Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:

головуючої судді Чумаченко Р.Д.,

при секретарі Алієвій І.Р., Галаган Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Інституту Сходу та Африки "Міжнародного Слов’янського університету. Харків", Приватного вищого учбового закладу "Міжнародного Слов’янського університету. Харків" про стягнення нарахованої але не сплаченої заробітної плати, індексацію зазначеної суми, середній заробіток за час затримки розрахунку, стягнення компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди,

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів. В обґрунтування позову вказує, що в 2004-2005 учбових роках він працював на посаді завідуючого кафедрою міжнародних економічних стосунків та міжнародної інформації в Інституті країн Сходу та Африки "Міжнародного Слов’янського університету. Харків" на підставі контракту укладеного в 2003 році та подовженому в 2004р.

29.01.2005р. він подав заяву із проханням звільнити його за власним бажанням через два тижні – 12.02.2005р., з цього часу припинив виконання своїх обов’язків. Фактично він був звільнений 22 червня 2005 року, але при цьому з ним не був проведений повний розрахунок по заробітній платі за січень-лютий 2005 року в сумі 2076,42 грн. При цьому свою відмову виплатити нараховану суму заробітної плати відповідач мотивував тим, що під час роботи ним – позивачем був завданий матеріальний збиток інституту в сумі 8942,26р. у зв’язку з чим вони звернулися із позовом до суду.

рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 0912.2008р. ІССА МСУ було відмовлено в позові. Зазначене рішення було залишено в силі ухвалою Апеляційного суду АР Крим відт14.04.2009р.

Позивач вказує, що 26.03.2009 року він направив на адресу відповідача телеграму з проханням перерахувати належні йому грошові кошти, однак, цього зроблено не було. Тому позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості по заробітній платі за січень-лютий 2005 року в сумі 2076,42 грн., компенсацію втрати частки доходу у зв'язку із порушенням строків її сплати в сумі 1665,29 грн.; середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 1304,98грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1098,66 грн., а також у відшкодування моральної шкоди, пов’язаної із невиплатою своєчасно заробітної плати з вини інституту, 1000 грн.

В ході судового розгляду справи позивач уточнив та доповнив свої вимоги, остаточно на день ухвалення рішення просив стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості по заробітній платі за січень-лютий 2005 року в сумі 1761,63 грн., компенсацію втрати частки доходу у зв'язку із порушенням строків її сплати в сумі 1627,04 грн.; середній заробіток за затримку розрахунку в розмірі 1304,98 грн. на місяць по день ухвалення рішення, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 927,16 грн., компенсацію за затримку її виплати в сумі 856,32 грн., а також у відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що позовні вимоги не обґрунтовані. При цьому звернула увагу суду на те, що позивачу було переплачено заробітну плату в сумі 5260,21 грн.; заява позивача на звільнення з 12.02.2005р. датована 29.02.2005р., а ні 25.01.2005р. як він зазначає. Останній не надав доказів звернення до каси інституту для проведення з ним розрахунку. Також зауважив, що на трудові спори поширюється строк позовної давності три місяці, на застосуванні якого наполягав, тому є підстави для відмови в вимогах позивача про відшкодування моральної шкоди.

Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 наказом № 118-к від 30.09.2003 р прийнятий на роботу до відповідача на 1,0 ставки на посаду завідуючого кафедрою, був укладений контракт до 31 серпня 2004 року, термін контракту продовжений до серпня 2005 року. 29 січня 2005 року відповідач подав заяву про звільнення за власним бажанням. Відповідач заяву не прийняв, тому ОСОБА_1 перестав виходити на роботу з 12 лютого 2005 року і 22 червня 2005 року був звільнений з посади завідуючого кафедри по п.4 ст. 40 КЗпП України.

Як стверджує позивач, на день звільнення з ним не був проведений повний розрахунок по заробітній платі за січень – лютий 2005 року в сумі 2076,42 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, довідки про заробітну плату з 01.09.2004р. – 31.08.2005р. ( ас. 5), ОСОБА_1 дійсно було нараховане заробітна плата за січень 2005р. в сумі 1304,98 грн., за лютий 2005 року – 771,44 грн. Всього 2076,42 грн.

Враховуючі, що між сторонами по справі був спір, щодо відшкодування матеріальної шкоди завданої ОСОБА_1 Інституту, в якому останній стверджував, що згідно Положенню про організацію учбового процесу, затвердженого наказом Міністерства освіти України №161 від 02 червня 1993 року (z0173-93) , п.5.2 об'єм учбових занять, доручених для проведення конкретному викладачу, викладений в облікових академічних годинах визначає учбове навантаження. Основна частина учбового навантаження згідно плану викладача ОСОБА_1 на 2004-2005рр. доводилася на друге півріччя. Заробітна плата нараховувалася за кожний місяць, виходячи із загального річного навантаження викладача. За період роботи в інституті з 01.09.2004 р. по 28.02.05 р. ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата у розмірі 6696,34 грн., з якої виплачені до бюджету відповідні внески. Фактично ОСОБА_1 відпрацював 51.2 години, що складає 664 грн.75 коп., в тому числі, соціальні внески 181,93 грн. Надмірно сплачена сума 8554,77 грн., до даної суми увійшла заробітна плата відповідача за січень-лютий 2007 р. у розмірі 1761.63 грн. яка їм на день подачі позову не була одержана (депонована). Тобто спір був щодо нарахованої але не сплаченої заробітної плати.

На сьогодні ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 14 квітня 2009 року залишено в силі рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 08 грудня 2008 року яким в задоволені позову Інституту Сходу та Африки "Міжнародного Слов’янського університету. Харків" було відмовлено. Отже визнане право ОСОБА_1 на отримання заробітної плати за січень-лютий 2005р.

Як вбачається з матеріалів справи позивач 26.03.2009 року направив на ім’я ректора Інституту – Паніна С.М. телеграму із проханням видати грошовим переказом на його рахунок нараховану йому заробітну плату за січень-лютий 2005 року в сумі 2076,42 грн. (ас.6). Дана телеграма була отримана адресатом в той же день, що підтверджується повідомленням телеграфу ( ас. 7).

У відповідності до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як було встановлено в ході судового розгляду справи позивачу досі не була перерахована заробітна плата за спірний період, не дивлячись на його прохання зробити це. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, за винятком податків, в сумі 1761,63грн. підлягають задоволенню в повному об'ємі.

Позивач також стверджує, що відповідач повинен сплатити йому компенсацію за невикористану відпустку за відпрацьований час в сумі 927,16 грн. та у відповідності до ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частки доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , провести індексацію несплачених сум.

Згідно до зазначеного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом – 01.01.2001р. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші ( ч.2). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) ( ч.3).

Судом неодноразово було запропоновано представнику відповідачів провести власний розрахунок, щодо компенсації за не отриману відпустку, а також компенсації втрати частки доходу у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, для чого була зроблена необхідна перерва в судовому засіданні. Однак, цього зроблено не було, тому суд вважає за можливе прийняти за основу розрахунок наданий позивачем, який не був оскаржений відповідачем, згідно до якого компенсація втрати частки доходу за несвоєчасно виплачену заробітну плату, на день ухвалення рішення, складає 1627,04 грн.; компенсація за невикористану відпустку у відповідності до відпрацьованого часу складає 927 грн., а компенсація за її несвоєчасну виплату складає 856,32 грн. Зазначені суми підлягаю стягненню в повному об'ємі.

Крім того, підлягають задоволенню й позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку, за наступними підставами.

Згідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку ( ч. 1).При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника ( ч.2).

Виходячи з розміру середньої заробітної плати позивача, із розрахунку за осанні два місяці відпрацьовані в повному об'ємі, який складає 1229,98 грн. ((1,154,98 грн. +1304,98 грн.):2) на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 17117,22 грн. (1229,98 *14 місяців - 2 дні (102,50 грн.).

Позивач також стверджує, що несвоєчасною виплати належних сум відповідачем йому завдана моральна шкода.

Згідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження завдання йому моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків. Крім того, на думку суду, задоволення основних вимог позивача вже є достатньою компенсацією завданих йому незручностей, тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частки доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 213- 215 ЦПК України, с у д

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Інституту Сходу та Африки "Міжнародного Слов’янського університету. Харків" на користь ОСОБА_1 нараховану але не сплачену заробітну плату в розміні 1761 грн. 63 коп., компенсації втрати частини доходів у зв’язку із порушенням строків його виплати 1627,04 грн., компенсацію за не використану відпустку в сумі 927,72 грн., індексацію зазначеної суми в розмірі 63,60 грн., середній заробіток за затримку розрахунку в розмірі 17117,22 грн. Всього 21497,21грн. (двадцять одна тисяча чотириста дев’яносто сім гривен двадцять одна копійка).

В решті частки позову, а також в вимогах про відшкодування моральної шкоди, вимогах до Приватного вищого учбового закладу "Міжнародного Слов’янського університету. Харків" відмовити.

Стягнути з Інституту Сходу та Африки "Міжнародного Слов’янського університету. Харків" в доход держави судовий збір в розмірі 214,97 грн. та інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи 120 грн.

рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ст. 295 ЦПК України.