Верховний Суд
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2018 року
Київ
справа №222/1387/16-а
адміністративне провадження №К/9901/36652/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 222/1387/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Нікольському районі Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Володарського районного суду Донецької області від 27 жовтня 2016 року, прийняту у складі у складі головуючого судді Доценко С.І. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Ханової Р.Ф., суддів - Василенко Л.А., Гайдара А.В.,
в с т а н о в и в :
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Володарського районного суду Донецької області з позовом до Управління Пенсійного фонду (далі - УПФ) України в Нікольському районі Донецької області про визнання дій щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі довідки відділу Держгеокадастру у Володарському районі Донецької області від 08 вересня 2016 року № 31-28-0.4-1573/2-16 неправомірними; скасування рішення від 21 вересня 2016 року № 2293/03 про відмову у перерахунку раніше призначеної пенсії; зобов'язання здійснити перерахунок пенсії на підставі довідки відділу Держгеокадастру у Володарському районі Донецької області, виходячи з розрахунку 80 відсотків від суми місячної заробітної плати, починаючи з 01 травня 2016 року та виплатити різницю в розмірі пенсії за минулий час з 01 травня 2016 року.
Постановою Володарського районного суду Донецької області від 27 жовтня 2016 року, залишеною без зміни ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, позивачу в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявила вимогу про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
У запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без зміни, оскільки відсутні підстави для їх скасування.
Суди у цій справі встановили, що з 01 жовтня 2009 року ОСОБА_1 перераховано пенсію згідно із Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" (3723-12) .
09 вересня 2016 року позивач звернулася до відповідача з заявою про перерахунок пенсії в зв'язку з підвищенням заробітної плати та розміру посадового окладу працюючим державним службовцям, надавши довідку про заробітну плату від 08 вересня 2016 року № 31-28-04-1573/2-16.
21 вересня 2016 року у перерахунку за вказаною довідкою відмовлено. Підставами відмови зазначено, що з 01 травня 2016 року набрав чинності новий Закон "Про державну службу" (3723-12) , яким не передбачено перерахунку раніше призначених пенсій.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції та апеляційний суд, залишаючи таке рішення без зміни, виходили з того, що на дату звернення за перерахунком Законом не передбачено проведення перерахунку раніше призначеної пенсії державним службовцям.
Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначалися Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" (3723-12) (далі - Закон № 3723-ХІІ (3723-12) ).
Частина перша статті 37-1 зазначеного Закону у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом, відповідно, здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.
Проте, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (76-19) (далі - Закон № 76-VIII (76-19) ), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 01 січня 2015 року делегував Уряду.
Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 01 січня по 01 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 (865-2000-п) , за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.
Так, за правилами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 (865-2000-п) у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом № 3723-ХІІ (3723-12) , визначається в такому порядку:
1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;
2) іншим пенсіонерам на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФ України за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України № 865 (865-2000-п) ). Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (1013-2015-п) (далі - Постанова КМУ № 1013), якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 (865-2000-п) виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: "форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики".
Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, Постанова КМУ № 1013 (1013-2015-п) не містить.
Отже, з 01 грудня 2015 року по 01 травня 2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція статті 37-1 Закону № 3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.
У ході реформування системи державного управління 10 грудня 2015 року прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, Закон № 889-VIII (889-19) .
З 01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (889-19) , а положення Закону № 3723-XII (3723-12) втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII (889-19) ).
Натомість, у статті 90 Закону № 889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (1058-15) , стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ані Закон № 76-VIII (76-19) , яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ані стаття 90 Закону № 889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (v020p710-11) вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").
У рішенні від 03 червня 2014 року у справі за заявою Валентини Ніканорівни Великоди проти України № 43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши КМУ право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з 01 грудня 2015 року, початку застосування Постанови КМУ № 1013 (1013-2015-п) , якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 (865-2000-п) виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом № 889-VIII (889-19) , яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону № 3723-XII, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2017 року у справі № 398/4332/16.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки законодавством, чинним на час звернення позивача за перерахунком пенсії, не передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.
Мотиви та доводи касаційної скарги висновку судів не спростовують.
З огляду на зазначене, суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суди ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Володарського районного суду Донецької області від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у справі № 222/1387/16-а залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Судді Верховного Суду
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон