РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.2002 року
Н-ський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді при секретарі
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві
справу
за позовом Б.
до Ю.
про стягнення боргу, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про
стягнення боргу, мотивуючи тим, що ХХ.02.1997 року відповідач Ю.
отримав від неї в позику 41625 грн. по курсу Національного банку
України, що на той час складало 22500 доларів США. Зазначену суму
відповідач зобов'язався повернути до ХХ.12.1997 року, однак до
цього часу цього не зробив, що змусило її звернутися до суду,
строк позовної давності нею пропущений з поважних причин, т. я.
відносно відповідача неодноразово порушувалися кримінальні справи
та які в даний час закриті, та в зв'язку з її хворобою, просить
поновити строк позовної давності. Так як відповідач отримав від
неї суму еквівалентну 22500 доларам США, які і зобов'язувався їй
повернути, то просить стягнути з нього 121950 грн.
У судовому засіданні позивачка уточнила позовні вимоги та просить
стягнути крім 121950 грн., ще й судові витрати у сумі 1219 грн. 50
коп.
У судовому засіданні відповідач, представник відповідача позов не
визнали, та пояснили, що ніяких коштів від позивачки не отримував,
вказану в розписці суму було запропоновано Б. за вихід з складу
засновників ТОВ "ХХХ". Виплата вказаної суми планувалася за
рахунок прибутку від подальшої діяльності товариства протягом
певного часу. Однак остання своїми діями тільки паралізувала
діяльність товариства.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи,
матеріали на підставі яких приходить до висновку про відмову в
задоволенні позову виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні, між сторонами існували ділові
стосунки, а саме ХХ.05.1996 року Ш-ська районна держадміністрація
м. Києва за № 000 зареєструвала ТОВ "ХХХ" в складі засновників:
АТЗТ "УУУ" в особі Ю., що мав 80% статутного фонду і Б., яка
володіє 20% статутного фонду.
Згідно протоколу зборів засновників від ХХ.07.1996 року ТОВ "ХХХ"
АТЗТ "УУУ" була дана безпроцентна позика у сумі 9927000000 строком
на 10 місяців.
З протоколу зборів засновників ТОВ "ХХХ" від ХХ.01.1997 року
вбачається, що фінансова діяльність ТОВ "ХХХ" незадовільна, є
заборгованності перед іншими організаціями, у тому числі був
кредит перед банком "ГГГ", т. я. ТОВ "УУУ" було засновником ТОВ
"ХХХ", гроші видавалися йому, а воно внесно їх в ТОВ "ХХХ", та там
же було вирішено продати магазин по вул. Б-ській.
Протоколом зборів засновників ТОВ "ХХХ" від ХХ лютого 1997 року
оформлення документів по продажу магазину доручено Ю., чого і не
заперечувала Б.
Як вбачається з договору купівлі - продажу магазина по вул.
Б-ській він був проданий ХХ.02.1997 року.
З додаткової угоди від ХХ.03.1997 року між ТОВ "ХХХ"та Торговим
Домом "ППП" вбачається, що кошти перераховуються за приміщення ТОВ
"ХХХ" на рахунок АТЗТ "УУУ", т. я. між Б. та АТЗТ "УУУ" укладений
договір про уступку права вимоги від ХХ.03.1997 року, згідно якої
Б. уступила АТЗТ "УУУ" право вимоги щодо виконання угоди.
З досліджених у судовому засіданні відмовних матеріалів
вбачається, що позивачка неодноразово намагалася порушити
кримінальні справи відносно Б., зверталася до арбітражного суду м.
Києва з позовом про визнання угоди купівлі - продажу магазина по
вул. Б-ській недійсним, рішенням арбітражного суду м. Києва від
ХХ.10.1997 за позовом ТОВ "ХХХ" до ТОВ торговий дім "ППП" про
визнання договору купівлі - продажу недійсним та виселення
відмовлено.
З квитанції 1-ї Київської держнотконтори від ХХ.01.1998 року
вбачається, що Б. повернуто 2000 грн. внесків в уставний фонд ТОВ
"ХХХ" після її ліквідації.
В справі наявна розписка від ХХ.02.1997 року згідно якої, Б.
передала, а Ю. отримав позику 41625 грн.
Як вбачається з заяви Б. до Президента України Л.Д. Кучми від
ХХ.01.1998 року гроші по розпискам вона взайми не давала, та
визнає, що вимагала гроші від Ю. та Б. за продане приміщення, на
що їй Ю. вже після ХХ березня 1997 року приніс дві розписки.
З заяви Б. заступнику Генерального прокурора України вбачається,
що розписки, які їй надали Ю. та Б. є не, що інше як її 20% від
продажу магазина, однак в договорі купівлі - продажу
вищезазначеного магазину значиться зовсім інша сума.
З заяви Б. начальнику Головного слідчого управління МВС України
вбачається, що про те, що "розписки, які їй "кинули" Ю. та Б. на
41625 грн. кожна проте, що вона нібито дала в борг вищевказані
суми - фактично означають її 20% від отриманої суми за продаж
магазину, т. я. в борг вона їм ніяких грошей не давала та нічого
їм не займала".
В своєму поясненні начальнику Ш-ського РУГУ МВД України в м. Києві
Ю. вказує, що дані розписки були ними написані за вихід Б. з ТОВ
"ХХХ" та взамін на це планувалося за рахунок прибутку отриманого
ТОВ "ХХХ" протягом якогось проміжку часу виплатити цю суму грошей
Б., однак всі обіцянки дані Б. були порушені та паралізували
діяльність ТОВ "ХХХ", що об'єктивно підтверджується в судовому
засіданні.
Суд критично оцінює свідчення позивачки, щодо того що вказана
розписка була написана Б. саме ХХ.02.2001 року та вона передала
йому гроші, т. я. неодноразово в своїх поясненнях до різних
інстанцій вона вказувала, що гроші не передавала, та розписку їй
Ю. дав лише на початку березня 1997 року, після того як вона
дізналася про продаж магазину по вул. Б-ській, 20.
При такій неузгодженості пояснень та наявних документальних
доказів позовні вимоги не підтверджуються і підстав для їх
задоволення немає.
Аналіз матеріалів справи, документів, відмовних матеріалів
приводить суд до висновку, що між сторонами виник спір, щодо
розрахунків за продане приміщення по вул. Б-ській, яке регулюється
іншими нормами цивільного кодексу та про те, що передачі коштів
від Б. до Ю. за позикою не було, розписка була написана, як
гарантія майбутніх взаємовідносин та розрахунків, а тому суд
приходить до висновку про безгрошовість даної розписки та відмову
в позові.
Керуючись ст. 376 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 15, 30, 202, 203 ЦПК
України ( 1501-06 ) (1501-06)
,суд, -
ВИРІШИВ:
В позові Б. до Ю. про стягнення боргу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через
райсуд протягом місяця з наступного дня після проголошення.