірок) за наслідками яких встановлено певні порушення контрагентами податкового законодавства (відсутність за юридичною адресою, несплата податкових зобов'язань, не звітування до контролюючих органів, відсутність матеріальних та трудових ресурсів для проведення відповідних видів діяльності).

На підставі акту та вказаних висновків контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001072208 від 11.07.2013, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 381 108,00 грн та №0001032208 від 11.07.2013, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток у розмірі 407 987,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002102206 від 04.10.2013, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 380 287,00 грн та № 0002092206 від 04.10.2013, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 403 883,00 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом норм Податкового кодексу України (2755-17) , зокрема статей 138, 139 та 198, право платника податків на формування витрат та включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є підтвердження обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат та податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як договори, видаткові та податкові накладні, рахунки - фактури, платіжні доручення, товарно - транспортні накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, виконавчо - технічна і дозвільна документація на пуск газу. Встановлено також і безпосередню пов'язаність отриманих результатів робіт (послуг) та придбаного товару з господарською діяльністю позивача.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів підряду та поставки, укладених з позивачем, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Колегія суддів не бере до уваги і посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаних робіт у контрагентів, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, детально досліджено кожну господарську операцію позивача з вищезазначеними контрагентами, за якими Товариством було сформовано витрати та податковий кредит, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом як в запереченні на позовну заяву так і апеляційній скарзі, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в касаційній скарзі (аналогічні тим, що були зазначені в запереченні на позов та апеляційній скарзі) щодо цього не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Також суд зазначає, що доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в акті перевірки, в запереченні на позовну заяву, в апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

Отже, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону, що діяв на момент прийняття оскаржуваних рішень (частина перша ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) підтверджено належними та допустимими доказами правомірність формування витрат та податкового кредиту за реально вчиненими господарськими операціями.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, враховуючи статті 44, 138, 139, 198 Податкового кодексу України колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд,

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року у справі № 820/13380/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.