Іллічівський районний суд м.Маріуполя під головуванням судді Литвиненко Н.В. при секретарі Степаненко Є.О., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

У жовтні 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від ІНФОРМАЦІЯ_1, за яким ОСОБА_2, що діяла на підставі довіреності, виданої 19 квітня 2008 року його батьком ОСОБА_6, продала належну останньому квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 Обґрунтовував свої вимоги тим, що угоду було укладено внаслідок зловмисної домовленості відповідачок, про яку свідчить те, що квартира продана в день смерті батька, коли той у тяжкому стані знаходився у лікарні, за вкрай низьку ціну невістці довіреної особи продавця.

Представник позивача ОСОБА_1 позов в судовому засіданні підтримала та просила його задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, посилаючись на те, що здійснювала догляд за ОСОБА_6, який наполягав на продажу квартири за будь-яку ціну, оскільки жалівся, що йому набридло бути на її утриманні. Після госпіталізації ОСОБА_6 вона, усвідомлюючи, що для лікування потрібні кошти, вирішила продати квартиру знайомій ОСОБА_3. Утім, гроші на лікування не знадобилися і були нею витрачені на поховання ОСОБА_6, який помер у день укладення угоди.

Представник відповідачки ОСОБА_4 підтримав доводи відповідачки та також просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала, вважає що оспорювана угода укладена відповідно до діючого законодавства, а відтак підстави для визнання її недійсною відсутні.

Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та сторонами не заперечується, що позивач є сином і спадкоємцем ОСОБА_6 (а.с.15), померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.105), якому на підставі свідоцтва про право власності за заповітом, посвідченим Третьою Маріупольскою державною нотаріальною конторою 03 березня 2008 року за реєстром № 3-562 та зареєстрованим у Маріупольскому бюро технічної інвентарізації 17 березня 2008 року за № 65186 в книзі № 83, належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.35).

19 квітня 2008 року ОСОБА_6 видав відповідачці ОСОБА_2 довіреність, відповідно до якої надав їй право продати за ціну та на умовах на її розсуд зазначену вище квартиру (а.с.33).

Вказана довіреність позивачем не оспорюється.

Відповідно до ч.1 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона ( представник) зобов"язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.

Таким чином, зі змісту зазначених норм матеріального права вбачається, що, отримавши від власника довіреність на право продажу спірної квартири, відповідачка ОСОБА_2 не виражала власну волю. Її завдання полягало в тому, щоб реалізувати волю позивача, якого вона представляла.

Відповідно до ч.1 ст. 232 ЦК України, на підставі якої позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений ІНФОРМАЦІЯ_1 між відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с.36), правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається недійсним.

Таким чином, за змістом цієї норми, зловмисна домовленість передбачає навмисні дії представника, а саме: він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає, або свідомо допускає їх настання, тобто представник за правочином вступив в зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку він представляє.

Той факт, що відповідачка ОСОБА_2, укладаючи договір купівлі-продажу спірної квартири, діяла не в інтересах позивача, а у своїх власних інтересах, свідчить те, що по-перше угода була укладена за кілька годин до смерті довірителя в той час, коли він знаходився в лікарні у тяжкому стані (а.с.12 цієї справи та 29-39 справи №2-з-48/09), по-друге ОСОБА_2 продала квартиру ОСОБА_3, яка була дружиною її сина та матір"ю її онука, що відповідачками не заперечується, а по-третє квартиру продано за ціною 6878 грн., яка відповідає її інвентарній вартості (а.с.36-37) і є більш ніж у 15 разів меншою за дійсну вартість аналогічних квартир (а.с.100).

Судження про те, що ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_2 продати спірну квартиру за ціну та на умовах на свій розсуд, не відповідає вимогам зазначених вище норм матеріального права, а також загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме того, що ОСОБА_2, хоча і мала право продати від імені довірителя спірну квартиру за ціну та на умовах на свій розсуд, однак укладаючи договір купівлі-продажу спірної квартири від його імені, не виражала його волю щодо ціни продажу квартири, і, визначивши її вартість по оцінці БТІ, діяла в своїх інтересах, а не в інтересах позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно ціна позову визначається вартістю майна.

Виходячи з договору купівлі-продажу квартири вартість майна складає 6878грн. В судовому засіданні було встановлено, що ця вартість значно менше реальної вартості майна на час розгляду справи.

Згідно ст. 80 ч.2 ЦПК України якщо визначена ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, розмір судового збору визначає суд з наступним стягненням недоплаченого судового збору.

Тому, виходячи з вимог Закону України "Про державне мито" (1994-12) суд визначає максимальний розмір судового збору, а саме 1700грн., який відповідно до ст.88 ЦПК стягується з відповідачів на користь держави порівну.

Крім того, стягненню з відповідачів підлягають судові витрати,які поніс позивач під час подання позову до суду, а саме 51грн. судового збору та 120грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 10, 30, 60, 80, 88, 209, 213- 215, 218 ЦПК України, ст.ст.203, 232, 237, 238, ЦК України (435-15) , суд -

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений ІНФОРМАЦІЯ_1 реєстраційний номер 509 приватним нотаріусом С.С.Шпарагою між ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 85,5грн. з кожної.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 824,5грн. з кожної.

На рішення суду може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м.Маріуполя протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Іллічівський районний суд м.Маріуполя під головуванням судді Литвиненко Н.В. при секретарі Степаненко Є.О., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_3, що посвідчений ІНФОРМАЦІЯ_1 приватним нотаріусом С.С.Шпарага і зареєстрований за номером 509 недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 85,5грн. з кожної.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 824,5грн. з кожної.

На рішення суду може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м.Маріуполя протягом 10 днів з дня проголошення рішення.