РІШЕННЯ
ІMEHEM УКРАЇНИ
29.11.2003 р.
Н-ський районний суд м. Києва в складі:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну
справу за позовом К.Л.В. до Міністерства внутрішніх справ України,
Департаменту ресурсного забезпечення МВС України, Управління МВС
України Ч-ої області про стягнення невиплачених грошових коштів.
ВСТАНОВИВ:
Позивачка К.Л.В. звернулась до суду до МВС України, Департаменту
ресурсного забезпечення МВС України з позовом з подальшими
уточнениями і просила стягнути з відповідачів заборгованість по
виплаті щомісячної доплати особам начальницького складу ОВС, що
мають право на пенсію за вислугу років в сумі 600 грн. (50 грн. х
12 місяців), заборгованість по сплаті надбавки за особливі умови
служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо
важливих завдань в сумі 779 грн., заборгованість по виплаті
матеріальної допомоги до відпустки в розмірі 425 грн.,
заборгованість по виплаті грошової компенсації замість
продовольчого пайка в сумі 663 грн. 52 коп., та за не отримане
речове майно в сумі 1605 грн., не отриману частину грошової
допомоги у сумі 2361 грн. В обгрунтування своїх вимог позивач
посилається на порушення відповідачами вимог Указу Президента
України від 04.10.1996 р. N 926/96 "Про умови грошового
забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці
працівникам органів внутрішніх справ" ( 926/96 ) (926/96)
, Закону України
"Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб
начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ"
( 2262-12 ) (2262-12)
, а також те, що Указом Президента України від
23.06.2001 р. ( 463/2001 ) (463/2001)
було скасовано як такі що є незаконними
з часу їх введения деякі положання п. 10 постанови КМ України від
17.07.1992 р. N 393 ( 393-92-п ) (393-92-п)
, а саме обмеження загального
розміру вихідної допомоги п'ятьма місячними посадовими окладами,
як таке що суперечило ст. 5,12 Закону України "Про пенсійне
забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького
складу органів внутрішніх справ України" ( 2262-12 ) (2262-12)
. Позивачка
вважає, що відповідачі повинні сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три відсотки річних від простроченої суми яка становить відповідно
874грн. та 490 грн. Крім того позивачка просила стягнути
матеріальну шкоду, яка складається з витрат на білети на проїзд до
м. Києва в сумі 100 грн.(10 x 2 x 5), перебування в м. Києві в
сумі 90 грн.(18 х 5) та втрату заробітної плати на час участі у
судових засіданнях в сумі 266 грн.
В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги позовної заяви з
доповненнями та уточненням, посилаючись на викладені в них
обставини.
Представник МВС України К. та представник Департаменту ресурсного
забезпечення МВС України С. в судовому засіданні заперечуючи проти
задоволення вимог позивача посилаючись на те, позовні вимоги не
обгрунтовані та на те, що позивачка проходила службу в УМВС
України в Ч-ій області, який в свою чергу є самостійною юридичною
особою, а отже обов'язок по проведению розрахунків з невиплачених
грошових коштів, якщо такі мають місце, покладається на УМВС
України в Ч-ій області.
Під час розгляду позову до участі в справі було залучено в якості
відповідача УМВС України в Ч-ій області, представник якого Х. в
судовому засіданні пояснив, що управління не заперечує проти
стягнення грошових коштів в cумі 1644,96 грн. на користь
позивачки, оскільки така заборгованість перед К.Л.В. дійсно має
місце і виникла в зв'язку з недофінансуванням з державного бюджету
виплат компенсацій за формений одяг в сумі 1608 грн. та
продовольчі пайки в сумі 39 грн. 96 коп. В решті вимог заперечував
проти задоволення вимог позивачки, посилаючись на їx
безпідставність, а вимоги щодо надбавок такими що пред'явлені з
порушенням строку.
Суд, вислухавши пояснения позивачки, представників відповідачів,
вивчивши письмові докази по справі, вважає що позовні вимоги
підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка проходила службу в
УБОЗ УМВС України в Ч-ій області з ХХ.01.1992 р. по ХХ.04.2001 р.
та була звільнена з УМВС в запас за ст. 64 п. ж Положения "Про
проходження служби рядовим і начальницьким складом органів
внутрішніх справ" ( 114-91-п ) (114-91-п)
. При звільненні позивачці було
виплачено вихідну допомогу в сумі 688,00 грн., виходячи з
розрахунку її п'яти посадових окладів.
В період проходження служби позивачці К.Л.В., а саме ХХ.11.1999 р.
наказом N N ХХ0, ХХ1 була встановлена надбавка з ХХ.10.1999 р. у
розмірі 20% як працівнику УБОЗ за собливі умови служби,
кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих
завдань. Надбавка як працівнику УБОЗ виплачувалась щомісяця до дня
звільння. Надбавка за особливі умови служби, кваліфікацію,
професійний ризик та виконання особливо важливих завдань
виплачувалась в жовтні та листопаді 1999 р., в січні, лютому,
березні 2001 р.
На час звільнення позивачу К.Л.В. не було виплачено грошову
компенсацію замість речевого майна в розмірі 1608 грн.
За період 2000-2001 p. p. позивачці К.Л.В. грошова компенсація за
продукти харчування не нараховувалась і не була виплачена.
Заборгованість перед позивачем встановлена УМВС України в Ч-ій
області в розмірі 36,96 грн. В період проходження служби К.Л.В.
отримувала матеріальну допомогу, а саме в 1999 р. в сумі 275 грн.
виходячи з посадового окладу, і звання, вислуги років; в 2000 р. -
245 грн., виходячи з посадового окладу, звания; в 2001 р. - 120
грн., виходячи з посадового окладу.
Указом Президента України N 926 від 04.10.1996 р. "Про умови
грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та
оплати праці працівників органів внутрішніх справ" ( 926/96 ) (926/96)
із
внесеними змінами та доповненнями, зокрема п. 2 особам рядового і
начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується
матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на
рік.
Із встановленого випливає, що позивачка К.Л.В. в період
проходження служби з 1999 р. по 2001 р. отримала матеріальну
допомогу не в повному розмірі, ніж передбачено, оскільки в розмір
місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась
матеріальна допомога не були включені інші види, ніж посадовий
оклад. Заборгованість розрахована позивачем вірно і складає 425
грн., що не оспорюється відповідачами.
Цим же Указом ( 926/96 ) (926/96)
передбачено право керівників ОВС у межах
асигнувань, що виділяються на утримання цих органів установлювати
надбавки за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик
та виконання особливо важливих завдань - до 50% окладів грошового
забезпечення.
Із встановленого випливає, що встановивши наказом N ХХ1 о/с від
ХХ.11.1999 р. позивачу К.Л.В. з 01.10.1999 р. щомісячну надбавку у
розмірі 20% до посадового окладу та окладу за спеціальним званиям,
УМВС України в Ч-ій області не скасовуючи, не припиняючи, не
змінюючи прийнятий наказ, не виплачувало позивачу належні грошові
суми, чим порушило її право на отримання встановленої надбавки.
Відповідно до розрахунку позивача заборгованість складає 779 грн.
Вказаний розрахунок не оспорюється відповідачами.
Цим же Указом ( 926/96 ) (926/96)
передбачено право керівників ОВС у межах
асигнувань, що виділяються на утримання цих органів установлювати
особам рядового і начальницького складу ОВС, які мають право на
пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за
їхньою згодою та в інтересах справи на службі, - щомісячну доплату
в розмірі від 25 до 50 відсотків суми пенсії, яка б могла бути їм
нарахована.
В судовому засіданні встановлено, що наказ яким би позивачці була
встановлена щомісячна доплата керівником не виносився. Таким чином
вимоги позивачки щодо стягнення щомісячної доплати в розмірі 50
грн. за місяць є необгрунтованими, оскільки для цього немає
підстав.
Постановою КМ України від 29.07.1991 р. N 114 "Про затвердження
Положения про проходження служби рядовим і начальницьким складом
ОВС Української РСР" ( 114-91-п ) (114-91-п)
розділом 2 п. 12 встановлено, що
особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ
одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими
законодавством.
УМВС України в Ч-ій області визначено заборгованість перед
позивачкою К.Л.В. за неотримане, протягом служби речове майно в
грошовому виразі в сумі 608 грн.
Однак суд вважає, що позов в цій частині підлягає задоволенню в
сумі 1605 грн. в межах заявлених позивачкою вимог.
Положениям про порядок комплектування, матеріальнотехнічного,
військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення
спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю
МВС України ( 3720-12 ) (3720-12)
, затвердженого Постановою ВР України від
16.12.1993 р., зокрема п. 4.1.3. встановлено, що грошове утримання
працівників цих підрозділів включає: оклад за штатною посадою, що
її займає працівник; оклад за спеціальне звания; відсоткові
надбавки за особливі умови праці (служби), вислугу років; грошову
компенсацію замість продовольчого пайка.
З встановленого випливає, що компенсація замість продовольчого
пайка виплачувалась позивачці до ХХ.03.2000 р. Відповідачем УМВС
України в Ч-ій області визначено заборгованість перед позивачкою
К.Л.В. за даний вид грошового утримання в розмірі 36,96 грн. При
цьому з ХХ.03.2000 р. компенсація не нараховувалась і не
виплачувалась, що є порушенням прав позивачки К.Л.В. на отримання
належного грошового утримання, яке не може бути зменшено без
відповідної компенсації.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від
20.03.2002 p.по справі 1-15 за 2002 р. ( v005p710-02 ) (v005p710-02)
, надання
компенсацій, гарантій та пільг окремим категоріям громадян, в тому
числі і особам рядового і начальницького складу ОВС є певною
соціальною допомогою, підтримкою, додатком до основних джерел
існування і спрямовані на реалізацію права кожного громадянина на
достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї що включає
достатнє харчування, одяг, житло. Крім того в рішенні
Конституційного Суду України ( v005p710-02 ) (v005p710-02)
зазначається, що
вказані додатки до основних джерел існування, зокрема щодо служби
в органах ВС України є гарантіями забезпечення професійної
діяльності цих категорій громадян, а також ефективного
функціонування відповідних державних органів влади.
Таким чином невиконання вищезазначених Положень, якими позивачці
надано право на отримання грошової компенсації за продовольчі
пайки та замість речового майна, є порушенням не тільки цих прав,
a і прав встановлених ст. ст. 43, 48 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Заборгованість складає 663,52 грн., розрахунок позивачем проведено
вірно і не оспорюється відповідачами.
Постановою КМ України N 393 від 17.07.1992 р. Про порядок
обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової
допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам,
військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за
контрактом, особам начальницького і рядового складу ОВС та членам
їхніх сімей ( 393-92-п ) (393-92-п)
, зокрема п. 10 було передбачено виплату
грошової допомоги при звільненні у розмірі 5-місячного грошового
забезпечення.
Постановою КМ України від 08.01.2000 р. N 12 ( 12-2000-п ) (12-2000-п)
були
внесені зміни, якими було встановлено грошову допомогу в розмірі
50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний
календарний рік служби. При цьому абзацом третім цього пункту були
встановлені обмеження загального розміру вихідної допомоги у
вигляді п'яти місячних посадових окладів.
Указом Президента України від 23.06.2001 р. за N 463/2001 р.
( 463/2001 ) (463/2001)
було скасовано обмеження загального розміру вихідної
допомоги п'ятьма місячними посадовими окладами, введені в дію
Постановою КМ України 08.01.2000 р. ( 12-2000-п ) (12-2000-п)
, як такі що
суперечили ст. ст. 5,12 Закону України "Про пенсійне забезпечення
військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу
органів внутрішніх справ України" ( 2262-12 ) (2262-12)
, ст. 15 Закону
України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та
членів їx сімей" ( 2011-12 ) (2011-12)
. Указ ( 463/2001 ) (463/2001)
набрав чинності і
зворотної сили не має.
Позивачка була звільнена з органів внутрішніх справ ХХ.04.2001
року і на той час діяла Постанова КМ України від 08.01.2000 року
( 12-2000-п ) (12-2000-п)
, тобто позивачка мала право на отримання грошової
допомоги в розмірі 5 грошових окладів, які вона отримала при
звільненні.
Із встановленого випливає, що позовиі вимоги в цій частині не
обгрунтовані та задоволенню не підлягають.
Порушене право позивачки підлягає захисту шляхом стягнення з
відповідача 3472 грн. 52 коп. (425 грн. + 779 грн. + 663,52 грн. -
1605 грн.) які не отримала позивачка під час проходження служби та
при звільненні. Розрахунки проведені позивачем в позові є вірними
і відповідють наданим доказам. Вказану суму необхідно стягнути з
УMBС України в Ч-ій області, тобто з органу в якому безпосередньо
проходила службу позивачка К.Л.В. Вимоги позивачки К.Л.В. про
стягнення цих сум з МВС України та Департаменту ресурсного
забезпечення МВС України безпідставні.
Посилання представника УМВС України в Ч-ій області на порушння
строку звернення до суду відхиляються, оскільки в даному випадку
позивачем не оспорюється будь-яка управлінська функція управління,
а звернення спрямоване на захист порушених прав у вигляді
належних, але не отриманих грошових коштів. Звернення за такими
вимогами не обмежене будь-яким строком.
Вимоги позивача про стягнення невиплачених сум з врахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та трьох
відсотків річних від простроченої суми відповідно до ст. 214 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
не можуть бути задоволені, оскільки не
регулюють тих правовідносин, що виникли між сторонами.
Позивні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді
витрат на проїзд до м. Києва, витрат по перебуванні в м. Києві,
сплаченого державного мита за подачу апеляційної скарги та втрати
частини заробітної плати за час участі в судовому засіданні також
не підлягають задоволенню, оскільки не грунтуються та не
передбачені чиннам законодавством.
Крім того позивачкою заявлені позовні вимоги про стягнення
моральної шкоди в сумі 3000 грн., які суд вважає не доведеними
позивачкою в судовому засіданні у зв'язку з чим не обгунтованими
та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 15 ( 1501-06 ) (1501-06)
, 15-1 ( 1501-06 ) (1501-06)
, 30 ( 1501-06 ) (1501-06)
,
62 ( 1501-06 ) (1501-06)
, 75 ( 1501-06 ) (1501-06)
, 202 ( 1502-06 ) (1502-06)
, 202-1
( 1502-06 ) (1502-06)
,203 ( 1502-06 ) (1502-06)
ЦПК України на підставі ст. 9, 13
Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців,
осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ
України" ( 2262-12 ) (2262-12)
, ст. 15 Закону України "Про соціальний і
правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"
( 2011-12 ) (2011-12)
, Постанови КМ України від 17.07.1992 р. за N 393
( 393-92-п ) (393-92-п)
, Указу Президента України від 23.06.2001 р. за N 463
( 463/2001 ) (463/2001)
, Указу Президента України від 04.10.1996 р. N 926/96
( 926/96 ) (926/96)
, Положения про проходження служби рядовим і
начальницьким складом ОВС ( 114-91-п ) (114-91-п)
, затвердженого Постановою
КМ України від 29.07.1991 р. N 114, ст. ст. 43, 48 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Ч-ій
області на користь К.Л.В. заборгованість по грошовому забезпеченню
в сумі 1204 грн., грошову компенсацію за продовольчі пайки та не
отримане речове майно в сумі 2268,52 грн., а всього 3472 грн. 52
коп.
Стягнути з Управління МВС України в Ч-ій області державне мито в
розмірі 51 грн. на користь держави.
В задоволенні вимог до МВС України та Департаменту ресурсного
забезпечення МВС України та в решті вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва, через
районний суд протягом 30 днів.