Р I Ш Е Н Н Я
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2007р. Вільногірський міський суд Дніпропетровської
області в складі головуючого - судді Литвинової Р.А., при
секретарі Довбань СМ.,
з участю : позивачки ОСОБА_1, її представникаОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні з залі суду в
м.Вільногірську цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ТОВ "АСТI Вільногірський елеватор" про стягнення
компенсації за моральну шкоду, заподіяну порушенням законодавства
про працю,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ "АСТI
Вільногірський елеватор" про стягнення компенсації за моральну
шкоду, заподіяну порушенням законодавства про працю, в якому
зазначає наступне.
З 14.10.2005р. по 15.06.2006р. зона працювала на підприємстві
відповідача робочою виробничої дільниці. Причиною її звільнення з
підприємства послужило систематичне, на протязі всього періоду
роботи, порушення норм законодавства про працю адміністрацією
підприємства.
Так, в порушення глави 2 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
на
підприємстві не існувало колективного договору, який забезпечував
би охорону прав робітників та гарантії їх здійснення.
В порушення вимог ст.29 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
перед
прийомом на роботу позивачка не була ознайомлена під розписку про
умови праці, права та обов'язки, з правилами внутрішнього
трудового розпорядку.
В порушення вимог С7.50 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, яка
закріплює норму, що передбачає недопустимість перевищення
тривалості робочого, часу робітників більше 40 годин на тиждень,
адміністрація підприємства відповідача примушувала її і інших
працівників працювати в травні та: червні 2006 року по 12 годин на
добу. При цьому з наказами про необхідність працювати надурочно її
не знайомили, а директор підприємства заявив, що кого не
задовольняють умови роботи, то нехай
2-
звільняється.
В порушення вимог ст.71 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
в травні та
червні 2006р. вона та інші працівники підприємства за вказівкою
адміністрації працювали в вихідні дні, при цьому їх також не
знайомили з наказами про необхідність такої роботи.
В порушення вимог ст.70 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, яка
передбачає, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку
повинна бути не менш як 42 години, через роботу в вихідні дні та
надурочно зазначена корма по відношенню де неї не дотримувалась і
в травні-червні 2006р. систематично порушувалась вона не мала
навіть мінімального встановленого законом безперервного
відпочинку.
Позивачка також в позові зазначає, що відповідач в порушення
корм ст.!53 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, ккг, закріплює обов'язок
власника забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці, не
забезпечив їй та іншим працівникам такі умови праці, в результаті
чого вони систематично хворіли і знаходились на лікарняних в
зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.,
Після її звільнення відповідач не провів з нею розрахунок в
строкк3 передбачені ст.116 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
і не ознайомив
її з наказом, в якому мало бути зазначено кількість днів
невикористаної відпустки, які підлягали компенсації та загальна
сума, що підлягала виплаті при звільненні.
Протиправні дії з боку відповідача, що полягають в
систематичному порушенні норм трудового законодавства, призвели до
завдання їй моральної шкоди., Через примушення її відповідачем під
загрозою звільнення працювати з вихідні дні та надурочно у неї
виникали проблеми з сім'ї, оскільки це викликало невдоволення
членів сім'ї, з приводу того, що вона практично весь час
знаходиться на роботі. Сварки з сім'ї негативно позначались на її
душевному стані.
Через відсутність належних умов для нормальної трудової
діяльності вона змушена була звільнитись, не дивлячись на те, що
отримувана нею заробітна плата була єдиним джерелом її прибутку.
Ця обставина негативно позначилась на її моральному стані,
оскільки вона потребує додаткових зусиль для організації свого
життя, яке полягає в пошуках роботи. Вона відчуває душевні
страждання через відчуття того, що відповідач свідомо систематично
порушував по відношенню до неї трудове законодавство, ігноруючи
при цьому її права, гарантовані Конституцією України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Завдану моральну шкоду позивачка оцінює в 5000 грн. і просить
стягнути її з" відповідача на її користь.
Представник відповідача позов не визнав.
-3-
В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги
і пояснила суду, що вона працювала на підприємстві відповідача 8
місяців. В травні та червні 2006р. вони працювали 4 дні поспіль по
12 годин, керівництво в 17.00 год. повідомляло, що завтра будуть
працювати по такому графіку. Вони виконували різноманітні роботи :
білували, фарбували, носили шлакоблок, розбирали забори,
замішували і носили бетон, косили відрами воду на відстань близько
1 км.
На їх запитання щодо заробітної плати їм обіцяли її
збільшити. Коли зони подали заяви на звільнення директор Ожиганов
посміхався і говорив, що вони думали, що першим звільниться він, а
вийшло навпаки.
В відповідях на поставлені запитання позивачка доповнила, що
вони звертались до директора з приводу укладення колективного
договору і він відповів що підприємство тільки розширяється і
колективний договір обов'язково буде.
При прийом: на роботу їх не знайомили з правами та
обов'язками, ні з якими інструкціями, їм пояснили, що їх робота -
це погрузка зерна. Коли зони білували вапном, то їм не видавали
захисних окулярів. Про роботи з; вихідні дні ніяких наказів ніколи
не було. З цього приводу у них здома з чоловіком були сварки, так
як вони мають господарство, за яким треба здійснювати догляд, а
часу в неї на це не вистачало.
Надурочні роботи їм обіцяли оплачувати, але цього не
виконували. У разі відмови від їх виконання, погрожували
звільненням. Розрахункові виплати їй видали через тиждень після
звільнення.
Позивачка просить задовольнити її позов і стягнути з
відповідача на. свою користь моральну шкоду за порушення її
трудових прав, яку вона оцінила з 5000 грн.
Аналогічні, пояснення надала позивачка при допиті її в якості
свідка.
Представник позивачки повністю підтримав пояснення своєї
довірительки, висловив солідарність щодо наведених нею доводів в
обгрунтування позовних вимог, він також просить задовольнити
позов.
Представник відповідача, заперечуючи проти позову, в судовому
засіданні пояснив наступне" На його думку, позивачка мала право
відмовитися від небезпечних робіт, але небезпечних умов праці на
елеваторі не існувало. Вини відповідача в тому, що позивачка
хворіла, не було, оскільки професійних захворювань у неї немає,
вона ""хворіла звичайними хворобами.
За період своєї роботи позивачка не доклала ніяких дій щодо
припинення порушень трудового законодавства на підприємстві, вона
4
звільнилась свідомо.
Свідок ОСОБА_3 суду показала, що на підприємстві відповідача
відсутній колективний договір, немає робочих інструкцій, не було
наказів про роботу в вихідні, святкові дні та надурочні часи. З
приводу укладення колдоговору вони звертались до адміністрації, їм
обіцяли, але вони його так і не дочекались. Майстер їм говорила,
що саме через відсутність колдоговору вона не має змоги списувати
респіратори та робочі рукавиці.
При прийомі на роботу їм говорили, що вони будуть працювати з
зерном, а виявилось, що зони виконували різноманітні роботи:
білували, фарбували, косили шлакоблок, будували забор, носили
відрами бетонну суміш, працювали на висоті, При цьому була
відсутня техніка безпеки, в проводах "пробивав" електричний струм.
На протязі дня роботи змінювались багате разів. Позивачка
звільнилась через те, що їм повідомила що в подальшому вони будуть
працювати по 12 годин, через роботу з надурочні часи у позивачки в
сім'ї були негаразди, скандали.
Свідок ОСОБА_4 суду показала, що вони працювали разом з
позивачкою на елеваторі 8 місяців, вона сумлінно виконувала всю
доручену їй роботу, 3 боку адміністрації до неї було негативне
ставлення, за час роботи зона перенесла велику нервову напругу,
фізичне виснаження, стреси, Через постійну роботу в надурочні часи
у неї були здома непорозуміння та сварки. з чоловіком.
Причиною її звільнення були фізична перевтома, нервова
напруга, сквозняки, холод, не було зм оги так далі працювати при
постійному порушенні адміністрацією трудового законодавства, їх
прав.
Свідок ОСОБА_5 надала суду аналогічні пояснення. Крім того
доповнила, що через роботу в таких тяжких умовах позивачка часто
хворіла, але лікарняні листи боялась брати через постійні погрози
бути через це звільненою,
В червні 2006р. їх з позивачкою директор попередив, що єдиним
їх шансом залишитись на роботі є те, що вони повинні сказати, що
їм там добре працюється.
Розрахункові виплатили позивачці через тиждень після
звільнення.
Аналогічні пояснення надала суду свідок ОСОБА_6
Свідок ОСОБА_7 суду показала, що позивачка є її матір'ю. Коли
мати працювала на елеваторі, в неї були просто істерики, В останні
З місяці вона працювала по 12 год., на протязі червня вони
працювали, до 20.00-22.00год., додому зона приходила дуже
втомлена. Зі слів матері їй відомо, що "вони працювали лопатою,
було навіть таке, що жінки завантажували зерном вагони і за 3 дні
вони завантажили 11 вагонів. ,
-5-
Свідок ОСОБА_8 суду показав, що позивачка є його дружиною.
Вони спочатку зраділи, що зона нарешті знайшла роботу, але потім
ставало все гірше. В травні, червні 2006р. дружина працювала до
20.00 год., їх без попередження залишали працювати після
закінчення робочого дня. Вона приходила додому нервова, плакала,
говорила, що начальник погано до неї ставиться, принижував її,
вона часто плакала. З роботи зона приходила брудна, бо на
елеваторі не було навіть душевої, щоб помитись після робота Вона
розповідала, що вони з жінками носили шлакоблок, пісок, щебень,
працювали на сквозняках, тому вона почала часто хворіти"
Матеріалами справи встановлено наступне.
14.10.2005р. позивачка ОСОБА_1 звернулась до аміністрації
відповідача з заявою про прийом її на роботу (а.с.42).
Як видно з витягу з трудової книжки позивачки, з 14.10.2005р.
по 15.06.200бр. зона працювала на підприємстві відповідача робочою
виробничої дільниці, звільнена за власним бажанням (а.с.5).
Відповідачем надано витяг з журналу реєстрації вступного
Iнструктажу з питань охорони праці, з якому зазначено, що
14.10.2005р. позивачка ОСОБА_1проходила такий інструктаж
(а.с.62-64), про що також надано довідку (ах,72).
Як видно з наданої копії, підприємством відповідача
06.07.2006р. отримано сертифікат відповідності послуг із
зберігання зерна та продуктів його переробки (а.с.40).
20.03.2003р. зареєстровано статут підприємства в новій редакції,
що підтверджується його копією (а.с.29-39), в установленому
законом порядку проведена його реєстрація в Єдиному державному
реєстрі України (а.с.22,41).
Наказом генерального директора підприємства відповідача від
19.10.2005р. затверджено Правила внутрішнього трудового розпорядку
для працівників, що видно з наданої копії зазначеного документу
(а.с.55-61).
У травні 2006р. позивачка перебувала на лікарняному з приводу
гострого респіраторного захворювання, що підтверджується наданою
копією зазначеного документу (а.с.65).
Остаточний розрахунок по звільненню позивачка отримала
21.06.2006р., що видно з копії задаткового касового ордеру
(а.с.66).
Наказам?! генерального директора ТОВ "ACT! Вільногірський
елеватор" IНФОРМАЦIЯ_1 суботні дні - 8,13,14 та 27 травня 2006р.
слід вважати робочими днями (а.с.69-71) в зв'язку з виробничою
необхідністю, в усіх названих наказах значиться прізвище
позивачки.
31.05.2006р. на підприємстві відповідача видано наказ
№24-б-од про збільшення тривалості робочого дня з період з
01.06.2006 р. до
-6-
С1 і.07.2006р. не більш ніж чим на 2 години в зв'язку з
виробничою необхідністю. 01.06.2006р. видано наказ №24-б-од-1 про
внесення змін в вищеназваний наказ (ах.67,68).
Наказом генерального директора ТОВ "АСТI Вільногірський
елеватор" №10 від 19.10.2005р. на підприємстві з 20.10.2005р.
введена в дію Iнструкція по охороні праці (а.с.91).
Заслухавши пояснення позивачки, її представника, доводи
представника відповідача, оцінивши належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і
взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно
з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу
своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були
досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про
часткове задоволення позову з наступних підстав.
Як пояснила позивачка, вона звільнилася з підприємства
відповідача за власним бажанням, але до цього її спонукали
систематичні порушення трудового законодавства з боку відповідача,
чим їй завдано моральну шкоду. У сукупності ці порушення полягали
в неознайомленні і недозеденні до її відому, - в- чому будуть
полягати її обов'язки та умови праці, незрозумілий порядок
нарахування та розмір заробітної плати, відсутність колективного
договору, як гаранта захисту прав робітників, порушення права на
відпочинок та постійні залучення до роботи в вихідні дні та
позаурочні часи без ознайомлення з відповідними наказами
адміністрації, відсутність елементарних умов для праці та її
безпечних умов (примушення жінок до виконання важких робіт,
піднімання тяжких предметів, незабезпечення індивідуальними
засобами захисту -рукавицями, окулярами, респіраторами,
спецодягом, а зокрема взимку -теплим одягом), порушення строків
розрахунку при звільненні.
Статтею 29 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
передбачено обов'язок
власника проінструктувати працівника і визначити йому робоче
місце, до початку роботи роз'яснити працівнику його права та
обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці,
наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і
шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі
наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації
в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного
договору; ознайомити працівника з . правилами внутрішнього
трудового розпорядку та колективним . договором, визначити
працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для. роботи
засобами, проінструктувати робітника з техніки безпеки, виробничої
санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
Як встановлено в ході судового розгляду і як пояснила позивач
7
ка, яка була допитана в якості свідка, з наведеного переліку
відповідачем дотримано лише пункт стосовно проведення з нею
інструктажу з питань охорони праці.
Але, навіть цей пункт викликає у суду сумнів з огляду на те,
що виконаний він був у повній відповідності з чинним
законодавством. В матеріалах справи є розпис позивачки за
проведений інструктаж 14.10,2005p,s тобто в день прийняття її на
роботу. А безпосередньо Iнструкція по охороні праці введена в дію
на підприємстві з 20.10.2005р., про що свідчить наданий
представником відповідача наказ №10 від 19.10.2005р. (ах.91),
Таким чином, на день прийому на роботу позивачка з Iнструкцією не
могла бути ознайомлена. З наведених підстав у суду виникає сумнів
взагалі з існуванні такого наказу на підприємстві.
Як видно з матеріалів справи, Правила внутрішнього трудового
розпорядку на. підприємстві відповідача затверджено 19.10.2005
року (а.с.55-61). Отже, на день прийому позивачки на роботу Правил
на підприємстві не існувало, а значить вона не могла бути з ними
ознайомлена. Доказів про ознайомлення її з Правилами пізніше
відповідачем суду не надано.
Як встановлено б судовому засіданні, і цю обставину не
заперечував представник відповідача, що дійсно на підприємстві не
існувало колективного договору. На думку представника відповідача,
це сталося через відсутність ініціативи з боку робочих стосовно
цього питання. Але ці доводи спростовуються показаннями позивачки,
свідків ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_3 і ОСОБА_6, які суду показали, що
при зверненні робочих до адміністрації з питань укладення
колективного договору представники адміністрації відмовлялись лише
обіцянками, що це питання буде вирішено в березні місяці чи в
ближньому майбутньому.
п.7 ст.17 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
передбачає, що на
новоствореному підприємстві колективний договір укладається за
ініціативою однією із сторін у тримісячний строк після реєстрації
підприємства. Як видно з копії свідоцтва, підприємство
зареєстровано 20.03.2006р. (первинна реєстрація була
25.06.2005р.).
В даному випадку очевидним є той факт, що адміністрація не
підтримувала ініціювання цього питання з боку робочих, оскільки
відсутність колективного договору давало можливість адміністрації
порушувати права робочих, а у робочих, в свою чергу, не було
гаранта захисту своїх прав - колективного договору.
Це призвело до порушення прав робітників в усіх сферах,
зокрема - по оплаті праці; робітники не розуміли, - що, скільки і
за що їм виплачено. Так, навіть в останньому платіжному документі
(видатковому ордері), яким відповідач повинен провести повний
розрахунок з позивач-
-8"
кою при звільненні, в ньому зазначено, що їй виплачена
заробітна плата за червень 2006р. і не зазначено, - чи виплачена
компенсація за невикористану відпустку. Суду не надано
підтвердження, що позивачка була ознайомлена з наказом про
звільнення, в якому було б зазначено кількість днів невикористаної
нею за час роботи на підприємстві відпустки.
Адже в 4.2 ст.97 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
зазначено, що всі
питання стосовно оплати праці встановлюються підприємством
самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій,
передбачених законодавством, генеральною та галузевими
(регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві
не укладено, власник зобов'язаний погодити ці питання з
профспілковим органом, що представляє інтереси більшості
працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на
представництво трудовим колективом органом. Але зазначені вимоги
законодавства адміністрацією підприємства відповідача не виконано,
доказів протилежного в судове засідання не надано.
В ході розгляду справи також доведено, що на підприємстві не
забезпечувались належним чином умови праці, не видавався спецодяг,
рукавиці, окуляри, респіратори. Ці обставини не заперечував
представник відповідача і не спростував їх ніякими аргументами.
В судовому засіданні також повністю доведено факт порушення
права позивачки в частині незаконного залучення її до роботи в
вихідні дні та позаурочні часи.
Як пояснила позивачка та допитані свідки, тривалий час
впродовж травня, червня 2006 року вони працювали по 12 годин на
добу (з 08.00год. до 20,00год), в тому числі - в вихідні дні, при
цьому їх не ознайомлювали з наказам:-: про необхідність такої
роботи і вони про це ніде не розписувались.
Дійсно, такі роботи мали місце. Представником відповідача
надано суду копії кількох наказів про необхідність роботи в
вихідні дні 8,13,14 та 27 травня 2006 року (а.е.69-7!) та наказ
про. збільшення тривалості робочого дня до двох годин на протязі
червня місяця (а.с.67,68), з усіх перелічених наказах значиться
прізвище позивачки.
При цьому в першій групі наказів відсутнє обгрунтування такої
виробничої необхідності, як це законодавчо передбачено статтею 71
КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
. З цього приводу суд не може погодитись з
твердженнями представника відповідача, що необхідність таких робіт
була -викликана наступною атестацією елеватору. Адже,
загальновідомим є факт, що підготовка елеватора до прийому та
збереження врожаю зернових культур є не випадковістю, а це є
повсякденною роботою підприємства впродовж року, бо це є його
основне призначення.
Викликають подив і сумнів наказ №24-б-од від 31.05,2006р.-та.
-9-
наказ № 24-б-од-I від 01.06.2006р. (а.с.67,68). По-перше, з
точки зору діловодства - не зрозуміла їх нумерація. По-друге,
першим наказом пропонується збільшити тривалість робочих днів на
протязі всього червня місяця 2006 року, зазначаються причини,
якими викликані такі дії адміністрації і надається перелік
працівників, на яких даний наказ розповсюджується. Другим наказом
пропонується внести зміни у вступну частину першого наказу та
доповнити деякими положеннями, які вже містяться в першому наказі.
Далі, пункт 1 наказу пропонується викласти в такій редакції,
якою вона і є викладена в першому наказі. Крім того, з цього
пункту зовсім вилучений список робітників, яких потрібно залучати
до участі в запланованих роботах.
Також зазначається, ідо наказ генерального директора №24 від
31.05.2006р. слід зважати недійсним. Копія наказу №24 відповідачем
суду не надана, а з назви наказу, яким вносяться зміни,
вбачається, що вони зносяться до наказу № 24-б-од від
31.05.2006р., копія якого надана суду. Тому, залишається
незрозумілим, - який саме наказ слід вважати недійсним і в зв'язку
з чим.
Більш того, зазначений наказ повністю суперечить нормам
чинного трудового законодавства. Так, ст.65 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
закріплює граничні корми застосування надурочних
робіт - вони не повинні перевищувати для кожного працівника
чотирьох годин протягом двох днів. А в вищезгаданому наказі
значиться, що позивачка повинна працювати надурочно весь червень
місяць 2006р.
Як пояснила позивачка та допитані свідки, в неї є сім'я, але
через свою систематичну зайнятість на роботі, в тому числі
надурочно та в вихідні дні, позивачка була позбавлена можливості
приділяти увагу членам своєї сім'ї та виконувати свої обов'язки по
господарству, що викликало невдоволення* членів сім'ї, в
результаті чого між ними виникали негаразди та проблеми.
А згідно з наказами генерального директора від 30.04.2006р.
та 26.05.2006р. позивачку ОСОБА_1, зобов'язано до виходу на роботу
в вихідні дні з травні місці - 8ДЗД4 та 27 числа.
Такі дії відповідача також грубо порушували її права та
суперечать нормам чинного законодавства. Адже ст.ст.70,71 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
забороняють роботу у вихідні дні і тривалість
щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок
дві години. В ст.50 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
зазначено, що
нормальна тривалість робочого часу працівників не може
перевищувати 40 годин на тиждень.
Вивчивши накази адміністрації відповідача про притягнення;
робітників до роботи в вихідні дні та в надурочні часи, суд
приходить до
10
висновку, що нагельної необхідності для таких дій у
адміністрації не було. Ст.71 названого Кодексу містить чіткий
перелік підстав для притягнення до виконання робіт лише у
виняткових випадках.
Як видно з матеріалів справи, таких підстав у адміністрації
підприємства відповідача не існувало. Очевидно, що люди виконували
звичайну, повсякденну роботу, характерну для підприємств такого
напрямку I ніякої термінової, екстренної чи аварійної. ситуації не
існувало.
Як пояснила допитана з якості свідка позивачка та свідки,
залучення її до названих робіт проводилось на підставі усних
розпоряджень керівництва, з наказами її ніколи не знайомили, в
копіях наказів відсутні розписи позивачки про ознайомлення з їх
змістом.
В порушення вимог ст 11б КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
при
звільненні з позивачкою своєчасне не був проведений відповідний
розрахунок, замість 15 числа виплети здійснені лише 21.06.2006
року, що підтверджується копією видаткового ордеру. Зазначена
обставина є однією з підстав для стягнення морально;" шкоди з
відповідача на користь позивачки.
Ст"237-1 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
передбачає відшкодування
власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику
у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних
страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від
нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як встановлено з процесі розгляду справи, зокрема з пояснень
позивачки, свідків та матеріалів справи видно, що вона дійсно
працювала на підприємстві відповідача і при звільненні їй
відповідачем своєчасно не було виплачено належну їй заробітну
плату. Вона змушена була прийняти для себе рішення про звільнення
з підприємства, тому що там систематично порушувались норми
трудового законодавства і вона не взмозі була будь-що змінити,
оскільки на підприємстві був відсутній колективний договір, що
означало відсутність гарантій захисту прав робітників, не були
забезпечені і-:е6езпечні умови праці, мало місце грубе,
недоброзичливе, принизливе ставлення до працівників з боку
адміністрації.
За час роботи на підприємстві, будучи дуже часто задіяною для
роботи в надурочні часи та вихідні дні, позивачка не мала змоги
нормально відпочивати, приділяти увагу членам своєї сім'ї,
виконувати роботу по домашньому господарству. Через важкі умови
праці на підприємстві позивачка хворіла, а щоб не брати лікарняних
та не викликати цим невдоволення адміністрації, вона часто
виходила на роботу в хворому стані. Звільнившись з підприємства,
позивачці знов довелось влаштовувати своє життя, шукати роботу,
перебувати на обліку з центрі зайнятості, що звісно позначалось на
її душевному стані та
11
матеріальному становищі сім'ї.
Відповідно до положень законодавства України, що регулює
вирішення питань стосовно стягнення моральної шкоди (постанова
Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4
( v0004700-95 ) (v0004700-95)
"Про розгляд судами цивільних справ про
відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст.237-1 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
, загальна норма - ст.23 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) суд, при
визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинен
враховувати вимоги розумності і справедливості.
Вирішуючи питання про визначення розміру моральної шкоди, суд
приходить до висновку;, що її розмір позивачкою значно
завищений -5000.00грн. Суд виходить з тих параметрів, що
відповідачка працювала на підприємстві відповідача не досить
тривалий час, час прострочення розрахунку з нею при звільненні є
не занадто великим (7 днів). З врахуванням вищенаведених норм
законодавства, зазначених обставин та принципів розумності і
справедливості, суд вважає, що моральну шкоду з відповідача в
даному випадку належить стягнути в розмірі 1050.00 грн., що
відповідає двом прожитковим мінімумам, які існують в Україні на
день постановления рішення.
Таким чином, з наведених вище підстав позовні вимоги в
частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому
задоволенню.
Відповідне де положень цивільного процесуального
законодавства з відповідача підлягають стягненню на користь
держави державне мито з сумі 17.00 грн., також витрати на
інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 07.50
грн.
Керуючись ст.ст.1 ОД 1,57-60,88,212-215 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, на підставі ст.43 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
ст.ст.17-п.7, 29, 50, 65,70, 71, 97 ч.2, 116, 153, 237-1 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
, постанови Пленуму Верховного Суду України від
31.03.1995р. №4 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
"Про розгляд судами цивільних
справ про відшкодування морально: (немайнової) шкоди" (із
послідуючими змінами та доповненнями), суд
ВИРIШИВ:
ПозовОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТI
Вільногірський елеватор" (51700 м.Вільногірськ Дніпропетровської
області вул. Привокзальна, № I) на користь ОСОБА_1, що проживає за
адресою : АДРЕСА_1, компенсацію за завдану моральну шкоду в
розмірі 1050 грн. 00коп.
Стягнути з ТОВ "АСТI Вільногірський елеватор"; на користь
-12-
держави державне мито (судовий збір) в розмірі 17.00 грн.
Стягнути з ТОВ "АСТI Вільногірський елеватор"" витрати на
інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи для
Вільногірського міського суду в розмірі 07.50 грн., перерахувавши
їх до ТУ ДСА в Дніпропетровській області за наступними
банківськими реквізитами : код. 26239738, р/р 37315007006709 банк
УДК у Дніпропетровській області, МФО 805012.
Рішення може бути оскаржено з апеляційному порядку шляхом
подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня
його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається
протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви
про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк,
встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження,
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга
подаються апеляційному суду через Вільногірський міський суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання
заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне
оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне
оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений
строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього
строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не
скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним
судом.
Суддя Литвинова