Василівський районний суд у складі:

головуючого судді Степаненко Ю.А.

при секретарі Васюковій М.О.

розглянувши цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу- ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: РКП "Василівське БТІ" Василівської районної ради, Василівська районна державна адміністрація, Василівський районний відділ Запорізької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при ДК України по земельних ресурсах", про визнання угод недійсними, зобов'язання вчинити певні дії,-

В позовній заяві та уточненні до неї позивач зазначає, що у березні 2002 року він у КСП "Світязь" придбав будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Біля будинку йому було наділено земельну ділянку для ведення сільського господарства розміром 2 га.

Будинок перебував у незадовільному стані і потребував капітального ремонту. Для проведення реконструкції будинку і споруд йому потрібні були кошти, а тому він почав займатися сільським господарством та мав намір збудувати бойню для забою скота. З вересня 2006 року почав займатися оформленням документів.

У 2006 році він познайомився з ОСОБА_2, який звернувся до нього з проханням надати йому у тимчасове користування гараж, розташований на території придбаного ним домоволодіння та за це обіцяв допомогу по будівництву та ремонту. Позивач погодився і надав ОСОБА_2 у користування гараж.

У подальшому ОСОБА_2 займався ремонтом сільськогосподарської техніки у цьому гаражі.

У серпні 2006 року померла мати позивача, він перенервував та захворів. Лікарі запропонували йому поїхати на лікування до санаторію. Він придбав путівку та розповів про це ОСОБА_2 Останній сказав, що можуть виникнути труднощі у користування гаражем, а тому запропонував оформити на його ім'я довіреність. Позивач погодився, оскільки довіряв ОСОБА_2

ОСОБА_2 повіз його у м. Дніпрорудне до приватного нотаріуса ОСОБА_5, яка дала йому прочитати довіреність, у тексті якої було вказано, що він уповноважує ОСОБА_2 розпорядитися своїм домоволодінням по АДРЕСА_1, земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства та обслуговування будинку за даною адресою.

ОСОБА_2 запевнив його, що це така форма довіреності і насправді він не має наміру відчужувати майно. Оскільки він повністю довіряв ОСОБА_2, тому підписав довіреність. Розмова із ОСОБА_2 відбувалася у присутності нотаріуса ОСОБА_5, яка чула про його сумніви та знала, що текст доручення не відповідає його справжньому волевиявленню, проте нічого не роз'яснила та оформила довіреність.

Перед від'їздом він попросив ОСОБА_2 зібрати деякі документи щодо погоджень на будівництво бойні. ОСОБА_2 сказав йому для цього залишити правовстановлюючі документи на домоволодіння та земельні ділянки, що позивач і зробив.

06.03.2007 р. він поїхав на лікування до санаторію, а повернувся 06.04.2007 р.

По поверненні він вимагав у ОСОБА_2 повернути документи, на що останній відповів, що ще не завершив оформлення необхідних дозволів для облаштування бойні.

На протязі восьми місяців ОСОБА_2 запевняв його, що продовжує оформлення дозволів. Він перевірив слова ОСОБА_2 та впевнився, що насправді він нічого не робив.

Після цього позивач вирішив відізвати доручення та оформляти документи самостійно, для чого звернувся до нотаріуса ОСОБА_5, але остання повідомила, що може зробити це лише в судовому порядку.

Оформляючи дозволи на облаштування бойні, він помітив, що зник державний акт на земельну ділянку площею 2 га. 17.06.2008 р. він отримав його дублікат.

03.06.2009 р. він прийшов до Підгірнекськоі сільської ради, щоб сплатити податок на землю, але йому повідомили, що земельна ділянка йому вже не належить.

З'ясовуючи, на якій підставі земельна ділянка вибула з його власності, він дізнався, що 03.04.2007 р. ОСОБА_2 від його імені, на підставі раніше виданої довіреності, уклав договори, відповідно до яких продав ОСОБА_3 належне позивачу майно: домоволодіння, цілісний майновий комплекс та земельну ділянку площею 2 га за адресою: АДРЕСА_1, 1-а. Дані угоди було оформлено приватним нотаріусом ОСОБА_5 На ім'я ОСОБА_3 видано державний акт на земельну ділянку.

Позивач раніше не знав ОСОБА_3 Ні свого майна, ні грошей за нього він не отримав.

Він звертався до міліції та прокуратури з заявами про порушення кримінальної справи, але йому пропонували звернутися до суду.

Позивач просить суд:

- визнати недійсною довіреність від 06.02.2007 р. ВЕМ №974870, посвідчену приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 від його імені на імя ОСОБА_2;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 від його імені та ОСОБА_3, зареєстрований приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за № 513;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (цілісного майнового комплексу), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 від його імені та ОСОБА_3, зареєстрований приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за № 517;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2 га, розташованої за адресою: буд. АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 від його імені та ОСОБА_3, зареєстрований приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за № 520;

- зобов'язати ОСОБА_3 повернути йому житловий будинок АДРЕСА_2, цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 2 га, розташовану за адресою: буд. АДРЕСА_2;

- зобов'язати Василівське районне бюро технічної інвентаризації скасувати записи про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2, на нерухоме майно (цілісний майновий комплекс), розташований за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 та внести записи про реєстрацію вказаних об'єктів нерухомості на його ім'я;

- зобов'язати Василівський районний відділ Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" скасувати реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2 га, розташовану за адресою: буд. АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_3 та зареєструвати право власності на земельну ділянку площею 2 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на його ім'я;

- зобов’язати Василівську районну державну адміністрацію скасувати Державний акт на земельну ділянку площею 2 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_3 та видати Державний акт на право власності на дану земельну ділянку на його ім’я.

В судовому засіданні позивач та його представники підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та уточненнях до неї, просять суд їх задовольнити. Також позивач пояснив, що має вищу освіту, до виходу на пенсію займав керівні посади, психічних розладів здоров’я не має. До нотаріуса для оформлення довіреності поїхав добровільно, читав її текст перед тим, як підписати, підписав довіреність власноруч без примусу. Вважає, що з його боку мала місце помилка, оскільки наміру продавати належне йому майно він не мав.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечує проти позову, пояснивши, що в заяві позивач зазначає, що він помилився щодо природи правочину видаючи довіреність від 06.02.2007р., яка посвідчена приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5, якою він уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися належним йому майном.

Правочин щодо надання повноважень на підставі довіреності є правочином одностороннім, тобто таким, що ґрунтується на волевиявленні особи, яка його здійснює, а саме - позивача. Враховуючи це, довіреністю в установленому законом порядку оформлено волевиявлення позивача. Крім того, текст довіреності є конкретним, доволі чітким, не містить ніяких незрозумілих понять. Позивачем в довіреності чітко зазначено зміст юридично значимих дій на вчинення яких він уповноважує відповідача. Довіреність підписана позивачем власноруч. Дієздатність позивача при вчиненні зазначеного правочину була перевірена нотаріусом. За таких обставин, помилитися щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін цього правочину, неможливо.

Таким чином, заява позивача про те, що він помилився щодо природи правочину при видачі довіреності на ім'я відповідача, є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Заява позивача про те, що він не отримав кошти в розрахунок за майно, також є безпідставною, оскільки позивач передав довіреність, всі правовстановлюючі документи на майно відповідачу та представив останнього, як свого представника у відносинах щодо купівлі - продажу майна під час розрахунку, який було здійснено між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, тобто до юридичного оформлення договорів купівлі - продажу майна між продавцем-позивачем та покупцем, були здійснені всі розрахунки.

Тільки після отримання коштів в розрахунок за майно позивач передав довіреність та правовстановлюючі документи відповідачу задля виконання повноважень, встановлених довіреністю.

Після цього, 03.04.07 р. було укладено договори купівлі – продажу, посвідчені приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5:

- житлового будинку, зареєстрований за № 513;

- земельної ділянки, зареєстрований за № 520;

- нерухомого майна, зареєстрований за № 517.

Від імені позивача договори на підставі довіреності підписував відповідач.

Перед посвідченням договору нотаріус виконала всі необхідні перевірки задля встановлення необхідного об'єму дієздатності сторін, які укладають правочин та встановлення відсутності заборон щодо відчуження об'єкту правочину.

Таким чином, ОСОБА_3 є законним власником придбаного ним майна, його право є непорушним, він користується цим майном. Вважає, що позивач, пред’являючи такий позов, має намір таким чином виправити своє матеріальне становище, повторно продавши належне йому раніше майно.

В судовому засіданні, приватний нотаріус Василівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 заперечує проти позову, пояснивши, що вона дійсно оформляла ті правочини, які є предметом даного спору, діяла в межах своїх повноважень та відповідно до вимог діючого законодавства. При цьому, вона роз’яснила сторонам їх права, обов’язки та наслідки укладення довіреності, сумнівів у дієздатності позивача у неї не було. Якби у неї були якісь сумніви щодо стану здоров’я позивача при оформленні довіреності чи щодо дійсного наміру її оформлення, вона б відмовила у вчиненні нотаріальної дії. Всіх подробиць укладення цих угод вона не пам’ятає, оскільки пройшло багато часу.

В судовому засіданні представник нотаріуса також заперечує проти позову, пояснивши, що нотаріус дійсно оформляла ті правочини, які є предметом даного спору, при цьому, вона діяла в межах своїх повноважень та відповідно до вимог діючого законодавства

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що з позивачем перебуває у дружній відносинах, знайомі з дитинства. Характеризує позивача з позитивного боку. Запевнив суд у тому, що позивач психічних розладів здоров’я не мав та не має, є людиною досвідченою, грамотною, виваженою. Позивач скаржився йому на те, що у нього, без його відома, забрали відповідачі майно. Він розповідав, що видавав довіреність, але не розумів її наслідків. Йому також відомо, що позивач і ОСОБА_2 раніше були у дружніх відносинах.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що з позивачем перебуває у дружній відносинах, знайомі з дитинства. Характеризує позивача з позитивного боку. Він інколи допомагав позивачу по господарству у с.Підгірне. Які позивач мав плани щодо свого майна, йому не відомо. З ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 він не знайомий.

Представник РКП "Василівське БТІ" Василівської районної ради, Василівської районної державної адміністрації, Василівського районного відділу Запорізької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при ДК України по земельних ресурсах" в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені вчасно та належним чином.

Суд, за згодою всіх присутніх учасників процесу, вважає можливим розглянути справу за відсутності зазначених представників.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, розглянувши надані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Законодавче обґрунтування рішення суду:

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Закон України "Про нотаріат" (3425-12) та Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, передбачають порядок посвідчення нотаріусами України, у тому числі, довіреностей та договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомості.

Згідно ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомого майна є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний давати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 209 ЦК України, нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Повноваження представника визначає ст. 238 ЦК України.

Згідно ст. 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно ст. 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Згідно ст. 249 ЦК України, особа, яка видала довіреність, за винятком без відкладної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ст. 318 ЦК України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин.

Згідно ст. 319 ЦК України, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 325 ЦК України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Відповідно до ст. 659 ЦК України, продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) , регулюються відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень щодо нерухомості.

"Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майна", затверджене наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (z0157-02) зі змінами, визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Відповідно до п.1.3 Тимчасового положення (z0157-02) , державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 року за №3 (v0003700-78) зі змінами, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до п.11 вказаної Постанови (v0003700-78) , під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року за №9 (v0009700-09) , обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справам про захист права приватної власності" від 22.12.1995 року за №20 (v0020700-95) зі змінами, приватна власність громадян, як одна з рівноправних форм власності, охороняється законом, її захист здійснюється судом.

Згідно ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є а для відповідальності, встановленої законом.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно ст. 58 ч.1 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 59 ч.2 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 61 ч.3 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

В судовому засіданні встановлено, що:

-позивач був власником наступного майна: цілостного майнового комплекса, розташованого у АДРЕСА_1; житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташованого у АДРЕСА_2; земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у АДРЕСА_2 на території Підгірнеиської сільської ради Василівського району Запорізької області; земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться у АДРЕСА_2 на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області. Зазначені факти підтверджуються договорами, витягами про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, Державними актами на право власності за земельні ділянки, довідками, які є у справі;

- 06.02.2007 р. приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено довіреність, копія якої є у справі, якою позивач уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися – продавати за ціну та на умовах на його розсуд, обмінювати, заставляти, здавати в оренду, тощо, все вищезазначене майно. Для цього позивач надав ОСОБА_2 право подавати від свого імені заяви у відповідні установи, одержувати необхідні довідки і документи, розписуватися за нього, вносити необхідну плату від його імені, звертатися до БТІ по питанню реєстрації права власності та за отриманням витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно на вищевказані об’єкти, звертатися у відповідні органи за отриманням експертної вартості земельних ділянок, підписувати договори купівлі-продажу, одержувати гроші за продані об’єкти, а також виконувати всі інші дії, пов’язані з цією довіреністю. Довіреність видана строком на три роки;

- 03.04.2007 року ОСОБА_2 на підставі цієї довіреності, від імені позивача, було продано все майно, зазначене у довіреності, яке є предметом спору,ОСОБА_3 шляхом укладення договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, копії яких є у справі;

- 12.06.2009 року на підставі заяви позивача, копія якої є у справі, приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 припинено дію вищезазначеної довіреності;

- позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що з його боку мала місце помилка при посвідченні довіреності, що й призвело до продажу його майна ОСОБА_2.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до таких висновків:

- позивач - досвідчена людина, яка має вищу освіту, на психічні захворювання не страждає, є дієздатним, а тому розумів та розуміє значення своїх дій, міг та може керувати ними. Доказів, які б спростовували дані факти суду надано не було;

- позивач, як власник майна, мав повне право, яке захищається вищенаведеними нормами діючого законодавства, не тільки володіти та користування ним, а й на свій розсуд розпоряджатися (дарувати, продавати, міняти…..);

- з метою здійснення свого права власності позивач також мав повне право видавати довіреність ОСОБА_2 для його представництва перед третіми особами щодо розпорядження своїм майном;

- оскільки договори купівлі-продажу нерухомого майна мають бути нотаріально посвідчені, довіреність, яка є предметом спору, правомірно було також посвідчена нотаріально;

- позивач підтвердив той факт, що з текстом довіреності був ознайомлений, читав її особисто, був згоден з ним та власноруч підписав. При цьому, текст довіреності є доступним, конкретним та зрозумілим;

- особа позивача нотаріусом була встановлена, дієздатність перевірена, сумнівів не викликала, про що зазначено в тексті довіреності та як пояснила нотаріус;

- під час посвідчення довіреності та договорів, які є предметом даного спору, нотаріус правомірно керувалася Законом України "Про нотаріат" (3425-12) , Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нормами ЦК України (435-15) ;

- в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження той факт, що в момент посвідчення довіреності, позивач помилявся щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, а також наслідків. Належних доказів надано суду не було. Навіть, якщо допустити, що з боку позивача могло мати місце недбальство, незнання закону чи неправильне його тлумачення, це, як визначає вищевказаний Пленум Верховного Суду України №9 (v0009700-09) , не є підставою для визнання правочину недійсним;

- ОСОБА_2, на підставі зазначеної довіреності, мав повне право подавати від імені позивача заяви у відповідні установи, одержувати необхідні довідки і документи, розписуватися за нього, вносити необхідну плату від його імені, звертатися до БТІ по питанню реєстрації права власності та за отриманням витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно на вищевказані об’єкти, звертатися у відповідні органи за отриманням експертної вартості земельних ділянок, підписувати договори купівлі-продажу, одержувати гроші за продані об’єкти, а також виконувати всі інші дії, пов’язані з цією довіреністю;

- договори купівлі-продажу, про визнання недійсними також просить позивач, укладені у відповідності до вищевикладених вимог діючого законодавства, а тому будь-яких підстав, для задоволення позову в цій частині, суд також не вбачає. Крім того, право власності добросовісного набувача майна - ОСОБА_3, захищається законом та не може бути безпідставно порушено;

- будь-яких належних доказів того, що позивачу тривалий час не було відомо про укладення договорів купівлі-продажу його майна, суду надано не було;

- злочинних дій з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо купівлі-продажу майна, яке належало позивачу, встановлено не було, про що свідчить постанова про відмову у порушенні кримінальної справи, яка є у справі;

- суд критично ставиться до пояснень свідків у судовому засіданні, оскільки їм не відомі дійсні обставини справи.

Отже, позовні вимоги суд вважає безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про нотаріат" (3425-12) , Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) , "Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майна", затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (z0157-02) зі змінами, ", Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 року за №3 (v0003700-78) зі змінами, Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року за №9 (v0009700-09) , Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справам про захист права приватної власності" від 22.12.1995 року за №20 (v0020700-95) зі змінами, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст.ст.181,182, 202-250, 316 -321, 325, 328, 386, 387, 388, 626-697 ЦК України (435-15) , ст.ст. 10, 11, 57- 60, 61, 64, 88, 208, 209, 212- 215 ЦПК України, суд, -

В задоволенні позову - відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та апеляційна скарга на рішення суду подається в апеляційний суд Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області.

рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, вказаний вище, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.