Вишгородський районний суд Київської області в складі

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до КФ КБ ТОВ "Містобанк", приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору та договору застави, зобов’язання вчинити певні дії,

та зустрічним позовом КФ КБ ТОВ "Містобанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

позивач звернувся до суду з даним позовом у якому порушує питання про визнання недійсними кредитного договору та договору застави, а також про зобов’язання нотаріуса виключити з реєстру заборони відчуження записів про заставу та заборону відчуження майна – автомобіля НОМЕР_1.

Свої вимоги мотивував тим, що на момент вчинення правочину відповідач не дотримався вимог законодавства України й видав кредит у іноземній валюті без індивідуальної ліцензії та з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Відповідач звернувся із зустрічним позовом, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов’язань по сплаті коштів за наданий йому кредит, що є підставою для стягнення заборгованості, процентів, комісії та пені на загальну суму в уточненому розмірі 126 615 грн. 73 коп.

Позивач та його представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача проти позову заперечив і вважав його безпідставним. Просив задовольнити зустрічний позов унаслідок порушення відповідачем договірних зобов’язань.

Заслухавши учасників судового розгляду і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 20 листопада 2007 року сторони уклали кредитний договір, згідно якого позивачеві надано кредит у розмірі 14 229 доларів США на строк до 19 листопада 2012 року зі сплатою відсотків в розмірі 10 % річних та щомісячною комісією 0,4 % на залишок кредиту (п.п. 1.1 кредитного договору).

Згідно п. 4.1 кредитного договору погашення кредиту здійснюється відповідачем щомісячно згідно графіку погашення, передбаченого п. 1.1 договору.

У забезпечення виконання боргових зобов’язань 20 листопада 2007 року сторони уклали договір застави транспортного засобу автомобіля НОМЕР_1.

Вирішуючи цю справу, суд зазнає наступне.

Відповідно до вимог ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 і 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Таким чином суд вважає, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті.

Зі справи вбачається, що вказані вимоги Законів відповідачем при укладанні кредитного договору дотримано.

Разом з тим межі термінів і сум надання кредитів у іноземні валюті, які б потребували наявності індивідуальної ліцензії згідно вимог п.п. "в" п. 4 ст. 5 Декрету законодавцем не визначені, а тому зазначений підзаконний нормативний акт у цій справі, як підстава визнання оспорюваного правочину недійсним, застосований бути не може.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати, що операція з надання позивачеві кредиту потребувала індивідуальної ліцензії.

Відтак оспорювані договори кредиту й застави є правомірними, а підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Що стосується посилання на застосування вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , то суд вважає, що спірні правовідносини сторін виникли у сфері зобов’язального права й повинні регламентуватися виключно спеціальними нормами законів, які регламентують ці правовідносини.

З цих підстав Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) при розгляді цієї справи застосуванню не підлягає, оскільки регламентує інші правовідносини, які на зобов’язальному праві не ґрунтуються.

Стосовно зустрічного позову суд зазначає наступне.

Так, відповідач частково погасив заборгованість за кредитним договором й останній платіж здійснив 8 грудня 2008 року, чим порушив п.п. 4.1, 4.5 та 4.7 кредитного договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а в разі порушення боржником цих вимог той, згідно зі статтями 549, 625, 1048 і 1050 ЦК України, повинен сплатити кредиторові суму боргу, проценти та пеню встановлені за умовами кредитного договору.

З огляду на зазначені правовідносини, судом виявлено порушене право позивача, що підлягає захистові, а пред’явлений зустрічний позов задоволенню.

Вирішуючи питання про визначення розміру стягнення, суд виходить зі змісту позовних вимог та наданих суду розрахунків, з яких убачається, що ціна позову – 126 615 грн. 73 коп. складається: з суми боргу (неповернутого кредиту) 55 376 грн. 83 коп., визначених за умовами договору процентів – 19 398 грн. 37 коп., суми процентів на прострочений кредит – 5 978 грн. 16 коп., комісії за обслуговування кредиту – 6 887 грн. 28 коп., пені за несвоєчасне погашення кредиту –5 664 грн. 40 коп., пені за несвоєчасне погашення процентів – 2 711 грн. 35 коп. та пені за несвоєчасне погашення щомісячної комісії – 1 045 грн. 02 коп.

Зазначені розрахунки ґрунтуються на умовах договору є вірними і сумнівів у суду не викликають.

Крім того, представником позивача представлено документальне підтвердження понесених судових витрат, які слід стягнути з відповідача.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209- 215 ЦПК України,

в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовити.

Зустрічний позов КФ КБ ТОВ "Містобанк" задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь КФ КБ ТОВ "Містобанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 126 615 грн. 73 коп., а також судові витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. та судовий збір у розмірі 1 307 грн. 04 коп., а всього 128 043 грн. 13 коп.

рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.