Приморський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого – судді Терьохіна С.Є.,

при секретарі - Лапшинської Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом громадянина ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Морський транспортний банк" ("МТБ"), третя особа – громадянка ОСОБА_3, про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

Позивач звернуся до суду із позовом, в якому просив Стягнути з відповідача - відкрите акціонерного товариства (нині публічного акціонерного товариства) "Морський транспортний банк" на свою, тобто ОСОБА_2 користь розмір збитків в сумі 919715 (дев'ятсот дев'ятнадцять тисяч сімсот п'ятнадцять) гривень. Стягнути з відповідача - ВАТ "Морський транспортний банк" на свою користь розмір моральної шкоди в сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень. Також позивач просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, а саме: збір на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 30 (тридцять) гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 27 травня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний " банк" (надалі - Відповідач) та ним - ОСОБА_2 (надалі - Позивач) було укладено Кредитний договір №251/РК, відповідно до пункту 1.1 якого Відповідач надав Позивачу кредит у вигляді кредитної лінії на суму 40 000 (сорок тисяч) доларів США терміном з 27 травня 2003 року по 27 травня 2006 року включно (далі за текстом - Кредитній-договір)

Для забезпечення виконання своїх зобов'язань за Кредитним договором між Відповідачем та Позивачем 27 травня 2003 року було укладено Договір застави нерухомого майна (надалі - Договір застави) відповідно до пункту 1.2 якого Позивач надав у заставу Відповідачу нерухоме майно: 7/100 (сім сотих) частин нежилих будівель, що складаються з літери "Б", в літері "В": 2 - гараж, 3 - гараж. 4 - гараж, 5 –кабінет площею 192,5 кв.м., 7/100 мостіння - 1; 7/100 огорожі №1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

17 березня 2004 року Відповідач надіслав Позивачу Лист №380, яким повідомив, що: ВАТ "МТБ" володіє інформацією про те, що предмет застави, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 підпадає у зону знесення, який намічено на перший квартал 2004 року, про що його (Позивача) було повідомлено листом №11-272 від 17.02.2004 року. У зв'язку з цим ВАТ "МТБ", вимагає замінити предмет застави аналогічним по вартості, в іншому випадку Банк буде вимушений вимагати повністю погасити кредит.

При тому, дійсно, Листом №11-272 від 17.02.2004 року Приморська районна адміністрація міста Одеси повідомила його (Позивача), що "відповідно до рішення Одеської міської ради №610 від 30.10.2003 року "Про заходи щодо здійснення комплексної реконструкції кварталу в межах вул. Середньофонтанської, пров. Садового, вул. Слепньова, пров. Бісквітного, пров. Середньофонтанського (територія Одеської залізниці)" територія, на якій знаходяться виробничі приміщення його (Позивача) фірми підпадає під район житлової забудови відповідно до генерального плану реконструкції та розвитку міста Одеси" . Також було повідомлено, що відповідно до пункту 4.4 вищезазначеного рішення власникам будівель та споруд, що підпадають під зону знесення будуть відшкодовані збитки відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності.

Таким чином, на думку позивача рішення Одеської міської ради №610 від 30.10.2003 року було гарантією того, що навіть при зносі предмета застави, зобов'язання Позивача перед Відповідачем щодо сплати кредиту в розмірі 40 000 (сорок тисяч) доларів США будуть повністю виконані, адже відповідно до пункту 1.3 Договору застави експертна вартість предмету застави становить 47 649 (сорок сім тисяч шістсот сорок дев'ять) доларів США. Крім того, експертом Кузьменко Г.В., який діяв на підставі Свідоцтва про реєстрацію у Державному реєстрі оцінщиків Фонду Державного майна України №480 від 25.03.2002, було складено 30 грудня 2004 року Звіт про незалежну оцінку вартості комплексу основних засобів, які являються станцією технічного обслуговування автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта оцінки складала - 1001489 (один мільйон одна тисяча чотириста вісімдесят дев'ять) гривень.

За зазначених вище обставин позивач вважає що, жодної небезпеки щодо можливого невиконання Позивачем своїх зобов'язань по Кредитному договору перед Відповідачем об'єктивно не було, оскільки, у випадку зносу предмету застави вартість останнього відшкодовувалася би Одеською міською радою на підставі експертної оцінки будівель, розмір якої складав - 1001489 (один мільйон одна тисяча чотириста вісімдесят дев'ять) гривень. Про дані обставини він (Позивач) повідомив Відповідача Листом від 20.04.2004 року. Крім того, варто зазначити, що жодних дій на виконання рішення №610 від 30.10.2003 року Одеською міською радою не було вчинено, що на думку Позивача було підтвердженням безпідставності побоювань Відповідача.

Однак, в подальшому Відповідачем на думку Позивача були вчинені протиправні дії, які призвели до незаконного набуття громадянкою ОСОБА_3 права власності на станцію технічного обслуговування автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказані Позивачем незаконні дії полягали в наступному;

20.01.2005 року Відповідач отримує лист від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 може задовольнити вимоги Банку без згоди боржника, сплативши суму, яка залишилася по кредиту.

Так, 24.01.2005 року листом №192 Відповідач повідомляє Позивача про можливість вжиття заходів до останнього у випадку непогашення всього кредиту або надання банку документів стосовно рівноцінної заміни предмета застави. Позивач зазначає, що він повинен був сплатити згідно Кредитного договору суму 40000 (сорок тисяч) доларів США до 27 травня 2006 року, станом на 24.01.2005 року, тобто на момент отримання від Відповідача листа він (Позивач) повинен був сплатити суму 18832 (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять два) долари США, сплачено було згідно довідки по особистому рахунку 20008 доларів США. Отже, він (Позивач) справно сплачував кредит і претензій зі сторони Відповідача не повинно було бути.

Позивач зазначив, що відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ) у випадку якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). П. 4.1. Кредитного договору №251/РК від 27 травня 2003 року кінцевий термін погашення кредиту (виконання зобов'язання) встановлено до 27 травня 2006 року.

В подальшому, 01.02.2005 року Позивач повідомив Відповідача про заходи, які вчиняються для забезпечення схоронності предмету застави, а також звертається увага банку про відсутність підстав для хвилювання, оскільки, для забезпечення виконання своїх зобов'язань за Кредитним договором Позивач передав у заставу Відповідачу пункт по ремонту автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Договору застави нерухомого майна від 05.06.2003, зареєстрований №2396.

При тому, 02.02.2005 року суддя Приморського районного суду міста Одеси Турецька І.А., з порушенням на думку позивача вимог Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) та Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , звернулася до Відповідача з запитом про надання наступної інформації:

• - про наявність договору застави та кредитного договору;

• - про порядок виконання за ними зобов'язань із зазначенням суми заборгованості;

- штрафні санкції із посиланням на банківський рахунок, на якому враховується

заборгованість.

Позивач вказує, що відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 02.02.2005 року) інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. В частині 2 статті 60 даного Закону міститься перелік відомостей, що становлять банківську таємницю, серед яких міститься і ті із запитом про надання яких зверталася суддя Турецька І .А.

Згідно з пунктом 2 частини і статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 02.02.2005 року) інформація щодо юридичних та

фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду.

Позивач звернув увагу суду на те, що у відповідності до частини 2 статті 62 даного Закону (в редакції станом на 02.02.2005 року) вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: 1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; 2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою; 3) містити передбачені цим Законом (2121-14) підстави для отримання цієї інформації; 4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації. Однак, Відповідач протиправно не звернув уваги, що запит судді Турецької І.А., на думку Позивача не відповідає вимогам частини 2 статті 62 Закону, а саме: запит не був викладений на бланку Приморського районного суду міста Одеси; не було підпису голови Приморського районного суду міста Одеси або його заступника; підпис не був скріплений гербовою печаткою.

Таким чином позивач вважає, що оскільки зазначений вище запит не відповідав вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (в редакції станом на 02.02.2005 року) Відповідач повинен був відмовити судді Турецькій І.А. у надані відомостей, які становлять банківську таємницю, що містилися у запиті.

Разом із тим, 07.02.2005 року Відповідач на думку Позивача протиправно направляє судді Турецькій І.А. лист №326, в якому окрім інформації, вказаної у запиті, надає інформацію якої не було у запиті суду і яка, також, являється банківською таємницею. Позивач вважає, що за запитом судді необхідно було вказати банківський рахунок на якому відображаються штрафні санкції, тобто -№63973101681 і рахунок №22082151371840, на якому враховується фактична сума заборгованості. Відповідач дає рахунок №22037151371840, на який Позивач перераховує гроші і про необхідність надання якого запиту судді немає, а також безпідставно вказує розмір заборгованості Позивача по Кредитному договору.

На підставі відомостей, що були направлені Відповідачем на запит судді Турецькій І.А., не зрозуміло чому і на якій підставі ОСОБА_3 платіжними дорученнями №1 від 09.02.2005 року та №2 від 10.02.2005 року перераховує Відповідачу суми 14570 доларів США та 5122 доларів США відповідно, виконавши тим самим умови Кредитного договору.

14 лютого 2005 року Листом №387 Відповідач повідомив його (Позивача), що зобов'язання по Кредитному договору виконані ОСОБА_3 і до громадянки ОСОБА_3 переходять права вимоги по вказаному Кредитному договору, при цьому на думку Позивача, в даному випадку Відповідачем були порушені норми Цивільного кодексу України (435-15) , які визначають порядок зміни кредитора в зобов'язанні, виходячи з наступного.

Так позивач вважає, що згідно із статтею 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Суб'єктами (сторонами) зобов'язань є кредитор і боржник (частина 1 статті 510 ЦК України). За загальними правилами зобов'язання виконуються тими самими особами, які були кредитором і боржником під час їх виникнення. Заміна кредитора може відбуватися на підставах, встановлених статтею 512 ЦК України. Такою підставою у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 512 ЦК України може бути виконання обов'язку боржника третьою особою.

Разом з цим, Позивач вважає, що оскільки при виконанні обов'язку боржника, третя особа за визначенням частини 1 статті 202 ЦК України вчиняє правочин, за вимогою частини 1 статті 513 ЦК України такий правочин має бути вчинений у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Позивач вважає, що в порушення вищенаведеної норми, правовідносини щодо заміни кредитора у зобов'язанні не були оформлені належним чином. Так, між Позивачем та Відповідачем був укладений в письмовій формі 29 травня 2003 року Кредитний договір №251/РК та Договір застави нерухомого майна, який згідно вимог частини 1 статті 577 ЦК України був посвідчений нотаріально. Таким чином Позивач вважає, що правочин щодо заміни кредитора третьою особою внаслідок виконання нею обов'язку боржника також мав бути оформлений нотаріально. Проте жодних письмових документів (в тому числі оформлених нотаріально) та дій щодо заміни кредитора ОСОБА_3 та Відповідачем не були вчиненні. З огляду на вищенаведене Позивач вважає, що за умови недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору правовим наслідком згідно частини 1 статті 219 ЦК України є нікчемність такого правочину.

Крім того Позивач вказує, що здійснивши заміну кредитора у зобов'язанні та передавши предмет застави ОСОБА_3, Відповідачем були порушені, також, вимоги пункту 6.5 Договору застави, за взаємною згодою Сторін звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом продажу предмету застави третім особам або укладенням угоди про перехід предмета застави у власність Заставодержателя.

Проте, в результаті незаконних дій Відповідача та недотримання законної процедури зміни кредитора у зобов'язанні рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 березня 2005 року ((суддя Турецька І.А.), надалі - рішення від 25 березня 2005 року) було визнано за ОСОБА_3 право власності на 7/100 (сім сотих) частин нежилих будівель, що складаються з літери "Б", в літері "В": 2 - гараж, 3 - гараж, 4 - гараж, 5 -кабінет площею 192,5 кв.м., 7/100 мостіння - 1; 7/100 огорожі №1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, даним рішенням було допущено негайне виконання рішення суду.

На підставі зазначеного рішення від 25 березня 2005 року були вчиненні ОСОБА_3 через свого представника - ОСОБА_1 дії по знесенню 09 та 12 травня 2005 року будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, які були засвідченні Актом державного виконавця від 18 травня 2005 року.

В подальшому, 19 липня 2005 року Ухвалою Апеляційного суду Одеської області рішення від 25 березня 2005 року було скасовано. Більше того, Окремою Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2005 року було зазначено наступне: "негайне виконання викликало негативні зміни у майні, після яких повернути його до попереднього стану при скасуванні рішення стало неможливим оскільки відповідно до акту державного виконаєш від 18 травня 2005 року знесені спірні будівлі та споруди. Невиконання вимог матеріального та процесуального закону та прийняття судом незаконного рішення про визнання права власності на заставлене майно. З допуском про негайне виконання даного рішення призвело до порушень прав приватної власності гарантованого йому ст. 41 Конституцією України на майно".

Позивач ОСОБА_2, в своєму зверненні до суду особливо підкреслив, що недотримання Відповідачем законної процедури зміни кредитора у зобов'язанні зумовили в подальшому вчинення ОСОБА_3 неправомірних дій стосовно його власності, а саме - руйнування станції технічного обслуговування.

Після того як приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належали йому (Позивачу) були, в тому числі в результаті незаконних дій Відповідача зруйновані, Позивач зазначив, що він був вимушений був укласти Договір №10-04/2005 від 04 жовтня 2005 року на проведення незалежної оцінки вартості належних йому на праві власності будівель.

25 жовтня 2005 року експертом Кузьменко Г.В. було складено Звіт про незалежну оцінку вартості будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта складала лише 81774 (вісімдесят одну тисячу сімсот сімдесят чотири) гривні. На момент огляду, 04 жовтня 2005 року, експертом Кузьменко Г.В. встановлено, що майно, яке оцінювалося не експлуатувалося по наступним причинам:

- розбите все технологічне обладнання, що використовувалося для ведення

господарської діяльності СТО;

• - порушено цілісність конструктивних елементів будівель у результаті руйнування тильної сторони несучої стіни і міжкімнатних перегородок, що призвело до обвалення перекриттів і утрати працездатності інженерних комунікацій;

• - наявні ушкодження конструктивних елементів настільки значні, що будівлі, що розглядаються мають незадовільний технічний стан і не придатні до подальшої експлуатації.

Таким чином, Позивач вважає, що внаслідок дій Відповідача, він (Позивач), був позбавлений належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, вартість якого визначену експертним шляхом він і бажає відшкодувати в судовому порядку. Крім того, втрата майна у вигляді СТО, яке до того ж використовувалось для отримання прибутку на думку Позивача завдало йому суттєвих моральних страждань та переживань. Призвело до втрати ним матеріального джерела, руйнації звичного життєвого розпорядку, розірвання звичних життєвих зв’язків у вигляді втрати довіри з боку численних клієнтів СТО, яке крім здійснення послуг з поточного ремонту автомобілів, мало укладенні довгострокові договори із підприємствами та організаціями на постійне обслуговування їх автотранспорту – завдало йому (Позивачу) суттєвої моральної шкоди, яку Позивач оцінив в 1 000 000 гривень.

В судовому засіданні, позивач ОСОБА_2 свої вище зазначені вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач ПАТ "МТБ" в особі представника позов гром. ОСОБА_2 – не визнав, вказавши що всі дії банку пов’язані із зміню кредитора в зобов’язанні були вчинені виключно з додержанням діючого законодавства. Банківська таємниця відносно Позивача була розкрита в передбачений законом засіб (запит суду), а сам позивач неодноразово порушував свої зобов’язання по платі кредиту у вигляді проведення несвоєчасних платежів, що в підсумку і призвело до згоди банку на дострокове погашення кредиту з боку третьої особи – громадянки ОСОБА_3

Сама третя особа – гром. ОСОБА_3, що неодноразово викликалася до суду в судові засідання – не з*являлась, будь яких заяв та повідомлень до суду – не направляла та в порядку ст. ст. 35, 36 ЦПК України в жодний засіб своєї зацікавленості в участі розгляду справи – не проявила.

Суд, заслухавши пояснення та оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість задоволення позов у повному обсязі в частині вимог, щодо стягнення на користь Позивача суми матеріальних збитків та часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Так, дійсно 27 травня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та гром. ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №251/РК, відповідно до пункту 1.1 якого Відповідач надав Позивачу кредит у вигляді кредитної лінії на суму 40 000 (сорок тисяч) доларів США терміном з 27 травня 2003 року по 27 травня 2006 року включно.

Для забезпечення виконання своїх зобов'язань за Кредитним договором між Відповідачем та Позивачем 27 травня 2003 року було укладено Договір застави нерухомого майна відповідно до пункту 1.2 якого Позивач надав у заставу Відповідачу нерухоме майно: 7/100 (сім сотих) частин нежилих будівель, що складаються з літери "Б", в літері "В": 2 - гараж, 3 - гараж. 4 - гараж, 5 –кабінет площею 192,5 кв.м., 7/100 мостіння - 1; 7/100 огорожі №1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, в подальшому з боку Відповідача, було вчинено певних дії, які на думку суду не відповідали вимогам п.6), ч.1, ст. 3 Цивільного кодексу ( ЦК) України (435-15) в частині справедливості, добросовісності та розумності в цивільних правовідносинах, які наслідок низки порушень діючих норм матеріального права, що призвели до втрати Позивачем належного йому на законних підставах нерухомого майна.

Так, в якості підстави дострокового повернення Позивачем отриманого кредиту Відповідач –ПАТ (на той час ВАТ) "МТБ", послався на факт наявної загрози втрати заставленого Позивачем майна, через можливе знесення будівель та споруд СТО що було предметом застави.

Однак такий довід, не може бути прийнятий судом, так як рішенням Одеської міської ради №610 від 30.10.2003 року дійсно було гарантовано, що навіть при зносі предмета застави, зобов'язання Позивача перед Відповідачем щодо сплати кредиту в розмірі 40 000 (сорок тисяч) доларів США будуть повністю виконані, адже відповідно до пункту 1.3 Договору застави експертна вартість предмету застави становить 47 649 (сорок сім тисяч шістсот сорок дев'ять) доларів США. Крім того, експертом Кузьменко Г.В., який діяв на підставі Свідоцтва про реєстрацію у Державному реєстрі оцінщиків Фонду Державного майна України №480 від 25.03.2002, було складено 30 грудня 2004 року Звіт про незалежну оцінку вартості комплексу основних засобів, які являються станцією технічного обслуговування автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта оцінки складала - 1001489 (один мільйон одна тисяча чотириста вісімдесят дев'ять) гривень. За зазначених вище обставин суд погоджується із думкою позивача що, жодної небезпеки щодо можливого невиконання Позивачем своїх зобов'язань по Кредитному договору перед Відповідачем об'єктивно не було, оскільки, у випадку зносу предмету застави вартість останнього відшкодовувалася би Одеською міською радою на підставі експертної оцінки будівель, розмір якої складав - 1001489 (один мільйон одна тисяча чотириста вісімдесят дев'ять) гривень.

Про вказані обставини Позивач повідомив Відповідача Листом від 20.04.2004 року, проте як вбачається з подальших дій Відповідача, такі суттєві обставини стороною ВАТ "МТБ" враховані – не були.

Крім того, суд приймає до увагу і ту обставину, що жодних дій на виконання рішення №610 від 30.10.2003 року Одеською міською радою не було вчинено, що на думку Позивача розділену судом було підтвердженням безпідставності побоювань Відповідача.

Суд також погоджується із тим, що в подальшому з боку ВАТ "МТБ" були вчинені протиправні дії, які призвели до незаконного набуття громадянкою ОСОБА_3 права власності на станцію технічного обслуговування автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, які полягали в наступному;

Так, 20.01.2005 року Відповідач отримує лист від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 може задовольнити вимоги Банку без згоди боржника, сплативши суму, яка залишилася по кредиту.

24.01.2005 року листом №192 Відповідач повідомляє Позивача про можливість вжиття заходів до останнього у випадку непогашення всього кредиту або надання банку документів стосовно рівноцінної заміни предмета застави.

Таким чином, позивач повинен був сплатити згідно Кредитного договору суму 40000 (сорок тисяч) доларів США до 27 травня 2006 року, станом на 24.01.2005 року, тобто на момент отримання від Відповідача листа він (Позивач) повинен був сплатити суму 18832 (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять два) долари США, так як сплачено було згідно довідки по особистому рахунку - 20008 доларів США. За таких обставин, суд погоджується із Позивачем в тім, що він справно сплачував кредит і претензій зі сторони Відповідача не повинно було бути.

Суд вважає обґрунтованим посилання Позивача на те, що відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ) у випадку якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). П. 4.1. Кредитного договору №251/РК від 27 травня 2003 року кінцевий термін погашення кредиту (виконання зобов'язання) встановлено до 27 травня 2006 року.

В подальшому, 01.02.2005 року Позивач повідомив Відповідача про заходи, які вчиняються для забезпечення схоронності предмету застави, а також звертається увага банку про відсутність підстав для хвилювання, оскільки, для забезпечення виконання своїх зобов'язань за Кредитним договором Позивач додатково передав у заставу Відповідачу пункт по ремонту автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Договору застави нерухомого майна від 05.06.2003, зареєстрований №2396. За таких умов, суд не встановив наявності підстав у ВАТ "МТБ" для того, щоб вимагати від Відповідача достроково виконати свої зобов’язання за Кредитним договором, визначені в ч.1, ст. 592 ЦК України.

В подальшому, 02.02.2005 року з боку Приморського районного суду міста Одеси до ВАТ "МТБ", надійшов запит про надання наступної інформації:

• - про наявність договору застави та кредитного договору;

• - про порядок виконання за ними зобов'язань із зазначенням суми заборгованості;

- штрафні санкції із посиланням на банківський рахунок, на якому враховується

заборгованість.

Суд погоджується із тим, що відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 02.02.2005 року) інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. В частині 2 статті 60 даного Закону міститься перелік відомостей, що становлять банківську таємницю, серед яких міститься і ті із запитом про надання яких зверталася суддя Приморського райсуду м. Одеси.

Згідно з пунктом 2 частини і статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 02.02.2005 року) інформація щодо юридичних та

фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду.

Позивач звернув увагу суду на те, що у відповідності до частини 2 статті 62 даного Закону (в редакції станом на 02.02.2005 року) вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: 1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; 2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою; 3) містити передбачені цим Законом (2121-14) підстави для отримання цієї інформації; 4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації. Суд також погоджується із тим, що Відповідач протиправно не звернув уваги, що запит суду не відповідає вимогам частини 2 статті 62 Закону, а саме: запит не був викладений на бланку Приморського районного суду міста Одеси, підпис не був скріплений гербовою печаткою.

Суд також погоджується із тим, що оскільки зазначений вище запит не відповідав вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (в редакції станом на 02.02.2005 року) Відповідач повинен був відмовити такому зверненню у надані відомостей, які становлять банківську таємницю, що містилися у запиті.

Разом із тим, 07.02.2005 року ВАТ"МТБ", направляє суду лист №326, в якому окрім інформації, вказаної у запиті, надає інформацію якої взагалі не було у запиті суду і яка, також, являється банківською таємницею чим на думу суду грубо порушує право Позивача. Також Позивач обґрунтовано вважає, що за запитом судді необхідно було вказати банківський рахунок на якому відображаються штрафні санкції, тобто -№63973101681 і рахунок №22082151371840, на якому враховується фактична сума заборгованості. Відповідач дає рахунок №22037151371840, на який Позивач перераховує гроші і про необхідність надання якого запиту судді немає, а також безпідставно вказує розмір заборгованості Позивача по Кредитному договору, чим фактично сприяє сторонньої особі ОСОБА_3 вжити подальші дії спрямовані на заволодіння заставленим майном Позивача.

На підставі відомостей, що були направлені Відповідачем на запит суду, без будь яких для того підстав ОСОБА_3 платіжними дорученнями №1 від 09.02.2005 року та №2 від 10.02.2005 року перераховує Відповідачу суми 14570 доларів США та 5122 доларів США відповідно, виконавши тим самим умови Кредитного договору укладеного із гром. ОСОБА_2

14 лютого 2005 року Листом №387 Відповідач повідомив його (Позивача), що зобов'язання по Кредитному договору виконані ОСОБА_3 і до громадянки ОСОБА_3 переходять права вимоги по вказаному Кредитному договору, при цьому, суд вважає обґрунтованою думку Позивача, що в даному випадку Відповідачем були порушені норми Цивільного кодексу України (435-15) , які визначають порядок зміни кредитора в зобов'язанні, виходячи з нижче наступного.

Так, суд погоджується ізтим, що згідно із статтею 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Суб'єктами (сторонами) зобов'язань є кредитор і боржник (частина 1 статті 510 ЦК України). За загальними правилами зобов'язання виконуються тими самими особами, які були кредитором і боржником під час їх виникнення. Заміна кредитора може відбуватися на підставах, встановлених статтею 512 ЦК України. Такою підставою у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 512 ЦК України може бути виконання обов'язку боржника третьою особою.

Разом з цим, суд погоджується із позицією Позивача, що оскільки при виконанні обов'язку боржника, третя особа за визначенням частини 1 статті 202 ЦК України вчиняє правочин, за вимогою частини 1 статті 513 ЦК України такий правочин має бути вчинений у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Позивач обґрунтовано вважає, що в порушення вищенаведеної норми, правовідносини щодо заміни кредитора у зобов'язанні не були оформлені належним чином. Так, між Позивачем та Відповідачем був укладений в письмовій формі 29 травня 2003 року Кредитний договір №251/РК та Договір застави нерухомого майна, який згідно вимог частини 1 статті 577 ЦК України був посвідчений нотаріально. Таким чином Позивач вважає, що правочин щодо заміни кредитора третьою особою внаслідок виконання нею обов'язку боржника також мав бути оформлений нотаріально. Проте жодних письмових документів (в тому числі оформлених нотаріально) та дій щодо заміни кредитора ОСОБА_3 та Відповідачем не були вчиненні. З огляду на вищенаведене Позивач вважає, що за умови недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору правовим наслідком згідно частини 1 статті 219 ЦК України є нікчемність такого правочину.

Крім того Позивач вказує, що здійснивши заміну кредитора у зобов'язанні та передавши предмет застави ОСОБА_3, Відповідачем були порушені, також, вимоги пункту 6.5 Договору застави, за взаємною згодою Сторін звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом продажу предмету застави третім особам або укладенням угоди про перехід предмета застави у власність Заставодержателя.

Проте, в результаті незаконних дій Відповідача та недотримання законної процедури зміни кредитора у зобов'язанні рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 березня 2005 року ((суддя Турецька І.А.), надалі - рішення від 25 березня 2005 року) було визнано за ОСОБА_3 право власності на 7/100 (сім сотих) частин нежилих будівель, що складаються з літери "Б", в літері "В": 2 - гараж, 3 - гараж, 4 - гараж, 5 -кабінет площею 192,5 кв.м., 7/100 мостіння - 1; 7/100 огорожі №1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, даним рішенням було допущено негайне виконання рішення суду.

На підставі зазначеного рішення від 25 березня 2005 року були вчиненні ОСОБА_3 дії по знесенню 09 та 12 травня 2005 року будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, які були засвідченні Актом державного виконавця від 18 травня 2005 року.

У відповідності до ч.3, ст. 61 ЦПК України – обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

19 липня 2005 року Ухвалою Апеляційного суду Одеської області рішення від 25 березня 2005 року було скасовано. Окремою Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2005 року було зазначено наступне: "негайне виконання викликало негативні зміни у майні, після яких повернути його до попереднього стану при скасуванні рішення стало неможливим оскільки відповідно до акту державного виконаєш від 18 травня 2005 року знесені спірні будівлі та споруди. Невиконання вимог матеріального та процесуального закону та прийняття судом незаконного рішення про визнання права власності на заставлене майно. З допуском про негайне виконання даного рішення призвело до порушень прав приватної власності гарантованого йому ст. 41 Конституцією України на майно".

За таких умов, судом апеляційної інстанції було встановлено факт незаконного позбавлення права власності на нерухому майно Позивача в дані справі –ОСОБА_2

Всі вище наведені обставини свідчать про те, що у ВАТ "МТБ", не було достатніх підстав змінювати предмет застави наданий Позивачем, а відтак не було законних підстав вимагати від Позивача й дострокового повернення кредиту.

В свою чергу Відповідач – не довів правомірного характеру надання зазначених вище відомостей, що містять банківську, в т.ч. і тих, що не містилися в запиті суду, таким чином допустивши поширення таких відомостей на користь 3-ї особи ОСОБА_3, яка не була учасником правовідносин між ВАТ "МТБ" та гром. ОСОБА_2 Крім того, Відповідач навіть за наявності обставин загрози несвоєчасного виконання зобов’язань з боку Позивача, з невідомих обставин, не вжив "стандартних" процедур визначених діючим законодавством, у вигляді звернення стягнення на предмет застави, пред’явлення вимоги до боржника в удовому порядку, дострокового розірвання договору у зв’язку із його не виконанням, що у кінцевому підсумку сприяло втраті Позивачем належного йому майна.

У відповідності до ч.1, ст. 1166 ЦК України – майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсяг особою, яка її завдала.

25 жовтня 2005 року експертом Кузьменко Г.В. було складено Звіт про незалежну оцінку вартості будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта складала лише 81774 (вісімдесят одну тисячу сімсот сімдесят чотири) гривні. На момент огляду, 04 жовтня 2005 року, експертом Кузьменко Г.В. встановлено, що майно, яке оцінювалося не експлуатувалося по наступним причинам:

- розбите все технологічне обладнання, що використовувалося для ведення

господарської діяльності СТО;

• - порушено цілісність конструктивних елементів будівель у результаті руйнування тильної сторони несучої стіни і міжкімнатних перегородок, що призвело до обвалення перекриттів і утрати працездатності інженерних комунікацій;

• - наявні ушкодження конструктивних елементів настільки значні, що будівлі, що розглядаються мають незадовільний технічний стан і не придатні до подальшої експлуатації.

Позивач ОСОБА_2, заявив до стягнення із відповідача в якості відшкодування матеріальних збитків суму в розмірі 919 715 гривень, з якою погоджується суд, виходячи із обставини фактичного знищення комплексу СТО (що підтверджено зазначеною ухвалою Апеляційного суду та експертним висновком), що стало можливе внаслідок неправомірних дії ВАТ "МТБ". Заявлений розмір стягнення, визначається вартістю комплексу СТО до його руйнації, встановлену Звітом про незалежну оцінку вартості комплексу основних засобів, які являються станцією технічного обслуговування автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта оцінки складала - 1001489 (один мільйон одна тисяча чотириста вісімдесят дев'ять) гривень. Остаточний розмір стягнення задоволений судом складається із: 1001489 грн. (первісна вартість СТО) – 81774 грн. (вартість після руйнації) = 919715 грн.

Відносно стягнення із Відповідача моральної шкоди на користь Позивача, суд вважає, що виходячи із обставин справи, дійсно Позивач в порядку ч.1, ст. 1167 ЦК України, має беззаперечне право на відшкодування своїх моральних збитків, до яких суд відносить моральні хвилювання та переживання, пов’язані із втратою коштовного нерухомого майна, притому втратою не тільки юридичною (перехід права власності), а і фізичною у вигляді знищення майна та обладнання. Крім того, суд погоджується із Позивачем, що болісність його втрати значно загострена тим фактом, що об’єкт нерухомості, якого він протиправно був позбавлений - СТО в АДРЕСА_1 було одним із суттєвих джерел існування його (Позивача) та його родини, а позбавлення права власності на даний об’єкт до того ж суттєво змінило його звичний характер життя, змусило вживати непередбачених дій із захисту своїх прав, а також факт позбавлення права власності на бізнес об’єкт сам по собі було здатне змінити ставлення оточення до Позивача. Крім того, судом враховано й той факт, що знищення бізнес – об’єкту Позивача, призвело до втрати ним можливого прибутку протягом тривалого часту, що також не могло не відбитися на душевному стані Позивача.

Разом із тим, суд вважає, що зазначений Позивачем розмір моральної шкоди є дещо завищеним і з урахуванням обставин справи, вартості втраченого Позивачем майна, тривалості його страждань та переживань, суд визначає розмір такої шкоди в сумі 500000 гривень.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 57, 60, 169, 208- 213 Цивільно-процесуального кодексу України, ст. ст. 3, 16, 512- 518, 526- 528, 1166 та 1167 Цивільного кодексу України, суд –

Позов громадянина ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Стягнути із відкритого акціонерного товариства "Морський транспортний банк" на користь громадянина ОСОБА_2 суму матеріальних збитків в розмірі 919 715 гривень.

Стягнути із відкритого акціонерного товариства "Морський транспортний банк" на користь громадянина ОСОБА_2 суму моральної шкоди в сумі 500000 гривень.

Стягнути із відкритого акціонерного товариства "Морський транспортний банк" на користь громадянина ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 гривень.

Заява про апеляційне оскарження даного рішення та апеляційна скарга на нього, можуть бути подані сторонами до Апеляційного суду Одеської області у відповідності до вимог ст. ст. 294- 296 ЦПК України.