РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.05.2003 року
Н-ський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді при
секретарі
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві
справу
за позовом С.
до Є., Т., Н. в інтересах М.,
3 -я особа К.
про визнання недійсним свідоцтва на право власності на будинок ,
визнання недійсною угоди купівлі - продажу, про визнання права
власності на кімнату та прибудову , про спонукання до дій, -
ВСТАНОВИВ :
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання
договору недійсним, про визнання права власності на кімнату площею
23 ,5 кв.м, та прибудову площею 29,6 кв.м в будинку , мотивуючи
свої позовні вимоги тим, що з відповідачкою С. перебував у шлюбі з
1949 року по 1975 рік. Протягом сумісного життя збудували з
відповідачкою трьохкімнатний будинок загальною площею 62,4 кв.м.
на земельній ділянці, що була виділена відповідачці в 1957 році
колгоспом. В зв'язку з розірванням шлюбу між ними була укладена
угода про поділ майна та житлового будинку. Йому дісталася кімната
площею 23,5 кв.м., оскільки кімната була без виходу, він в
наступному добудував прибудову. До ХХ.12.1999 року вказаний
будинок не був введений в експлуатацію, а тому він не міг оформити
на себе частину будинку. Після введення будинку в експлуатацію
відповідачка , без попередження здійснила продаж будинку, в даний
час Є. не бажає визнати за ним право власності на кімнату площею
23,5 кв.м.
В судовому засіданні уточнив позовні вимоги та просить визнати
недійсним свідоцтво про право власності на ім'я Є., зареєстроване
в БТІ м. Києва ХХ.03.2000 року за № 000 , визнати недійсною угоду
купівлі продажу між Є. та С.., визнати за ним право власності на
кімнату 23,5 кв.м., та визнати право власності на прибудову , а
саме: кімнтату 10,1 кв.м, кухню9,5 кв.м., веранду 10 м.кв.,
розділити земельну ділянку між ним та Є. згідно часток у
домоволодінні. Виселити С.., Н., М. з належної йому частини
будинку. Зобов'язати С. знести гараж, побудований на його частині
ділянки.
Відповідачка Є. позов не визнала та пояснила, що вона дійсно
перебуваючи у шлюбі з позивачем почала будувати будинок, отримала
ділянку та суду на будівництво , однак позивач ніякої участі не
приймав в цьому, крім того покинув сім'ю та проживав уіншому
місці. Прибудову будувала її дочка разом з чоловіком.
Відповідач С. позов не визнав та пояснив, що у відповідності до
закону придбав частину будинку.
3 -я особа К. позов не визнала та пояснила, що позивач пішов зі
спірного будинку в 1967 році, а повернувся 1975 році. Прибудову
вона будувала разом з чоловіком, в якій проживала до 1975 року,
після в ній проживав її батько, окремо від всієї сім'ї. Тоді ж
було закладено вікно між прибудовою та основним будинком. Батько
весь час проживав в прибудові. Зараз вона не ставить питання про
визнання за нею права власності на прибудову.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи
приходить до висновку про відмову в позові виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що сторони Є.З та С. перебували
в шлюбі з 1949 року по 1975 рік. Однак, встановлено, що з 1970
року Є. та С. сімейно - шлюбних відносин не підтримували , разом
не проживали, спільного господарства не вели, що підтверджується
рішення суду про розірвання шлюбу за 1970 рік та чого не
заперечували сторони і в судовому засіданні.
В судовому засіданні встановлено, що за Є. згідно архівної довідки
значиться землі 12 сотих за адресою с. Жуляни , вул. М-на, 3 з
будинком 1961 року забудови, жилою площею 48 кв.м, загальною 52
кв.м., закріплених за нею рішенням загальних зборів - протокол №7
від ХХ.07.1957 року.
Встановлено, що ХХ.04.1959 року відповідачка оформила зобов'язання
та отримала від Сільгоспбанку СРСР позику на будівництво будинку у
сумі 7000 крб. на десять років , починаючи з ХХ.06.1960 року та
зобов'язалася побудувати будинок до ХХ.04.1960 року.
З матеріалів справи вбачається, що будинок, згідно архівної
довідки, був побудований в 1961 році, з 1972 року по 1975 року до
будинку була добудована прибудова, що на технічному паспорті за
1999 рік значиться як квартира №2.
Згідно свідоцтва про право власності на домоволодіння № 2 серія ЖБ
від ХХ.02.2000 року власником домоволодіння за адресою м. Київ,
вул. М-на,3 є Є.
Встановлено, що згідно договору купівлі - продажу 60/100 частин
спірного будинку від ХХ.09.2001 року Є. продала, а Т., Н., М.
купили вказану частку будинку.
Позивач просить визнати за ним право власності на квартиру №2
(прибудову ) вказуючи, що вона побудована ним та на кімнату площею
23,5 кв.м. як спільно нажитого під час шлюбу майна.
Допитана в судовому засіданні відповідачка Є. пояснила, що будинок
вона будувала сама , оскільки позивач з 1967 року в будинку не
проживав, а прибудова побудована її дочкою К. з зятем протягом
1972 по 1975 рік, в той час як її бувший чоловік знаходився під
слідством.
Згідно акту від 1970 року про розділ майна між С. та Є.,
долученого до матеріалів справи, позивачеві разом з сином виділена
кімната 23,5 кв., відповідачці разом з дочкою та сином виділені
кімнати площею 11,9 та 12,1 кв.м, кухня та коридор.
Допитана в судовому засіданні К. пояснила, що вона з чоловіком
добудовувала прибудову до будинку, однак доказів цього не надала.
Не надав доказів і позивач, що саме він будував прибудову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказаний
будинок разом з прибудовою сторонами Є. та С. побудований під час
шлюбу, оскільки іншого не встановлено та сторонами доказів іншого
не надано та сторонам належить згідно ст. 22 КпШС України
( 2006-07 ) (2006-07)
по 1/2 всього домоволодіння.
А тому позивачеві в задоволенні вимоги про визнання права
власності на прибудову слід відмовити.
Виходячи з встановленого позивачеві слід відмовити і у вимозі про
визнання права власності на кімнату 23,5 кв.м., оскільки
домоволодіння слід ділити між сторонами С. та Є. порівну. А без
проведення судової будівельно- технічної експертизи , від
проведення якої сторони відмовилися за браком коштів, встановити
яка це частка не можливо.
Суд критично оцінює показання свідків П. та О. та не приймає їх до
уваги , оскільки вказані свідки є дітьми сторін та об'єктивно
свідчити не можуть.
Крім того, суд критично оцінює показання свідків І. та Г., не
приймає їх до уваги , оскільки вони є родичами позивача .
Суд критично оцінює показання свідків К., ., оскільки вказні
свідки були очевидцями будівництва, однак за чиї кошти будувалася
вказана прибудова та на їх умовах пояснити не можуть.
Свідок Н. пояснила, що проживає поряд з сторонами, пояснила , що з
середини 70 - х років позивач з сім'єю не проживав, у суду не має
підстав ставити під сумнів її покази.
Відповідно до ст. 15 -1 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
суд розглядає
цивільні справи не інакше як за заявою осіб, зазначених в ст. 5
ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
, в межах заявлених вимог, і на підставі
наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі ,
доказів.
В силу ст. 30 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень, і докази подаються сторонами та іншими
особами, які беруть участь у справі.
Що стосується позовних вимог позивача , щодо визнання недійсним
договору купівлі - продажу від ХХ.09.2001 року між Т. та Є. та
зобов'язання Т. знести гараж та про виселення відповідачів Т. з
будинку то вказані вимоги є похідними від вимог про визнання права
власності на прибудову та квартиру та зважаючи на те, що в них
відмовлено слід відмовити і в задоволенні цих вимог.
Що стосується позовних вимог про визначення порядку користування
земельною ділянкою, то вказаний порядок визначається в залежності
від часток в домоволодінні, згідно ст. 120 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
,
оскільки позивачеві відмовлено в визнанні права власності на
прибудову та квартиру в заявленій вимозі слід відмовити.
Керуючись ст.. ст. 15,15 -1, 30, 62, 202 -1,203 ЦПК України
( 1501-06 ) (1501-06)
, ст. 22 КПШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
, 120 ЗК України
( 2768-14 ) (2768-14)
,-
ВИРІШИВ :
В позові С. до Є., Т., Н., в інтересах М., 3 -я особа К. про
визнання недійсним свідоцтва на право власності на будинок ,
визнання недійсною угоди купівлі - продажу, про визнання права
власності на кімнату та прибудову , про спонукання до дій та
виселення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через
райсуд протягом місяця з наступного після проголошення дня.