РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2003 р. Н-ський районний суд м. Києва в складі:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну
справу за позовом Д.В.В. до Д.Є.М. про розірвання шлюбу,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка Д.В.В. ХХ.10.2003 р. звернулась до суду із вимогами про
розірвання шлюбу, посилаючись на те, що життя із Д.Є.М. не
склалося, відповідач протягом останніх 3-4 років підтримує зв'язки
з іншою жінкою, при цьому не цікавиться життям спільних дітей, не
приймає участі у їх вихованні, ані морально, ані матеріально не
підтримує сім'ю.
В судовому засіданні позивачка Д.В.В. підтримала свої вимоги,
посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, і додала, що
сторони сімейно-шлюбні відносини не підтримують, спільне
господарство не ведуть, майнового спору, спору про місце
перебування спільних дітей немає, вважає примирення неможливим,
подальше спільне життя неможливе.
В судовому засіданні відповідач Д.Є.М. підтвердив, що сторони
сімейно-шлюбні відносити не підтримують, спільне господарство не
ведуть, проте просив надати строк для примирення.
Суд двічі відкладав розгляд справи, за клопотанням відповідача
Д.Є.М. сторонам було надано строк для примирення.
Позивачка Д.В.В. ХХ.11.2003 р. звернулася до суду із заявою,
просить скоротити строк на примирення, встановлений судом. Свої
вимоги обгрунтувала тим, що, надаючи строк на примирення, судом не
були враховані відносини, що склалися між нею та відповідачем. Так
розлад у сім'ї і конфлікти не є тимчасовими, а носять тривалий
стійкий характер. При цьому відповідач не цікавиться життям дітей,
їх навчанням та інтересами. Д.Є.М. погано впливає на їх виховання,
психіку, стан здоров'я, нервову систему і така його поведінка
призвела до того, що діти бояться відповідача, бояться залишатися
з ним. В заяві зазначила, що відповідач ХХ.11.2003 р. сам,
розуміючи, що сім'ю не можна зберегти, переїхав в інше постійне
місце проживання, при цьому забрав все особисте майно.
Суд, враховуючи заяву Д.В.В., на її клопотання призначив справу до
судового розгляду.
В судовому засіданні позивачка Д.В.В. підтримала свої вимоги,
вважає, що сім'ю зберегти неможливо.
В судове засідання відповідач Д.Є.М. двічі не з'явився, про день і
час розгляду справи був сповіщений належним чином, суду причин
своєї неявки не повідомив. При таких обставинах суд визнав
можливим розглядати справу у відсутності відповідача.
В судовому засіданні встановлено, що сторони уклали шлюб
ХХ.03.1976 р. від шлюбу мають сина Д., ХХ.11.1995 р. народження,
доньку І., ХХ.03.1997 р. народження. Вказані обставини
підтверджуються наданими суду копіями свідоцтв про укладення
шлюбу, про народження дітей (а.с. 5 - 7).
Суд вживав усіх заходів до примирення подружжя, позивачка вважає
недоцільним зберігати родину, що фактично розпалася. При таких
обставинах суд приходить до висновку, що дальше спільне життя
подружжя і збереження їх сім'ї неможливе, а тому позовні вимоги
підлягають задоволенню.
Судові витрати, слід покласти на відповідача, оскільки з
позивачкою залишаються проживати неповнолітні діти.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 38, 40 КпШС України
( 2006-07 ) (2006-07)
, ст.ст. 15, 15-1, 30, 62 ( 1501-06 ) (1501-06)
, 172, 202,
202-1, 203 ( 1502-06 ) (1502-06)
ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Шлюб між Д.Є.М. та Д.В.В., зареєстрований ХХ грудня 1994 р. у Л-му
міжрайонному управлінні реєстрації шлюбів м. Києва, - розірвати.
Стягнути з Д.Є.М. державне мито в розмірі одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за реєстрацію
розірвання шлюбу в органах РАГС, Д.В.В. від сплати державного мита
звільнити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом
одного місяця через районний суд.