2-7380|10 Про визнання права власності на спільне майно подружжя - 08.12.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканді ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок", відділу державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової Світлани Миколаївни про визнання права власності на спільне майно подружжя,

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду і просить визнати недійсним шлюбний договір від 07 березня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М та зареєстрований в реєстрі за №у-111, поділити майно, яке було придбано під час шлюбу подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_2, і є їх спільною сумісною власністю, визначити, що після поділу майна ОСОБА_1 належить на праві особистої приватної власності : автомобіль Lexus GX 470 державний номерний знак НОМЕР_7, придбаний 25.10.2006р., мотоцикл KAWASAKI, державний номерний знак НОМЕР_2, придбаний 21.07.2004р., мотоцикл SUZUKI BOULEVARD M109R, державний номерний знак НОМЕР_3, придбаний 27.06.2008р., 1\2 частину гаража №25, який знаходиться у АДРЕСА_2; ? частину житлового будинку, який розташований на земельній ділянці площею 0,05га, яка знаходиться на території Бобрицької сільської ради, с\т "Стимул" в Києво-Святошинському районі Київської області; ? частину квартири АДРЕСА_1. Визначити, що після поділу майна ОСОБА_2 належить на праві особистої приватної власності : автомобіль Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_4, придбаний 05.12.2007р., мотоцикл BENELLI TNT 1130, державний номерний знак НОМЕР_5, придбаний 18.03.2008р., ? частину гаража №25, який знаходиться у АДРЕСА_2; ? частину житлового будинку, який розташований на земельній ділянці площею 0,05 га, яка знаходиться на території Бобрицької сільської ради, с\т "Стимул" в Києво-Святошинському районі Київської області; 1\2 частину квартири АДРЕСА_1, виділити у власність ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВ "Сканді ЛТД" в розмірі 231 407,86грн., частку у статутному капіталі ТОВ "Сканрок" в розмірі 10 379 864,20грн. та зобов’язати ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 15 000 000грн., а у разі його відмови сплатити вказану суму добровільно, стягнути її в примусовому порядку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане майно було придбано в період шлюбу, грошові кошти до статутних фондів вказаних товариств внесені також під час спільного проживання. Отже позивач вважає, що має рівне з відповідачем право на володіння, розпорядження та користування спільним майном. Шлюбний договір позивач вважає недійсним, оскільки останній ставить її у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а також вирішує питання щодо майнових прав, які підлягають державній реєстрації, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_5 підтримала вимоги позивача, наполягала на їх задоволенні, в обґрунтування вимог посилалась на обставини викладені в позовній заяві. Також представник позивача просила не брати суд до уваги рішення Святошинського районного суду м. Києва, оскільки даним рішення не було встановлено час припинення подружніх сосунків між сторонами.

Представник відповідача ОСОБА_6 під час судового розгляду вимоги позивача визнала в частині поділу гаражу, оскільки він дійсно придбаний в період шлюбу між сторонами та під час ведення спільного господарства. Решта майна, як зазначила представник відповідачем було придбано після припинення подружжям ведення спільного господарства, що підтверджується судовим рішенням по справі про розлучення. Також представник зазначав про необґрунтованість вимог позивача про визнання недійсним шлюбного договору та стягнення грошової компенсації за частки в статутному фонді ТОВ"Сканді ЛТД" та ТОВ "Сканрок", оскільки для цього не існує жодних підстав.

Треті особи ТОВ "Сканді ЛТД", ТОВ "Сканрок", відділ державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова С. М. будучи повідомленими про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з’явились, своїх представників не направили.

Суд вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6, дослідивши письмові докази надані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень, прийшов до наступного висновку.

30 квітня 1982 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований в відділі запису актів громадянського стану Жовтневого, Радянського та Шевченківського районів м. Києва (Палац реєстрації шлюбів "Жовтневий").

рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Судом було встановлено, оскільки взято до уваги, ту обставину, що з квітня 2006 року сторони припинили шлюбні стосунки, не ведуть спільного господарства, мають окремий бюджет, разом не проживають. Також було встановлено, що позивач підтримує фактичні шлюбні відносини з іншою жінкою і 31.03.2008р. у них народився син.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України (1618-15) обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України (1618-15) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі, в тому числі пояснень сторін.

З огляду на зазначене суд вважає таким, що заслуговує на увагу посилання представника відповідача щодо встановлення судовим рішенням часу припинення шлюбних відносин між сторонами з квітня 2006 року.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу,належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини шостої ст. 57 Сімейного кодексу України (2947-14) суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Пленум Верховного Суду України в постанові №11 від 21.12.2007 року (v0011700-07) зазначив, що якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

За період шлюбу сторонами було спільно набуто нерухоме майно у вигляді гаража №25, який знаходиться у АДРЕСА_2.Вказана обставина встановлена судом виходячи із договору купівлі-продажу гаража, укладеного 27 листопада 1998 року та зареєстрований відповідно до чинного законодавства 07 грудня 1998 року.

Також під час шлюбних відносин сторонами було набуто рухоме майно у вигляді мотоцикла KAWASAKI державний номерний знак НОМЕР_2, оскільки останній був придбаний 21 липня 2004 року та зареєстрований відповідно до чинного законодавства.

Автомобіль Lexus GX 470 державний номерний знак НОМЕР_7, придбаний 25.10.2006р., мотоцикл HONDA GL 1800 А, державний номерний знак НОМЕР_8, придбаний 10.08.2006р., мотоцикл SUZUKI BOULEVARD M109R, державний номерний знак НОМЕР_3, придбаний 27.06.2008р., автомобіль Toyota Prado, державний номерний знак НОМЕР_4, придбаний 05.12.2007р., мотоцикл BENELLI TNT 1130, державний номерний знак НОМЕР_5, придбаний 18.03.2008р. не є об’єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2, оскільки придбано відповідачем ОСОБА_2 під час окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Житловий будинок, який розташований на земельній ділянці площею 0,05га, яка знаходиться на території Бобрицької сільської ради, с\т "Стимул" в Києво-Святошинському районі Київської області не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2, оскільки останній був побудований батьком ОСОБА_2 ОСОБА_7

Так, із наданих представником відповідача письмових доказів вбачається, що ОСОБА_7 з 1989 року і до дня смерті, тобто 01.05.2000р. був членом товариства "Стимул" та користувачем земельної ділянки АДРЕСА_3, в Києво-Святошинському районі Київської області. Після смерті ОСОБА_7 у члени товариства був прийнятий відповідач ОСОБА_2 При цьому будівництво будинку розпочалось з 1989 року та закінчилось в 1995 році. З 2003 року членами садового товариства розпочалась приватизація земельних ділянок.

На підставі рішення Києво-Святошинської райдержадміністрації від 25 квітня 2003 року 160а ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельна ділянка площею 0,050 га, розташована на території Бобрицької сільської ради с/т "Стимул".

Із наданого представником позивача звіту про незалежну оцінку вартості будівель і споруд домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_3 вбачається, що забудова житлового будинку має 1993 рік.

Із заяви ОСОБА_8, дружина ОСОБА_7 видно, що будівництво садового будинку було завершено в 1995 році.

Оцінюючи вказані дані та відсутність інших достовірних доказів щодо часу будівництва житлового будинку та участі в ньому подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд находить безпідставним твердження позивача та її представника про те, що житловий будинок є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2. оскільки він був збудований іншою особою, а саме користувачем земельної ділянки ОСОБА_7 та на даний час не введений в експлуатацію та не має державної реєстрації.

07 березня 2007 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. Даним договором сторони визначили свої майнові права та обов’язки у шлюбі і на випадок його розірвання, а саме квартира АДРЕСА_1, що буде придбана та зареєстрована на ім’я ОСОБА_2 під час шлюбу, є його особистою власністю, незалежно від того, чи збільшилось це майно у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат,а також внаслідок особистих затрат( витрат) ОСОБА_1, і при відчуженні зазначеного майна отримані гроші належатимуть ОСОБА_2 особисто.

Із пояснень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової С.М. поданих до суду вбачається, що під час укладення шлюбного договору нотаріусом було роз’яснено правові наслідки обраного сторонами правового режиму майна, підписуючи договір ОСОБА_1 чітко і адекватно виразила свою волю на укладення правочину саме такого змісту, усвідомлюючи при цьому в повній мірі правові наслідки його укладення та можливі зміни відносин сторін у майбутньому.

Відповідно до ст.93 Сімейного кодексу України (2947-14) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом,а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватись у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 97 Сімейного кодексу України (2947-14) сторони можуть домовитись про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст.60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них . Сторони можуть домовитись про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 103 Сімейного кодексу України (2947-14) шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, пава та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України (435-15) .

Під час судового розгляду не було встановлено обставин, які б давали підстави вважати шлюбний договір недійсним. Так, суд виходить з недоведеності позивачем вимоги недійсності укладеного нею правочину. Відсутні будь-які докази вважати, що вказаний шлюбний договір поставив позивача ОСОБА_1 у невигідне матеріальне становище, чи був укладений проти її справжньої волі.

Суд виходить з того,що шлюбний договір було укладено сторонами під час фактичного припинення шлюбних відносин, що давало їм право визначити правовий режим нерухомого майна, а саме незавершеного будівництвом об’єкту – квартири АДРЕСА_1, який було введено в експлуатацію 27 червня 2008 року.

Вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 15 000 000грн., як частку в спільному майні подружжя за частку у статутному капіталі ТОВ "Сканді ЛТД" та ТОВ "Сканрок"суд відхиляє з наступних підстав.

Дійсно відповідач ОСОБА_2 є засновником ТОВ "Сканді ЛТД" та ТОВ "Сканрок". Розмір внеску до статутного фонду відповідача до ТОВ "Сканді ЛТД" склала 231 407,86грн., до ТОВ "Сканрок" -1 153 318,25грн.

Під час судового розгляду представник позивача обґрунтовуючи свої вимоги щодо стягнення грошової компенсації, зазначав лише про те, що грошові кошти були внесені чоловіком до статутного фонду в період шлюбу.

Відповідно до ст. 61 Сімейного кодексу України (2947-14) якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар,виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 11 від 21 листопада 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) зазначив, що статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

З огляду на зазначене суд знаходить вимоги позивача про стягнення грошової компенсації з відповідача безпідставними, оскільки сам по собі внесок до статутного фонду не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оцінивши в сукупності встановлені обставини суд прийшов до переконання про обґрунтованість вимог позивача в частині поділу майна у вигляді гаражі та мотоцикла KAWASAKI. Вирішуючи питання про спосіб та порядок поділу вказаного майна суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 71 Сімейного кодексу України (2947-14) майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.