Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
РІШЕННЯ
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
Справа № 2-3978 2002 рік
18 листопада 2002 року Д-ський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді
при секретарі -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну
справу
за позовом Б.С.О.
до Н.Ю.О.,
треті особи: Шоста Київська державна нотаріальна контора,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу М.,
про визнання заповітів недійсними, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачки про
визнання заповітів недійсними, мотивуючи свої вимоги тим, що
ХХ.04.2002 року померла її мачуха Б.Л.І., 1931 року народження,
яка проживала в м. Києві, пров. В-ний, 1/11, кв. 56.
Вона, як спадкоємець за заповітом, звернулась з відповідною заявою
до Шостої нотаріальної контори м. Києва про отримання спадщини. В
нотаріальній конторі їй було повідомлено, що існують заповіти на
ім'я відповідачки по справі - Н.Ю.О.
Б.Л.І. на час складання заповітів ХХ.02.2002 року та 22.02.2002
року знаходилася у хворобливому стані, постійно приймала ліки,
тимчасово впадаючи в стан запаморочення. Таким станом здоров'я
Б.Л.І. і скористалась відповідачка для отримання у власність
квартири, відношення до якої ніколи не мала.
Позивачка є спадкоємцем за заповітом. За весь час життя Б.Л.І.
остання жодного разу не казала про існування відповідачки,
постійно бажала залишити належне їй майно своїй падчериці -
позивачці по справі.
На підставі зазначеного позивачка вважає, що заповіти були
складені під впливом тяжких обставин, шляхом омани та зловживання
довірою без дійсного волевиявлення заповідачки.
У зв'язку із викладеним позивачка вимушена звернутися до суду із
даним позовом.
Позивачка в судовому засіданні повністю підтримала свої позовні
вимоги, пояснила, що ХХ.04.2002 року померла її мачуха Б.Л.І. і
вона, як спадкоємець за заповітом, звернулась до нотаріальної
контори за оформленням спадщини, але там дізналась, що існують
заповіти, складені в лютому 2002 року, на ім'я відповідачки Н.Ю.О.
Б.Л.І. на початку 2002 року знаходилася в госпіталі. Вона весь час
її відвідувала і знала, що Б.Л.І. склала заповіт на все свое майно
на ім'я А.Л.І., яка останнім часом постійно доглядала за нею.
А.Л.І. знала, що Б.Л.І. смертельно хвора.
Приблизно ХХ.02.2002 року вона прийшла до Б.Л.І. в лікарню, яка
повідомила, що хоче переписати заповіт на неї. Коли вона
домовилася про укладання заповіту з нотаріусом, то Б.Л.І.
повідомила, що вже пізно. Того ж дня її познайомили з Н.Ю.О.
Б.Л.І. сказала, що остання буде за нею доглядати. Відповідачка
знала про смертельну хворобу Б.Л.І. і свідомо почала за нею
доглядати. Пізніше, наприкінці лютого 2002 року, вона дізналася,
що Б.Л.І. оформила заповіт на відповідачку. Вона вважає, що
заповіти, укладені на відповідачку, є аферою, оскільки Н.Ю.О.
свідомо пішла на догляд за смертельно хворою людиною, щоб отримати
в майбутньому її квартиру та інше майно. А тому просить суд
визнати дані заповіти недійсними, оскільки вони були складені під
впливом тяжких обставин, шляхом обману та зловживання довірою без
дійсного волевиявлення заповідачки.
Відповідачка в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що
Б.Л.І. її батько знав з 1998 року, познайомився з нею через Раду
ветеранів УСБУ, постійно спілкувався з нею, відвідував її, перед
Новим 2002 роком він завітав до Б.Л.І. і почув скарги на догляд з
боку А.Л.І.
В січні 2002 року Б.Л.І. поклали до госпіталю, в лютому 2002 року
з нею познайомилася і вона. Б.Л.І. попросила, щоб вона за нею
доглядала, на що вона погодилась. Через деякий час Б.Л.І. виявила
бажання оформити на неї заповіт. Це питання обговорювалося з її
матір'ю, яка вказувала на моральноетичні сторони цієї пропозиції.
ХХ.02.2002 року до госпіталю привезли приватного нотаріуса М., яка
склала заповіт від імені Б.Л.І. на її ім'я. Але Б.Л.І. це не
задовольнило і вона попросила привезти до неї державного
нотаріуса, яку привезли 22.02.2002 року з Шостої державної
нотаріальної контори м. Києва. Нотаріус посвідчила заповіт. Про
складання заповіту були повідомлені Б.С.О. - позивачка по справі,
А.Л.І. та інші особи, тобто, даний факт не був таємницею.
Таким чином, доглядаючи за Б.Л.І. у неї не було наміру
скористатись довірою Б.Л.І. для отримання в наступному її майна.
Крім того, заповіт складений пізніше, скасовує всі інші попередні
заповіти. Б.Л.І. на час складання заповітів, усвідомлювала свої
дії, сама забажала їх оформлення.
На підставі викладеного позов не підлягає задоволенню, а тому вона
просить відмовити у його задоволенні.
Представник відповідачки в судовому засіданні повністю підтримав
пояснення відповідачки. Пояснив, що Б.Л.І. ніхто не примушував
оформляти заповіт на Н.Ю.О., вона почала доглядати за нею до
оформлення заповітів, нічого не вимагаючи від неї, в будь-який
момент Б.Л.І. мала можливість оформити заповіт на будь-яку іншу
особу. А тому просить суд відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи - Шостої Київської Державної
нотаріальної контори - в судове засідання не з'явився, про день,
час та місце розгляду справи повідомлений належним чипом, в своєму
листі просить справу слухати у його відсутність.
Третя особа - приватний нотаріус М.О.П. - в судове засідання не
з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена
належним чином, в своєму листі просить розглядати справу у її
відсутність.
Вислухавши пояснення сторін, представника відповідачки, допитавши
свідків, суд приходить до висновку, що позов не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ХХ.02.2002 року було
оформлено заповіт від Б.Л.І. на ім'я Н.Ю.О., що був посвідчений
приватним нотаріусом Київського міського округу М., що
підтверджується листом нотаріуса (а. с. 18).
ХХ.02.2002 року оформлено заповіт від Б.Л.І. на ім'я Н.Ю.О. на все
майно, що їй належить. Даний заповіт посвідчений державним
нотаріусом Шостої Державної нотаріальної контори м. Києва (а. с.
31).
ХХ.04.2002 року Баннікова Л.І. померла, що підтверджується
свідоцтвом про смерть від ХХ.04.2002 року (а. с. 7).
Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання вказаних вище
заповітів недійсними, оскільки Б.Л.І. під час складання заповітів
знаходилася у хворобливому стані, постійно приймала ліки,
тимчасово впадаючи в стан запаморочення.
Але зазначене спростовується показами допитаної в судовому
засіданні в якості свідка лікаря Я.І.М., яка пояснила, що Б.Л.І.
знаходилася в останній раз на лікуванні в госпіталі
військово-медичного управління СБУ в період з ХХ.01.2002 року по
ХХ.03.2002 року. Вона була її лікарем і постійно за нею доглядала.
Хвора була в тяжкому стані, оскільки у неї була смертельна
хвороба, яка весь час прогресувала.
Б.Л.І. приймала ліки, але це не були наркотики та ідентичні їм
ліки, що могли впливати на її свідомість. Б.Л.І. була адекватна,
всі свої дії усвідомлювала. Вона була хвора фізично, а не
психічно. Останнім часом знаходження в лікарні за нею постійно
доглядала Н.Ю.О.
ХХ.03.2002 року Б.Л.І. було виписано з лікарні і вона сказала, що
за нею будуть доглядати її друзі, яких вона попросила.
Викладене спростовує доводи позивачки про те, що Б.Л.І. вживала
ліки і не могла усвідомлювати свої дії.
Відповідно до ст. 57 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, постанови Пленуму
Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
із
змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду
України № 13 від 25.12.1992 року ( v0013700-92 ) (v0013700-92)
, № 15 від
25.05.1998 року "Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними" ( v0015700-98 ) (v0015700-98)
угода, укладена внаслідок обману,
насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони
з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений
укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких
обставин може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за
позовом державної чи громадської організації. Під обманом у таких
випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди
шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або
замовчування обставин, які мають істотне значення для угоди, що
укладається.
Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на
особу учасника угоди або його близьких з метою спонукання його до
укладання угоди.
Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий
стан громадянина чи його близьких, які примусили укласти угоду на
вкрай невигідних для нього умовах.
Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли за
обставин, які мали місце на момент укладання угоди, були підстави
вважати, що відмова учасника угоди, від її укладання могла
спричинити шкоду його законним інтересам.
В судовому засіданні встановлено, що при складанні заповітів
Б.Л.І. діяла добровільно, за власним бажанням, що підтверджується
як показами відповідачки, так і показами позивачки, яка зазначила,
що Б.Л.І. оформляла заповіт на ту особу, яка за нею на даний час
доглядала. А тому оформлення заповітів на ім'я Н.Ю.О. стало
закономірністю, оскільки Н.Ю.О. доглядала за Б.Л.І., а остання, в
свою чергу, заповіла їй своє майно.
Посилання позивачки на те, що Б.Л.І. оформила заповіт під впливом
тяжких обставин, шляхом оману та зловживання довірою з боку
відповідачки, не доведені нею в судовому засіданні та не знайшли
свого підтвердження при розгляді справи.
Що стосується доводів позивачки про те, що Н.Ю.О. не мала ніякого
відношення до майна Б.Л.І., то відповідно до ст. 534 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє
майно або частину його одній або кільком особам, як тим, що
входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом,
а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим
громадським організаціям.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка Б.Л.І. пояснила, що
за тиждень до смерті вона приходила до неї, остання скаржилася на
Н.Ю.О., а саме на те, як вона за нею доглядає. Б.Л.І. була
агресивно налаштована на Ю.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка А.Л.І. пояснила, що
А.Л.І. була подругою її матері. Приблизно з 1999 року вона почала
допомагати їй продуктами, речами, провідувати її. В червні 2001
року Б.Л.І. склала на неї заповіт, з вересня 2001 року, після
операції, вона постійно доглядала за Б.Л.І., допомагала їй як в
госпіталі, так і вдома. Приблизно в лютому 2002 року Б.Л.І.,
знаходячись в госпіталі, сказала їй, що вже не потребує її послуг,
оскільки є люди, які це будуть робити краще, і вона пішла. Через
деякий час їй зателефонувала Н.Ю.О. і сказала, що Б.Л.І. зробила
на неї заповіт, проти чого вона не заперечувала і сказала, що
Б.Л.І. краще знає, що вона робить. Приблизно за тиждень до смерті
їй зателефонувала Б.Л.І. і сказала, що Н.Ю.О. за нею погано
доглядає, попросила до неї приїхати. Коли вона приїхала, то
остання сказала, що вони з Н.Ю.О. вже помирилися і вона буде
продовжувати за нею доглядати. Раніше скарг на Н.Ю.О. від Б.Л.І.
вона не чула.
Але суд не може прийняти до уваги покази допитаних свідків Б.І.І.
та А.Л.І., як доказ того, що Б.Л.І. ввели в оману та примусили
укласти заповіти, оскільки скарги від Б.Л.І. на відповідачку
свідки вперше почули за тиждень до її смерті.
Крім того, свідок Б.Л.І. є заінтересованою особою по справі,
оскільки, в разі визнання недійсними вказаних в заяві заповітів,
набирає чинності заповіт, складений Б.Л.І. в червні 2001 року на
ім'я А.Л.І.
Відповідно до ст. 544 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
заповідач вправі в
будьякий час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши
новий заповіт.
Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю,
або в частині, в якій він йому суперечить.
Із викладеного можна зробити висновок про те, що в будь-який
момент Б.Л.І. мала можливість укласти новий заповіт, який би
скасовував всі інші.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов
висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки в судовому
засіданні не встановлено достатньо підстав вважати, що заповіти
були укладені під впливом тяжких обставин, шляхом оману та
зловживання довірою без дійсного волевиявлення заповідачки.
На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 15-1, 30, 62, 202,
202-1, 203 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 57, 534, 544 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від
28.04.1978 року ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
із змінами, внесеними згідно із
постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.1992
року ( v0013700-92 ) (v0013700-92)
, № 15 від 25.05.1998 року ( v0015700-98 ) (v0015700-98)
"Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом одного місяця до апеляційного
суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва.